Ухвала суду № 57458602, 27.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року м. Київ К/800/16640/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Таталенко Д.А.,

відповідача Григорєв Д.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПереяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіна постановуКиївського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 рокуу справі№810/7153/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агро Логістика України»до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Логістика України» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Агро Логістика України») звернулось до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі по тексту - відповідач, Переяслав-Хмельницької ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29 липня 2014 року №0007532201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як вбачається із матеріалів справи, у період з 19 травня 2014 року по 16 червня 2014 року відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Агро Логістика України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки 08 липня 2014 року оформлено акт №360/2200/34233603 (далі по тексту - Акт №360), в якому, зокрема, встановлено допущення позивачем порушень вимог підпунктів 135.5.4, 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9584927,24 грн.

На підставі зазначеного Акта перевірки 29 липня 2014 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0007532201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 14377390,86 грн., з яких за основним платежем - 9584927,24 грн. та 4792463,62 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з правомірністю податкового повідомлення - рішення, ТОВ «Агро Логістика України» оскаржило його в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 28 серпня 2014 року на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідача зобов'язано провести позапланову перевірку ТОВ «Агро Логістика України» по оскаржуваних платником податків питаннях.

На виконання зазначеного рішення, відповідачем у період з 09 по 12 вересня 2014 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агро Логістика України» за питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року по оскаржених до ГУ Міндоходів питаннях у скарзі від 08 серпня 2014 року №215 з доповненнями від 15 серпня 2014 року №374.

За результатами перевірки 15 вересня 2014 року Переяслав-Хмельницькою ОДПІ складено акт №430/2200/34233603 (далі по тексту - Акт №430), у висновку якого пункт 1 висновку Акту №360 викладено у такій редакції:

«підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України в результаті чого занижено завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 981301,64 грн. …»

За результатами отримання Акта №430, Головним управлінням Міндоходів у Київській області 10 жовтня 2014 року прийнято рішення, викладене у листі №2539/10/10-36-10-01-04/808, яким податкове повідомлення - рішення від 29 липня 2014 року №0007532201 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

На обґрунтування такого рішення зазначено, що керівництво відповідача не виконало доручення Головного управління в частині заміни ревізора, якому доручено проведення позапланової перевірки. Крім того, а Акті №430 перевіряючий без належних доказів та обґрунтувань зробив висновок, що перевіркою повноти визначення податку на прибуток не встановлено його заниження або завищення.

У зв'язку з цим, ГУ Міндоходів у Київській області було прийнято рішення про призначення службового розслідування відносно осіб, що проводили перевірку та призначення повторної перевірки з залученням фахівців обласного апарату.

ТОВ «Агро Логістика України» до перевірки працівників податкового органу не допустив.

У зв'язку з викладеним, а також враховуючи те, що роз'яснення ДФС України з приводу оподаткування позики від нерезидента, що має офшорний статус, не надійшло, за наявності в базі податкових знань ДФС України роз'яснення з цього приводу не на користь платника, ГУ Міндоходів у Київській області дійшло висновку про відсутність підстав для задоволення скарги позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про правомірність дій позивача в частині невіднесення до складу оподатковуваного доходу сум позичок, отриманих від нерезидента. Також судами встановлено помилковість висновку податкового органу про наявність у позивача безнадійної кредиторської заборгованості, виходячи з інформації, зазначеної в декларації з податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами між ТОВ «Агро Логістика України» та «VINEMONT VENTURES S A» було укладено договори позики (фінансового кредиту).

Відповідно до вказаних договорів на поповнення обігових коштів, компанія «VINEMONT VENTURES S A» взяла на себе зобов'язання надати ТОВ «Агро Логістика України» позику зі сплатою відсотків річних.

Підпунктом 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) надано визначення фінансового кредиту, відповідно до якого це - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

При цьому, згідно підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 ПК України, нерезидентами є: іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України.

Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України, позика - це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Відтак, нерезиденти (юридичні особи), не будучи банками чи небанківськими фінансовими установами, можуть надавати кошти у борг із отриманням відсотків за користування.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір відсотків за користування позикою, наданою за умовами договорів, укладених позивачем із нерезидентом, складає 5% на рік від суми наданої позики.

З огляду на вищевказані норми законодавства, отримані позивачем грошові кошти, у вигляді позики, від нерезидента містять всі ознаки фінансового кредиту, а тому визначення відповідачем таких коштів, як поворотної фінансової допомоги є помилковим, оскільки згідно визначення терміну «поворотна фінансова допомога», що вживається у Податковому кодексі, це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 136.1.20 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України до складу доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відноситься основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами розділу III Кодексу, які не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

Підпунктом 153.4.1 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб - кредиторів, а також повернення основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу.

Водночас, підпунктом 153.4.2 цього пункту передбачено, що з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом, не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам - кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам - дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону.

Отже, при отриманні відсоткової позики від нерезидента, сума такої позики не враховується у складі доходів, а при її поверненні така сума не включається до складу витрат. Проценти за користування позиковими коштами платник податку буде включати до складу витрат з урахуванням обмежень, визначених статтею 141 Податкового кодексу України.

Той факт, що нерезидент має офшорний статус, відповідно до наведених положень Податкового кодексу України, не змінює порядок оподаткування отриманої від нього позики.

Викладене нівелює обґрунтування податкового органу щодо завищення позивачем витрат на суму процентів, сплачених за користування позикою.

Відповідно до статті 149 ПК України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 140.1 статті 140 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про помилковість позиції податкового органу щодо заниження позивачем оподатковуваного доходу на суму отриманих позичок та завищення витрат на суму нарахованих на позички процентів.

Також колегія суддів вважає помилковою позицію відповідача в частині заниження позивачем оподатковуваного доходу на суму безнадійної кредиторської заборгованості, оскільки такі висновки не забуються на інформації, отриманої за результатами дослідження первинної документації.

Крім того, платником податків до скарг, а також до позовної заяви додано документи, якими підтверджується відсутність у нього простроченої кредиторської заборгованості, яка б відповідала визначенню безнадійної заборгованості, наведеному у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у справі №810/7153/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна