Рішення № 57452631, 26.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3383/16

Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М. Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Бабія А.П., Варикаші О.Д.

при секретарі - Лопотан В.І.

розглянувши цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року, -

встановила:

У березні 2015 року ПАТ АБ «Південний» звернувся до суду з позовною заявою в якій просив стягнути з відповідачів прострочені у період з лютого 2014 по грудень 2015 року прострочену заборгованість за користування кредитом, відсотки за користування кредитом, а також штраф та пеню. В подальшому позивач змінив позовні вимоги, які неодноразово уточняв, та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором за № В 17 від 26 січня 2006 року у загальній сумі 42783 долари 51 цент США, яка складається з: 34972 долари 38 центів США - прострочена заборгованість за кредитом; 7484 долари 72 центів США - прострочені проценти за користування кредитом; 326 долари 41 цент США - нараховані проценти за кредитом та 862781 грн. 59 коп., яка складається з: простроченої комісії у сумі 3408 грн. за період з 26 січня 2014 року по 27 січня 2016 року; 183007 грн. 09 коп. - пені за прострочення повернення кредиту; 679774 грн. 50 коп. - штраф за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 26 січня 2006 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за № В 17, за яким кредитор надав позичальникові кредит у розмірі 74000 доларів 00 центів США, зі сплатою 12 відсотків річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 05 січня 2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 26 січня 2006 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за яким поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором за № В 17 від 26 січня 2006 року.

Далі між Акціонерним банком позивачем та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду від 02 лютого 2006 року до кредитного договору за № В 17 від 26 січня 2006 року, за умовами якої було змінено редакцію кредитного договору: у п. 2.2 кредитного договору змінено позичковий рахунок - з НОМЕР_3 на новий - НОМЕР_2; у п. 2.2 кредитного договору змінено рахунок для сплати відсотків за кредитом з НОМЕР_1 на новий - НОМЕР_4.

30 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору за № В 17 від 26 січня 2006 року, за умовами якої сторони домовилися викласти кредитний договір у новій редакції, відповідно до якої збільшився розмір відсотків річних до 13%; кредитний договір доповнено п.п. 2.6, 2.7, 2.8, 3.2.11, 3.2.12, 3.3.5, 3.3.6, 4.5, 4.6, 5.1, 6.7, 6.8.

30 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору поруки від 26 січня 2006 року, за якою сторони домовилися, що, відповідно до п. 1.1 додаткової угоди до кредитного договору за № В 17 від 26 січня 2006 року, збільшився розмір відсотків річних до 13%.

06 березня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору за № В 17 від 26 січня 2006 року, за умовами якої сторони домовилися викласти кредитний договір у новій редакції, відповідно до якої кредитний договір доповнено п.п. 1.4, 1.5, 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3, 3.2.13, 3.2.14, 3.2.15, 3.2.16, 3.2.17, 3.3.6, 3.3.7, 3.3.8, 3.3.9, 6.9, 6.10, 6.11.

06 березня 2012 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору поруки від 26 січня 2006 року, за умовами якої сторони домовилися викласти договір поруки у новій редакції, відповідно до якої договір поруки викладено у новій редакції.

Посилаючись на невиконання відповідачами умов кредитного договору позивач просив стягнути задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі у судовому засіданні заперечили проти позовної заяви, посилаючись на те, що позивач пропустив строк позовної давності; необгрунтовано нарахував неустойку, штраф. Також відповідачі вважають, що з 24 березня 2014 року припинений термін нарахування процентів, крім того зазначили, що договір поруки припинився.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року позов задоволений в повному обсязі, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду відповідачі подали апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що 26 січня 2006 року між Акціонерним банком «Південний» (на цей час - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за № В 17, за яким кредитор надав позичальникові кредит у розмірі 74000 доларів США, зі сплатою 12 відсотків річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 05 січня 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 26 січня 2006 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за яким поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором за № В 17 від 26 січня 2006 року.

Надалі між позивачем та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду від 02 лютого 2006 року до кредитного договору за № В 17 від 26 січня 2006 року, за умовами якої було змінено редакцію кредитного договору: у п. 2.2 кредитного договору змінено позичковий рахунок - з НОМЕР_3 на новий - НОМЕР_2; у п. 2.2 кредитного договору змінено рахунок для сплати відсотків за кредитом з НОМЕР_1 на новий - НОМЕР_4.

30 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору за № В 17 від 26 січня 2006 року, за умовами якої сторони домовилися викласти кредитний договір у новій редакції, відповідно до якої збільшився розмір відсотків річних до 13%; кредитний договір доповнено п.п. 2.6, 2.7, 2.8, 3.2.11, 3.2.12, 3.3.5, 3.3.6, 4.5, 4.6, 5.1, 6.7, 6.8.

30 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору поруки від 26 січня 2006 року, за якою сторони домовилися, що, відповідно до п. 1.1 додаткової угоди до кредитного договору за № В 17 від 26 січня 2006 року, збільшився розмір відсотків річних до 13%.

06 березня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору за № В 17 від 26 січня 2006 року, за умовами якої сторони домовилися викласти кредитний договір у новій редакції, відповідно до якої кредитний договір доповнено п.п. 1.4, 1.5, 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3, 3.2.13, 3.2.14, 3.2.15, 3.2.16, 3.2.17, 3.3.6, 3.3.7, 3.3.8, 3.3.9, 6.9, 6.10, 6.11.

06 березня 2012 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору поруки від 26 січня 2006 року, за умовами якої сторони домовилися викласти договір поруки у новій редакції, відповідно до якої договір поруки викладено у новій редакції.

Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Банк виконав свої зобов'язання щодо надання позичальникові кредитних коштів, однак ОСОБА_2 свої зобов'язання з повернення кредиту не виконує, внаслідок чого, станом на 27 січня 2016 року у неї виникла заборгованість у загальній сумі 42783 долари 51 цент США, яка складається з: 34972 долари 38 центів США - прострочена заборгованість за кредитом; 7484 долари 72 центів США - прострочені проценти за користування кредитом; 326 долари 41 цент США - нараховані проценти за кредитом та 862781 грн. 59 коп., яка складається з: простроченої комісії у сумі 3408 грн. 00 коп. за період з 26 січня 2014 року по 27 січня 2016 року; 183007 грн. 09 коп. - пені за прострочення повернення кредиту; 679774 грн. 50 коп. - штраф за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Відповідно до листа № 0-78-8314 БТ від 17 березня 2014 року ПАТ Акціонерний банк «Південний» інформував ОСОБА_2 про те, що у неї за кредитним договором № В 17 від 26 січня 2006 року є заборгованість перед банком за період з 2013 року.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

ПАТ АБ «Південний» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 24 березня 2015 року.

Суд першої інстанції зазначив, що посилання відповідачів стосовно спливу позовної давності є безпідставними.

Також суд першої інстанції зазначив, що посилання відповідачів стосовно того, що позивач необгрунтовано нарахував неустойку, штраф з 24 березня 2014 року слід було припинити термін нарахування процентів також є безпідставними.

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Згідно з ч.1, ч. 2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 , ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики . Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.

Вказані суми підлягають стягненню з відповідачів солідарно.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, в зв'язку з чим суд першої інстанції стягнув з відповідачів на користь позивача в рівних частках судові витрати у розмірі по 7422 грн. 46 коп. з кожного.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині обґрунтованості позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 34972 долари 38 центів США - прострочена заборгованість за кредитом та 183007 грн. 09 коп. - пені за прострочення повернення кредиту та не погоджується з висновками суду першої інстанції в іншій частині.

Відповідно до матеріалів справи, відповідачі стали порушувати умови погашення кредитної заборгованості у грудні 2013 року, в зв'язку з чим позивач направив ОСОБА_2 лист № 0-78-8314 БТ від 17 березня 2014 року (а.с. 165) в якому просив усунути порушення кредитної заборгованості яка виникла за період з грудня 2013 року по лютий 2014 року. В зв'язку з наявністю непогашеної заборгованості за кредитом, позивач просив стягнути з відповідачів як прострочену заборгованість та і тіло кредиту у розмірі 34972 долари 38 центів США.

Посилання відповідачів як суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі на пропуск строку позовної давності для звернення до суду з зазначеними вимогами, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеній у постанові №6-169цс14 є помилковий, оскільки позивач звернувся з зазначеними вимогами у трирічний строк позовної давності визначений ст. 257 ЦК України.

Зазначення в апеляційній скарзі на пропуск позивачем річного строку для звернення до суду про стягнення пені визначений ст. 258 ЦК України з посиланням також на правову позицію Верховного Суду України викладену в постанові №6-169цс14, також є помилковим, оскільки позивач просив стягнути пеню за період з січня 2015 року по жовтень 2015 року (а.с. 217), в межах річного строку визначеному ст. 258 ЦК України.

При цьому колегія приймає до уваги, що Верховний Суду України у справі №6-1206цс15 від 23.09.2015 року зазначив, що згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стягуючи з ОСОБА_2 на користь позивача 7484 долари 72 центів США - прострочені проценти за користування кредитом; 326 долари 41 цент США - нараховані проценти за кредитом.

17 березня 2014 року позивач направив ОСОБА_2 лист № 0-78-8314 БТ від (а.с. 165) в якому просив усунути порушення кредитної заборгованості яка виникла за період з грудня 2013 року по лютий 2014 року та визначив строк усунень порушень договору до 24.03.2014 року, а також зазначив, що при порушенні умов договору до 24.03.2014 року, позивач вимушений вимагати дострокового повернення суми кредиту, відсотків, штрафу, пені. В подальшому в зв'язку з не усуненням зазначених у листі № 0-78-8314 БТ від 17 березня 2014 року відповідачем порушень, позивач змінивши позовні вимоги 16.04.2015 року (а.с. 112-114) просив стягнути з відповідачів суми кредиту, відсотків, штрафу, пені.

Таким чином позивач визначив настання строку виконання основного зобов'язання 24.03.2014 року, в разі не усунення відповідачами порушень зазначених у листі № 0-78-8314 БТ від 17 березня 2014 року, а оскільки відповідачі не усунули зазначені порушення у строк до 24.03.2014 року, строк виконання основного зобов'язання наступив з зазначеної дати, в зв'язку з чим позивач змінивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідачів заборгованість за тілом кредиту.

Відповідно до ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівною на подію. Яка має неминуче настати.

Верховний Суд України у справі №6-616цс15 від 06.17.2015 року висловив правову позицію в який зазначив, що виходячи з умов кредитного договору та положень статті 599 ЦК України днем настання виконання основного зобов'язання є наступний день після спливу наданого банком у вимозі строку для добровільного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Колегія вважає, що договір поруки укладений між позивачем та ОСОБА_3 припинився на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України оскільки як зазначалося вище позивач 17 березня 2014 року позивач направив ОСОБА_2 лист № 0-78-8314 БТ від (а.с. 165) в якому просив усунути порушення кредитної заборгованості яка виникла за період з грудня 2013 року по лютий 2014 року та визначив строк усунень порушень договору до 24.03.2014 року, а також зазначив, що при порушенні умов договору до 24.03.2014 року, позивач вимушений вимагати дострокового повернення суми кредиту, відсотків, штрафу, пені. В подальшому в зв'язку з не усуненням зазначених у листі № 0-78-8314 БТ від 17 березня 2014 року відповідачем порушень, позивач змінивши позовні вимоги 16.04.2015 року (а.с. 112-114) просив стягнути з відповідачів суми кредиту, відсотків, штрафу, пені. Таким чином позивач визначив настання строку виконання основного зобов'язання 24.03.2014 року, а з позовом до поручителя звернувся про стягнення кредитної заборгованості лише 16.04.2015 року.

Верховний Суд України у постанові № 6-2239цс15 від 24 лютого 2016 року зазначив, що відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Крім того колегія приймає до уваги, що 06.03.2012 року сторони уклали додаткову умову до кредитного договору (а.с. 32-41) в пункті 3.2 якого визначили, що нарахування процентів по кредиту припиняється, якщо настав термін повернення кредиту, обумовлений п.1.1 даного Договору, або термін, вказаний у вимозі Банку про дострокове повернення кредиту згідно п.3.3.4. даного Договору, і Банком прийнято рішення про визнання кредиту до погашення.

Те, що Банком прийнято рішення при визнання кредиту до погашення, свідчить подання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості в тому числі і тіла кредиту.

У правовій позиції Верховного Суду України визначеній у справі №6-1206цс15 зазначено, що згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивач в порушення умов договору просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за процентами за користування кредитом після березня 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Позивач в остаточних позовних вимогах від 05.02.2016 року (а.с. 209-214) просив стягнути відсотки за користування кредитом з квітня 2014 року по січень 2015 року при цьому зазначав, що розмір заборгованості за процентам складає 7811 доларів 13 цент США., в той час просив стягнути проценти у розмірі 7484 доларів 72 цента США. Однак в наданій позивачем до матеріалів справи вимозі адресованій ОСОБА_2 від 13.02.2015 року, позивач зазначав, що існує заборгованість за процентами за період з квітня 2014 року по лютий 2015 року у розмірі 3579 доларів 48 центів США (а.с. 115). Позивачем до матеріалів справи не надано відповідних доказів зростання заборгованості за процентами за період квітня 2014 року по лютий 2015 року з 3579 доларів 48 центів США станом на 13.02.2015 року, до 7484 доларів 72 цента США станом на 05.02.2016 року.

Таким чином відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за відсотками за користування кредитом.

В зв'язку з відсутністю підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за відсотками за користування кредитом, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з ОСОБА_2 19 991 долари 48 центів США що становить 679774 грн. 50 коп. - штрафу за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Колегія вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з ОСОБА_2 простроченої комісії у сумі 3408 грн. 00 коп. за період з січня 2014 року по січень 2016 року, задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не наданий розрахунок заборгованості за комісією за зазначений період.

В зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, колегія стягує з ОСОБА_2 на користь позивача частках судовий збір у розмірі 8109 грн. 09 коп. відповідно до розміру задоволених вимог.

Також колегія стягує з позивача на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3119 грн.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» 7484 долари 72 центів США - прострочені проценти за користування кредитом; 326 долари 41 цент США - нараховані проценти за кредитом простроченої комісії у сумі 3408 грн. 00 коп. за період з 26 січня 2014 року по 27 січня 2016 року; 679774 грн. 50 коп. - штраф за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами. Відмовивши в задоволені зазначених вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний».

Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» до ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» судовий збір у розмірі 8109 грн. 09 коп. в.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3119 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

А.П. Бабій

О.Д. Варикаша