Постанова № 57456756, 28.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 квітня 2016 року № 826/3475/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_2 до третя особавідділу державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції Київської області товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Конфліктології і Права»провизнання протиправною та скасування постанови від 14.05.2015 ВП №44934873, зобов'язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Конфліктології і Права», в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції Київської області Кармазина Романа Миколайовича про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.05.2015 у виконавчому провадження №44934873;

- зобов'язати відділ державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції Київської області вчинити дії щодо зняття арешту з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який був накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції Київської області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.05.2015 у виконавчому провадженні №44934873.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним повідомленням позивача про відкриття виконавчого провадження №44934873, відсутністю підстав для накладення арешту у межах вказаного виконавчого провадження на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки для виконання виконавчого напису нотаріусу достатнім є накладення арешту на інше нерухоме майно боржника (позивача) - квартиру АДРЕСА_1 При цьому, за твердженням позивача, останній частково не визнає суму богу, що зазначена у постанові про відкриття виконавчого провадження №44934873.

Відповідач та третя особа явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, з огляду на що розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, від відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що оскаржувана постанова винесена відділом правомірно у межах та на підставі наданих йому положеннями Закону України «Про виконавче провадження» повноважень, з метою реального виконання боржником у межах виконавчого провадження (позивачем) виконавчого документу (виконавчого напису нотаріуса).

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до наявної у матеріалах справи копії супровідного листа від 16.06.2014 №397/3, відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві на адресу відділу державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції Київської області надіслано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 16.06.2014 у зв'язку з направленням за належністю виконавчого документа: виконавчого напису від 10.04.2013 №3925, що видав приватний нотаріус КМНО Некрилов К.Ю.

На підставі викладеного, начальником відділу державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції Кармазиним Р.М. за результатами розгляду заяви про примусове виконання виконавчого напису №3925, виданого 10.04.2013 приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю. про стягнення зі ОСОБА_2 боргу у сумі 115 140,00 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Конфліктології і Права», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.10.2014 (ВП №44934873), якою, зокрема, встановлено для боржника строк для добровільного виконання виконавчого напису.

У межах виконавчого провадження №44934873 начальником відділу державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції Кармазиним Р.М. у зв'язку з надходженням до відділу клопотання стягувача про накладення арешту на майно боржника та не сплату боржником боргу у наданий для цього строк для самостійного виконання, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.05.2015, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_2, - а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу.

Вважаючи вказану постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Приписами частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

При цьому, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Так, згідно з частиною другою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (частина перша статті 31 Закону України «Про виконавче провадження»).

У той же час, приписами частини першої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, постанова про відкриття виконавчого провадження від 07.10.2014 (ВП №44934873) направлена на адресу боржника (позивача), що підтверджується копією супровідного листа від 08.10.2014 №2222/1.

Крім того, про обізнаність позивача (боржника) з відкриттям вказаного виконавчого провадження свідчить наявна у копіях матеріалів виконавчого провадження заява представника позивача про надання матеріалів виконавчого провадження на ознайомлення від 19.12.2014. Вказане також підтверджено позивачем у позовній заяві.

З огляду на дане вбачається, що позивачу було відомо про факт відкриття виконавчого провадження №44934873 з виконання виконавчого напису №3925, виданого 10.04.2013 приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю., ще у грудні 2014 року.

У відповідності до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з викладеним, приписами частини першої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено мету такого арешту, а саме: арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

При цьому, частиною другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, у тому числі, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (частина третя статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Разом з тим, у силу частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як вбачається з наявних копій матеріалів виконавчого провадження №44934873, боржником (позивачем) не виконано виконавчого напису нотаріуса, на виконання якого відкрито дане виконавче провадження, що також не заперечувалося позивачем під час судового розгляду справи, відтак, арешт, накладений у відповідності до оскаржуваної постанови, наразі не втратив своєї актуальності як засіб забезпечення реального виконання рішення.

Крім того, слід зазначити, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (частина перша статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»).

Водночас, як слідує з копій матеріалів досліджуваного виконавчого провадження, така оцінка майна боржника (позивача) не проводилася.

Позивачем також не надано суду доказів що для виконання виконавчого напису нотаріусу достатнім є накладення арешту лише на квартиру АДРЕСА_2 вартість якої станом на час розгляду справи в суді покриває розмір суми стягнення за виконавчим провадженням, з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів.

Отже твердження позивача про відсутність підстав для накладення арешту у межах вказаного виконавчого провадження на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки для виконання виконавчого напису нотаріусу достатнім є накладення арешту на інше нерухоме майно боржника (позивача) - квартиру АДРЕСА_2 - не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Щодо тверджень позивача про часткове не визнання суми боргу, яка зазначена у постанові про відкриття виконавчого провадження №44934873, суд зазначає, що належним способом захисту у такому разі є оскарження виконавчого напису нотаріуса, на виконання якого відкрито вказане виконавче провадження, оскільки приписами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено перевірки змісту виконавчого документу в частині визначення у ньому обґрунтованості суми стягнення. При цьому, доказів, які б підтверджували необґрунтованість заявленої до стягнення суми позивачем не надано, а з матеріалів справи не вбачається.

Беручи до увагу викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на необґрунтованість останніх, враховуючи заявлені предмет та підстави позову.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.