Ухвала суду № 57455929, 25.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

25 квітня 2016 року 810/1161/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Національної поліції в Київській областітретя особаФастівське відділення поліції Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській областіпроскасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.02.2016 №80 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

- поновити ОСОБА_1 на службі в Головному управлінні Національної поліції в Київській області;

- зобовязати Головне управління Національної поліції в Київській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи - Фастівське відділення поліції Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

У судове засідання, призначене на 21.04.2016, зявились представники сторін.

Натомість, до початку розгляду справи по суті позивач звернулась з письмовим клопотанням про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Після прийняття судом рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження, представником відповідача було подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи клопотання представника відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини третьої цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Вказані положення ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондують із ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України відповідно до якої, працівник у справах про звільнення може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Із вищенаведеного слідує, що законодавець чітко передбачив можливість особи в місячний строк оскаржити дії та рішення суб'єкта владних повноважень щодо свого звільнення, якщо вона вважає, що таке було здійснено незаконно, водночас зазначений строк обраховується з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне оскарження відповідних дій, бездіяльності та рішень органів владних повноважень (або його посадових, службових осіб) у публічно-правових відносинах, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених та наявних доводів.

Як встановлено судом, наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.02.2016 №80 о/с капітана поліції ОСОБА_1 (М-248440), інспектора Фастівського відділення поліції Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області звільнено зі служби в поліції у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за статтею 77 п. 1 п.п.5 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

При цьому, судом встановлено, що в період з 17.02.2016 по 26.02.2016 позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується Довідкою непрацездатності №28, копія якої наявна в матеріалах справи.

З даної довідки вбачається, що стати до роботи - 27 лютого 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано її початок.

При цьому, частиною шостою статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий.

Отже, враховуючи те, що позивач перебувала на лікарняному з 17.02.2016 до 26.02.2016 включно, а 27.02.2016 припадало на вихідний день, то із оскаржуваним наказом позивач могла бути ознайомлена лише 29.02.2016.

Таким чином, завершальна дата подання позовної заяви є 29.03.2016.

Як вбачається з конверту, в якому надійшов позов, позивач звернулась до суду 28.03.2016.

Відповідно до ч. 9 ст. 103 Кодексу адміністративного судочинства України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами звязку.

Отже, з наведеного слідує, що позивач не пропустила строк звернення до суду, оскільки позов був поданий у місячний строк з моменту, коли позивач могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є обєктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

Крім того, очевидно, з прецедентного права Європейського Суду про те, що "право на суд", з яких право на доступ є одним з аспектів, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Так у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, та вважає, що клопотання представника ГУ НП в Київській області про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим, а відтак у його задоволенні належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 8, 99, 100, 102, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Київській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути викладені в апеляційній чи касаційній скарзі на постанову суду.

Суддя Балаклицький А. І.