Постанова № 57456490, 26.04.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 квітня 2016 р. № 820/11968/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми Ю.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Молчанової О.М.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Тищенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, в якому просила суд: 1) скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України Харківській області № 683 о/с від 06.11.2015 у частині звільнення ОСОБА_1 як такий, що виданий із порушенням діючого законодавства та поновити позивача на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з 06.11.2015; 2) у разі неможливості поновлення мене на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області надати позивачу іншу рівнозначну роботу за її професією та спеціальністю у м. Харкові; 3) зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області внести виправлення до трудової книжки НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 щодо недійсності запису №3 про її звільнення з 06.11.2015; 4) стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 до дня поновлення на роботі.

Ухвалою від 26.04.2016 р. провадження у справі в частині вимоги про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 до дня поновлення на роботі було закрито у зв'язку із відмовою ОСОБА_1 від даної позовної вимоги.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що з 12 березня 2012 року перебувала на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського районного відділу ХМУ ГУ МВС України в Харківській області. З 04.11.2014 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 25.11.2015 року ОСОБА_1 було ознайомлено з витягом з наказу по особовому складу №623 о/с від 06.11.2015 року, де зазначено, що згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача було звільнено у запас Збройних Сил за п.64 "Г" /через скорочення штатів/. Із даним наказом ОСОБА_1 не погоджується, вважає його таким, що прийнятий з грубим порушенням закону, і відтак підлягає скасуванню, а позивача належить поновити на посаді. У судовому засіданні позивач підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень вказав, що Головне управління Національної поліції в Харківській області не є правонаступником Головного Управління МВС України в Харківській області, а тому, оскільки ГУ МВС України в Харківській області ліквідується, то позивач, в силу приписів п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, повинна була звернутись з відповідним рапортом. При цьому роботодавець всіляко сприяв в реалізації даного права, направляючи листи із запрошеннями з'явитися за місцем роботи. Оскільки ОСОБА_1 з рапортом для подальшого проходження служби в поліції не зверталась, її було звільнено згідно п. 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, через скорочення штатів, не зважаючи на перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, оскільки згідно п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. З огляду на викладені обставини, представник відповідача у судовому засіданні просив залишити заявлений позов без задоволення.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

ОСОБА_1 з 12.03.2012 року прийнята на службу в органи внутрішніх справ, яку проходила в Київському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу.

За матеріалами справи судом встановлено, що НОМЕР_2 року у ОСОБА_1 народилася дитина - ОСОБА_4, у зв'язку із чим позивачу було надано відпустку по погляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.11.2014 року по 21.09.2017 року.

Наказом ГУ МВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 683 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського районного відділу ХМУ ГУМВС України в Харківській області, було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З матеріалів справи вбачається, що наказ про звільнення позивача було винесено на підставі рапорту начальника Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 05.11.2015 року.

Як з'ясовано судом, у згаданому рапорті було зазначено, що 05.11.2015 року ОСОБА_1 була письмово проінформована, що для призначення до органів Національної поліції особам, які перебувають у відпустках до догляду за дитиною, необхідно приступити до виконання службових обов'язків з 06.11.2015 року та подати відповідний рапорт про звільнення з органів міліції. Особи, які не бажають продовжити службу в Національній поліції, також подають відповідні рапорти - заяви про звільнення з ОВС через скорочення штатів.

Також у рапорті було вказано, що слідчим відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського районного відділу ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_1 не подавались відповідні рапорти та до виконання службових обов'язків вона не приступала.

Таким чином, у рапорті від 05.11.2015 р. було зроблено висновок про небажання позивача проходити службу в Національній поліції.

Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що критерії правомірності рішень та діянь суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем в ч.3 ст.2 КАС України.

Керуючись приписами ст. 11 КАС України, суд встановив, що порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію" ( чинний на час звільнення позивача - надалі Закон), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 ( надалі - Положення №114-1991).

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про міліцію" ( чинний на час звільнення позивача) передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Пунктом 17 Положення № 114-1991 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до п.п. «г» п. 64 Положення № 114-1991 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судом встановлено, що позивач, маючи на час звільнення звання майора міліції, відносився до старшого начальницького складу ( п. 2 Положення № 114-1991).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 утворено як юридичні особи публічного права, територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема - Головне управління Національної поліції в Харківській області та ліквідовано як юридичні особи публічного права, територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, зокрема - Київський районний відділ Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

Водночас Законом України "Про Національну поліцію" визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Окрім того, ст. 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Зважаючи на те, що Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Також, п. 4 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин суд керується саме нормами Положення.

Так, відповідно до п. 10 Положення № 114-1991, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Судом встановлено, що гарантії для такої категорії осіб, як вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років, передбачені нормами КЗпП України. Зокрема, згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначене відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини, яким у рішенні від 22.03.2012 року по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федераці"" зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Отже, Головним Управлінням МВС України в Харківській області були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Відповідно до п. 8-11 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Суд вважає необґрунтованою позицію відповідача щодо правомірності звільнення позивача через відсутність його звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби ( переводом) до ГУМВС з огляду на приписи ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а крім того, як вже було зазначено вище, оскільки Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015 року не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому положення п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" до наявних спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, спеціальним законодавством не передбачено механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ. У зв'язку з цим, відповідно до згаданих вище положень ч. 7 ст. 9 КАС України, суд вважає, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці особисто.

З огляду на викладене, суд зазначає, що у спірних правовідносинах ГУ МВС України в Харківській області було порушено процедуру звільнення позивача, в частині непопередження про звільнення та незапропонування іншої посади.

Пункт 8 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" чітко вказує про те, що дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже звільнення може мати місце, а може й ні, що не позбавляє роботодавця належним чином та в установлені законом строки попередити працівника про звільнення, у разі, якщо таке має місце.

Суд також наголошує, що повідомлення про необхідність прибуття позивача для написання відповідних рапортів з метою подальшого проходження служби, були направлені з порушенням строків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на адресу позивача Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області направлено лист від 31.10.2015 року № 61/З-325 про необхідність, у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, з'явитись за місцем проходження служби до 01.11.2015 року для написання відповідних рапортів. Згідно роздруківки з форми відстеження пересилання поштових відправлень, дане поштове відправлення було здано для відправлення 31.10.2015 р., а вручено адресату особисто 06.11.2015 р.

Зважаючи на те, що згаданого листа позивачу було надіслано 31.10.2015 р. - у суботу, а день прибуття для написання рапортів для подальшого проходження служби - 01.11.2015 року - був неділею, тобто вихідним днем, ОСОБА_1 об'єктивно не могла прибути 01.11.2015 року для написання рапортів.

05.11.2015 р. позивачу було надіслано лист за №61/321З, де їй повідомлялося про необхідність приступити до виконання службових обов'язків з 06.11.2015 р. Даний лист до установи поштового зв'язку надійшов 05.11.2015 р. о 18:11, а отриманий був члену сім'ї позивача 07.11.2015 р., що також унеможливлює вчасне прибуття ОСОБА_1 до Київського РВ.

За таких обставин, суд критично ставиться до позиції представника відповідача, викладеної у письмових запереченнях, з приводу всебічного сприяння роботодавцем реалізації права позивача щодо проходження ним подальшої служби в органах поліції, оскільки у разі завчасного повідомлення позивача про необхідність подачі рапортів щодо звільнення з ОВС та призначення на службу в поліцію та, як наслідок - своєчасне звернення ОСОБА_1 до роботодавця з цього приводу, призвело б до позитивних наслідків, як то призначення на посаду, та відсутності у такому разі, жодних спірних правовідносин.

Суд зазначає, що відповідно до п.24 Положення № 114-1991, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Крім того, суд зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.

При цьому, норми Цивільного кодексу України в контексті ліквідації ГУ МВС України в Харківській області не діють, оскільки такі стосуються юридичних осіб приватного права. Водночас порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

А тому, відповідно до вимог чинного законодавства України, після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України, з дотриманням вимог законодавства, яке діє на теперішній час.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного суду України, викладеними в постанові від 17.10.2011 року (номер в ЄДРСР 19130710).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави для скасування наказу в частині звільнення та для поновлення позивача на посаді.

За правилами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій до суду не надано.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що адміністративний позов у частині вимог про скасування спірного наказу та поновлення позивача на роботі є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

Розглядаючи справу в частині вимоги адміністративного позову про зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області надати позивачу іншу рівнозначну роботу за її професією та спеціальністю у м. Харкові у разі неможливості поновлення мене на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області, суд зазначає, що дана вимога заявлена позивачем на майбутнє, а тому не може бути задоволена у межах розгляду даної адміністративної справи. Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області внести виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 щодо її звільнення, суд зазначає наступне.

Постановою КМУ України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, внесення виправлень до трудової книжки відносить до виключної компетенції керівника підприємства, установи, організації, з огляду на що вказана вимога є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд також зазначає, що згідно з положеннями ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Харківській області №683 о/с від 06.11.2015 р. у частині звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з 06.11.2015 р.

У решті вимог адміністративного позову - відмовити.

У частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з 06.11.2015 р. постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова у повному обсязі складена 28.04.2016 р.

Суддя Кучма Ю.В.