Ухвала суду № 57457379, 25.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18714/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко Д.О. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Федотова І.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.

за участю:

представника позивача Коваленка С.П.

представника відповідача Циганенка Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Розробка рішень сучасності» та Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Розробка рішень сучасності» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Розробка рішень сучасності», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 05.05.2015 № 902000003/2015/301607/2.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 січня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись з таким рішенням, обидві сторони подали апеляційні скарги, в яких вказують на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять постанову суду скасувати, при цьому, позивач просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а відповідача, в свою чергу, просить ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволені позовних вимог.

В судовому засіданні представники сторін доводи своєї апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити, проти апеляційної скарги свого опонента заперечували.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Так, відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі від 15 травня 2015 року №0002842205, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Розробка рішень сучасності» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 334 977,00 грн., в тому числі за основним платежем - 267 982,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 66 996,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі від 15 травня 2015 року №0002852205 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України ТОВ «Розробка рішень сучасності» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 301 480,00 грн., у тому числі за основним платежем на 241 184,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 60 296,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 21 квітня 2015 року №341/26-54-22-05/38662745 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Розробка рішень сучасності» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Джі-Ес-Сі» за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р.».

У висновку акта перевірки встановлено безпідставне включенням позивачем до складу витрат вартості товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам із ТОВ «Джі-Ес-Сі» та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість, у зв'язку із наступним: отримано податкову інформацію про неможливість встановлення факту придбання, реалізації товарів, робіт, послуг контрагента ТОВ «Джі-Ес-Сі» - ТОВ «Ді-Некс», та ознаки маніпулювання податковою звітністю останнім; ТОВ «Джі-Ес-Сі» має стан « 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням», балансова вартість основних засобів - 0,00 грн.; до перевірки не надано документів щодо транспортування придбаного у ТОВ «Джі-Ес-Сі» товару; господарські операції з ТОВ «Джі-Ес-Сі» щодо поставки послуг не містять у своїй суті розумних економічних цілей, а їх реальність поставлена під сумнів.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу.В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій відповідача як суб»єкта владних повноважень, що останній довів суду відповідно до норм КАСУ.

Суд апеляційної інстанції погоджує такий висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об»єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Розробка рішень сучасності» (покупець) та ТОВ «Джі-Ес-Сі» (постачальник) укладено договір поставки від 08 січня 2014 року №14-0801, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товари, зазначені у рахунках-фактурах, а покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість в порядку та на умовах цього договору (а.с. 59).

Відповідно до п. 1.2. Договору асортимент, кількість і ціна товару погоджується сторонами відповідно до замовлень покупця.

Відповідно до п. 1.3. по кожній окремій партії товару постачальник складає рахунок фактуру відповідно до п.1.2. цього договору.

Згідно з рахунком-фактурою від 04 вересня 2014 року №090410 та видатковою накладною від 04 вересня 2014 року №090407 постачальник поставив позивачу персональні комп'ютери Fujitsu Esprimo та Lenovo IDEA та виписав податкову накладну від 04 вересня 2014 року №31 на загальну суму 15 757,20 грн., у тому числі податок на додану вартість 2 626,20 грн.

Перевезення придбаного товару підтверджується товарно-транспортною накладною від 04 вересня 2014 року №04/09/2014 за договором транспортного експедирування, укладеного з ПП «Атум Груп».

Вказана товарно-транспортна накладна була надана позивачем контролюючому органу після отримання акта перевірки, однак не була прийнята ним до уваги, оскільки в договорі транспортного експедирування від 01 грудня 2013 року, укладеного з ПП «Атум Груп», зазначено строк його дії до 31 грудня 2013 року.

Разом з тим, пунктом 11.2 Договору передбачена його автоматична пролонгація у разі, якщо жодна сторона протягом одного місяця до закінчення строку дії цього Договору не заявить свій намір про його розірвання.

Крім того, судом встановлено, що придбані у ТОВ «Джі-Ес-Сі» персональні комп'ютери Fujitsu Esprimo та Lenovo IDEA у подальшому продані ним ПП «Айгор», що підтверджується видатковою накладною від 08 вересня 2014 року №221 та довіреністю на отримання товару, виданою директору ПП «Айгор» (а.с. 130-131).

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про реальність господарських операцій в цій частині і, як наслідок, обґрунтованість позовних вимог.

Щодо господарських операцій з надання послуг з підвищення експлуатаційної надійності обладнання колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08 січня 2014 року між ТОВ «Розробка рішень сучасності» (замовник) та ТОВ «Джі-Ес-Сі» (виконавець) укладено договір №14-0801У, за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з підвищення експлуатаційної надійності обладнання, що використовується у сфері ІТ технологій, та інші, відповідно до додатку №1.

Відповідно до п. 2.4. Договору, до початку надання послуг, а також, при необхідності, під час виконання послуг, за взаємною згодою сторін, замовник забезпечує виконавця усією необхідною для надання послуг інформацією.

По завершенню надання послуг Виконавець повинен надати замовникові Акт здачі-приймання наданих послуг, а також всі матеріали, передбачені умовами Договору (п. 2.5.).

Разом з тим, зі змісту вказаного договору не вбачається, які саме матеріали та які умови їх передачі маються на увазі.

Відповідно до додатку №1 до Договору № 14-0801У виконавець надає консультаційні послуги з розробки технічного завдання на побудування системи обробки інформації, з системної інтеграції, розробка структури БД, огляд ринку програмних засобів та апаратних засобів захисту даних ІР-трафіку, аналіз принципів побудови модулів безпеки, консультаційні послуги з оптимізації інформаційної безпеки компанії, ремонт термінала, принтерів, засобів телефонії, послуги із забезпечення доступу до сервісу, послуги для точок доступу, попереднього налаштування та оптимізації обладнання, з налагодження та тестування, тощо.

Відповідно до актів здачі-прийняття робіт протягом вересня 2014 року виконавець виконав послуги з під'єднання джерела безперебійного живлення, перевірки працездатності, послуги з технічної підтримки серверу, з впровадження та налаштування електронних ключів, послуги з встановлення жорсткого диску, послуги з тестування на працездатність та сумісність системи та інші подібні послуги, та виписав позивачу податкові накладні на загальну суму 1 607 892,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 267 982,00 грн.

Разом з тим, позивач не довів суду мету придбання у ТОВ «Джі-Ес-Сі» різного роду послуг з підвищення експлуатаційної надійності обладнання, зокрема, в матеріалах справи відсутні пояснення з приводу фактичного використання придбаних послуг та відповідні докази, які б могли підтвердити це; наприклад, суд не має можливості встановити, для чого придбавались послуги з технічної підтримки серверу, послуги з встановлення жорсткого диску, послуги з тестування на працездатність та сумісність системи, оскільки позивач не надав доказів наявності використання у власній господарській діяльності серверів чи інших інформаційних технологій.

Судом встановлено, що в актах здачі-прийняття робіт, актах приймання-передачі обладнання, міститься тільки короткий запис про надані послуги чи найменування переданого майна, що, в свою чергу, не дає змоги встановити, якого, саме, жорсткого диску здійснювалось тестування, його характеристики, серія, номер, виробник, коли він був придбаний та чи взагалі має він будь-яке відношення до позивача та його діяльності.

Позивачем приєднано до апеляційної скарги розгорнуту таблицю рентабельності, однак, не надано доказів, що товари, зазначені в таблиці, відповідають товарам та послугам, вказаним в актах здачі-прийняття робіт.

Крім того, позивач не надав суду доказів, які б свідчили про фактичне виконання придбаних послуг та могли б ідентифікувати участь ТОВ «Джі-Ес-Сі» у їх наданні.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, послуги, надані ТОВ «Джі-Ес-Сі», потребують специфічного обладнання та програмного забезпечення.

Як зазначено на сторінці 18 Акта перевірки від 21.04.2015р., згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва (ТОВ «Джі-Ес-Сі») за 2014 рік балансова вартість основних засобів - о грн.

Відповідно до Порядку використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.03р. № 1433, ліцензія на використання комп'ютерної програми - це письмове повноваження на використання комп'ютерної програми певним способом і за певних умов, надане особою, що має виключне право видавати відповідний дозвіл.

Згідно Правил використання комп'ютерних програм у навчальних закладах, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 02.12.04р. № 903, ліцензійний договір - це договір, у якому одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання комп'ютерної програми (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог чинного законодавства.

Ліцензія є невід'ємною частиною комп'ютерної програми.

Доказів наявності необхідного обладнання та програмного забезпечення з відповідними ліцензіями позивачем не надано.

Також, в своєму позові позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Розробка рішень сучасності» на час продажу обладнання не мало кваліфікованого спеціаліста, тому звернулося до ТОВ «Джі-Ес-Сі», котре має сертифікованого фахівця, який би міг вводити специфічне обладнання в експлуатацію.

При цьому, копії відповідних сертифікатів позивачем ні перевіряючим, ні суду не надані, в той час, як надані копії дипломів працівників контрагента не є достатнім підтвердженням їх кваліфікації.

Крім того, відповідно до штатного розпису ТОВ «Джі-Ес-Сі» від 01.07.2014р. не вбачається, що вони дійсно були працівниками вказаного Товариства на час виникнення спірних правовідносин (а.с. 154).

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ «Джі-Ес-Сі» щодо поставки послуг носять реальний характер, а придбані послуги стосуються господарської діяльності ТОВ «Розробка рішень сучасності».

Колегія суддів зазначає, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операції. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та формування податкового кредиту є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою послуг, які були предметом згаданого договору, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо. Інакше, не прослідковується ділова мета господарюючого суб'єкта та його дійсна зацікавленість в отриманні цих послуг, позаяк відсутність їх реального результату видається марним витрачанням коштів на їх оплату.

Таким чином, надані позивачем акти не розкривають змісту наданих послуг, адже не містять деталізованої інформації про такі, їх характер та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності Товариства.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за умови добросовісності позивача, представлення чим-більш ширшого переліку документів на обґрунтування своїх вимог є прямим інтересом останнього та обов'язком, закріпленим статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Оскільки, ухвалою від 06.04.2016 року відповідачу було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до винесення рішення, він підлягає стягненню за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Розробка рішень сучасності», Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 січня 2016 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в сумі 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 (вісімдесят) коп. на рахунок - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі, банк - ГУДКСУ у м. Києві, Код класифікації доходів бюджету 22030101.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 27 квітня 2016 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

І.В.Федотов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.