Ухвала суду № 57457309, 27.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5805/15 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

27 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року позовні вимоги Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.11.2015 №0016641710.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20.10.2015 по 26.10.2015 посадовою особою Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.1 статті 82 та відповідно до наказу від 20.10.2015 №461 проведена позапланова виїзна перевірка Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) з питань повноти обчислення податку з доходів фізичних осіб, порядку надання звітності Ф №1ДФ, встановлених законодавством за період з 01.01.2012 по 30.09.2015.

Результати перевірки оформлені актом від 02.11.2015 №263/17-3-08563719 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 10-26).

За висновками перевірки позивачем було порушено вимоги підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 167.1 статті 167, пункту 178.5 статті 178, пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 264682,47 грн.

На підставі Акта перевірки Бориспільською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.11.2015 №0016641710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 569118,91 грн., у тому числі 264682,47 грн. за основним платежем та 304436,44 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 27).

Вважаючи протиправним зазначене рішення відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата) (пункт 167.1 статті 167 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

За приписами підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

При цьому, з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку (підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 1 розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України положення підпункту 169.1.1 пункту 169 статті 169 Податкового кодексу України набирають чинності з 1 січня 2016 року. До 31 грудня 2015 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що з набрання чинності Податковим кодексом України та до 1 січня 2016 року платники податку мають право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати на суму, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Крім того, також необхідно зазначити, що відповідно до п.п. 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України) визначено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України (частина перша статті 9).

Відповідно до частини першої статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 120 КВК України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Нормативно-правовим актом, яким у періоді, що перевірявся, встановлювалась форма і система оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, була Інструкція з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 № 191 (далі - Інструкція № 191), а з 02.04.2013 - Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за № 387/22919 (далі - Інструкція №396/5).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №191 засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Згідно пункту 3.1 Інструкції №191 праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Департаменту. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умов виконання ними встановленої норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

На засуджених поширюються розміри доплат за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці. Доплати за умови праці визначаються за даними атестації робочих місць та оцінки умов праці в розмірах, не менших за передбачені законодавством (пункт 3.6 Інструкції №191).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 191 із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів (крім сум отриманих пенсій) фізичних осіб; аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків.

Інструкцією №396/5 з 02.04.2013 передбачено аналогічне за змістом правове регулювання форми і оплати праці засуджених.

Отже, як було вірно встановлено судом першої інстанції, вищенаведені норми податкового законодавства не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці. У зв'язку з чим обкладення цих доходів податком, як і застосування податкових соціальних пільг, здійснюється у загальному порядку.

Крім того, підпункт 169.2.3 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України не містить застережень щодо неможливості застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі.

Постановою Кабінету Міністрів від 29.12.2010 №1227 затверджено Порядок подання документів для застосування податкової соціальної пільги.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги, платник податку подає роботодавцю заяву про обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за встановленою Державною податковою службою формою.

Як вбачається з матеріалів справи, податкову соціальну пільгу позивачем було застосовано на підставі заяв засуджених, які відбували покарання у Бориспільській виправній колонії та працювали у місцях і на роботах, які визначалися адміністрацією Колонії. Копії зазначених заяв містяться у матеріалах справи (т.2, а.с. 228-250; т.3, а.с. 1-128).

Підсумовуючи зазначене вище, та враховуючи наявність трудових відносин між засудженими до позбавлення волі особами та Бориспільською виправною колонією, які виникли у результаті залучення таких засуджених до суспільно корисної праці та отримання засудженими відповідної компенсації за виконану роботу - заробітної плати, наявність у матеріалах справи відповідних заяв засуджених як умови для застосування податковим агентом податкової соціальної пільги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно було зменшено загальний місячний оподатковуваний дохід засуджених на суму податкової соціальної пільги.

Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо обґрунтованості позовних вимог.

Водночас, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року - без змін.

Стягнути з Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО) - 820019; рахунок отримувача - 31211206781007; код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у розмірі 9 390,47 грн. (дев'ять тисяч триста дев'яносто грн. 47 коп.) за подання апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 27.04.2016р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.