Ухвала суду № 57458254, 07.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2016 року м. Київ К/800/46308/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Сіроша М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2014

у справі № 823/656/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор»

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Катеринопільський елеватор») звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі по тексту - відповідач, Звенигородська ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 12.03.2014 №0000262200, №0000272200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2013 по 31.11.2013, за результатами якої складено акт від 05.03.2014 № 57/23-12-22-016/32580463.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Катеринопільський елеватор» завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість на суму 373092,00 грн. в тому числі за жовтень 2013 року на суму 373092,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень 2013 року на суму 97005,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування за листопад 2013 року на 66967,00 грн.

Підставою для того висновку податковим органом стало не підтвердження реальності проведення господарських операцій з придбання позивачем насіння соняшникового у ТОВ «Укр Мед Експорт» та ТОВ «Екопромлайн» у жовтні 2013 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.03.2014: №0000262200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 559638,00 грн., у тому числі 373092,00 грн. - за основним платежем та 186546,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000272200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 100450,50 грн., у тому числі 66967,00 грн. - за основним платежем та 33483,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами встановлено, що 21.08.2013 між ТОВ «Катеринопільський елеватор» та ТОВ «Укр Мед Пром» укладено договір поставки №2425/К, за умовами якого постачальник ТОВ «Укр Мед Експорт» зобов'язувався передати у власність покупця (позивача) сільськогосподарську продукцію (товар), а позивач мав прийняти та сплатити грошові кошти за отриманий товар.

Фактичне виконання спірного договору підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними, банківськими виписками по рахунках, податковими накладними та видатковими накладними, які відповідають вимогам законодавства щодо їх належного оформлення та копії яких містяться в матеріалах справи.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Крім того позивачем надано докази подальшої реалізації отриманої продукції в рамках своєї господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що наявність сертифіката якості зерна та його надання обов'язкові лише у трьох випадках: коли мають місце вивезення з території України або ввезення на територію України зерна в рамках здійснення експортно-імпортних операцій; у випадку придбання зерна за бюджетні кошти; за вимогою однієї із сторін договору.

Таким чином, оскільки господарські операції між ТОВ «Катеринопільський елеватор» та ТОВ «Укр Мед Експорт» з придбання зерна мали місце в межах території України між суб'єктами господарювання, жоден з яких не вимагав надання сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки, то в даному випадку наявність такого сертифіката не є обов'язковою.

Разом з тим, як вбачається з акту перевірки, який став підставою для винесення податкових повідомлень-рішень, висновки ОДПІ про не підтвердження фактів здійснення господарських операцій між ТОВ «Катеринопільський елеватор» та ТОВ «Укр Мед Експорт» ґрунтуються виключно на припущеннях про неможливість здійснення вказаним постачальником відповідних господарських операцій на підставі висновків оперативного управління ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 29.11.2013 №688/7/14-03-07-04, в яких зазначено про відсутність ТОВ «Укр Мед Експорт» за податковою адресою, однак не встановлено ознак фіктивності.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Укр Мед Експорт» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е.Острович (підпис)М.В.Сірош