Рішення № 57452609, 19.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/89/16

Головуючий у першій інстанції Кравчук О. О.

Доповідач Плавич Н. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Плавич Н.Д.

суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.

при секретарі - Ліснік Н.П..

у відкритому судовому засіданні у присутності представника ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14.09.2015р.

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

про виселення, вселення, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася з вказаним позовом в жовтні 2014р.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що на підставі договору дарування від 16.11.2010р. між ОСОБА_7 та нею, ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом, їй на праві власності належить житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Право власності позивача зареєстровано у встановленому законом порядку(а.с.4).

Відповідачі, які проживають в домоволодінні разом із неповнолітніми дітьми, не виселяються, позбавляють її можливості вселитися та розпоряджатися своєю власністю, просила про задоволення її позову, виселення відповідачів, її вселення, у відшкодування моральної шкоди позивач просила стягнути з відповідачів солідарно 22000грн.

Відповідачі позов не визнали.

Рішенням суду 1-ої інстанції від 14.09.2015р. в позові ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі позовних вимог(а.с.171-175).

В апеляційній скарзі апелянт, позивач ОСОБА_2, просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови в позові про виселення відповідачів та вселення, посилається на те, що висновок суду в цій частині її позовних вимог не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідачі доводи апеляційної скарги не визнали, в останнє судове засідання з'явився відповідач ОСОБА_4, представник ОСОБА_3, відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_5 не з'явилися, про день і час розгляду справи сповіщені, що підтверджується зворотним повідомленням, які приєднані до матеріалів справи.

У відповідності з вимогами ч 2 ст. 305ЦПК України неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає її розглядові.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, доводи скарги, заперечення на неї, колегія дійшла висновку апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

По матеріалам справи встановлено, що позивач на підставі договору дарування від 16.11.2010р. стала власником спірного житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1

Відмовив позивачу в позові про виселення відповідачів та її вселення у спірний будинок, місцевий суд виходив з того, що спір, що виник між сторонами, має бути врегульований за правовідносинами фактично укладеного договору позики, тому задоволення позову ОСОБА_2 про виселення та вселення неможливо. Судом також відмовлено в позові про відшкодування моральної шкоди з посиланням на те, що позивачем не надано доказів в обґрунтування своїх вимог про моральні страждання. Позивач рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди не оскаржує, тому колегія перевіряє законність рішення місцевого суду лише в межах доводів апеляційної скарги у відповідності з вимогами ч1ст.303 ЦПК України.

З висновком суду в частині відмови в позові ОСОБА_2 про виселення відповідачів, її вселення як власника нерухомості, колегія не погоджується.

Спірним є житловий будинок з господарським спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до рішення виконавчого комітету Іванівської селищної ради народних депутатів №7 від 14.09.1993р. будинок за вказаною адресою було введено в експлуатацію, свідоцтво про право власності було видано на ім'я відповідача ОСОБА_3 (а.с.120).

У з'язку із сімейними обставинами власник житлового будинку ОСОБА_3 продала вказаний об'єкт нерухомості ОСОБА_8 на підставі договору купівлі - продажу від 06.12.2001р., посвідченого приватним нотаріусом Іванівського районного нотаріального округу Одеської області ( реєстровий номер 506).

На підставі договору купівлі - продажу від 09.04.2003р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 власником вказаного об'єкта нерухомості став ОСОБА_7 Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Іванівського районного нотаріального округу Одеської області( реєстровий № 427(а.с.109).

На підставі договору дарування від 16.11.2010р., який був укладений між ОСОБА_7 та позивачем ОСОБА_2, остання стала власником спірного житлового будинку з господарськими спорудами. Вказаний договір був також посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №1219 (а.с.28-29).

По матеріалам справи встановлено, що не одна із угод, предметом якої є спірний житловий будинок, не визнана недійсною.

Право власності позивача на спірне домоволодіння з господарськими спорудами зареєстровано у передбаченому законом порядку, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію права власності (а.с.4).

У відповідності з вимогами ч1ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло: житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379,382 ЦК України). Права власника житлового будинку квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, передбачають право власника використовуватися житлом для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. визначеному відповідно до угоди з власником. Право члена сім'ї власника будинку користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком. У зв'язку з цим необхідно виходити з того, що права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника, а тому припиняється у зв'язку з переходом останнього до іншої особи.

У спірному будинку проживають та зареєстровані, відповідачі, ОСОБА_3, її чоловік, ОСОБА_4, їх діти, відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, їх неповнолітні діти. Новий власник спірного житлового будинку заявила позов про захист свого права власності шляхом виселення всіх повнолітніх осіб, які проживають в будинку. Первісний власник спірного будинку, ОСОБА_3 розпорядилася своєю власністю, вона втратила статус власника спірного будинку, відповідно ОСОБА_9 і члени її сім'ї, чоловік, діти, права яких є похідними від прав ОСОБА_9, підлягають виселенню з житлового АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_2 підлягає вселенню у вказаний будинок. Виселення відповідачів з спірного будинку це спосіб захисту права власності позивача.

В ході розгляду справи відповідачі, представник ОСОБА_9 посилаються на те, що всі угоди, що укладалися по спірному будинку є фіктивними, у відповідачів є боргові зобов'язання, але родина ОСОБА_9 ніколи не мала намір розпоряджатися своїм будинком, в якому протягом багатьох років проживає вся родина з малолітніми дітьми.

В обґрунтування своєї позиції представник ОСОБА_3 посилається на мирову угоду, яка визнана ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 19.11.2012р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання договору дарування від 16. 11.2010р. недійсним, ( копія ухвали приєднана до матеріалів справ). Стверджує, що при наявності мирової угоди, яка підписана ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 відсутні правові підстави задовольняти позов нового власника ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_10 з приводу мирової угоди пояснювала наступне. В 1993р. вона стала власником спірного будинку. Внаслідок складних сімейних обставин в грудні 2001р. вона продала свій будинок ОСОБА_8 домовившись з ним про те, що коли він надумає продавати будинок, вона буде першим його покупцем. В 2003р. ОСОБА_8 запропонував їй купити будинок, грошей у неї не було.

Для сімейних потреб гроші в борг їй надав ОСОБА_7 На підставі договору купівлі - продажу в 2003р. ОСОБА_8 продав ОСОБА_7 спірний будинок.

В 2011р. для сімейних потреб родині ОСОБА_3 необхідні були гроші, гроші їй позичили ОСОБА_2 за умови, що спірний житловий будинок перейде у власність ОСОБА_2 У зв'язку з тим, що по документам будинок належав ОСОБА_7 16.11.2010р. між ним та ОСОБА_2 був укладений договір дарування.

Стверджує, що її змусили укласти цей договір, її волевиявлення на укладання вказаної угоди не було, договір дарування між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладався з метою приховати договір позики. ЇЇ родина постійно проживає в спірному будинку, що є також доказом фіктивності всіх правочинів. З умовами мирової угоди погоджується, буде чекати її повного виконання всіма особами, хто підписав цю угоду.

Колегія з вказаними доводом не погоджується.

Звертається увага, що на підставі договору купівлі - продажу від 06.12.2001р., посвідченого приватним нотаріусом Іванівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_3 продала свій житловий будинок ОСОБА_8 З 2001р. вона позбавилася статусу власника житлового будинку, на підставі правочинів ним розпоряджалися інші особи, інші власники.

Те, що протягом тривалого часу, родина ОСОБА_3 продовжувала проживати в житловому будинку, в якому змінювалися власники, не дає підстав для висновку, що всі угоди були фіктивними. Власники, ОСОБА_8, ОСОБА_7 надавали згоду на проживання відповідачів у спірному будинку, що не суперечить вимогами ч1ст. 319 ЦК України про те, що власник на свій розсуд розпоряджається своєю власністю.

Щодо мирової угоди, колегія виходила з наступного, сторони по справі не оспорюють її укладання та визнання її судом. Законність вказаної ухвали сторони також не оспорюють. В ході розгляду справи відповідачам запропоновано надати докази виконання умов мирової угоди від 19.11.2012р., оскільки за умовами мирової угоди визначена сума 36000доларів США. До апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 надала копії чеків про переказ на ім'я ОСОБА_11 грошових сум 42000грн. Звертається увага, що вказані гроші були перераховані на ім'я іншої від позивача особи - ОСОБА_11, прізвище позивача ОСОБА_2 Докази про повне погашення суми боргу відсутні.

Мирова угода була підписана між ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 по справі з інших правовідносин, про визнання угоди недійсною. Сторонами спору, який розглядається колегією є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і це спір про усунення перешкод в користуванні власністю, який випливає з інших правовідносини. Існування ухвали про визнання мирової угоди не можна вважати преюдицією для справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю.

Дав оцінку доказам, що зібрані по справі, вимогам закону, що регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення місцевого суду в частині відмови в позові ОСОБА_2 про виселення відповідачів, її вселення скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині вимог про задоволення позову.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржувалося, тому його законність не перевірялася.

Керуючись ст. ст. 303,307ч1п2,309ч1п3,4,316, 317,319 ЦПК України судова колегія,-

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14.09.2015р. в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення, вселення , - скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення, вселення , - задовольнити.

Відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 виселити без надання іншого житла з домоволодіння АДРЕСА_1

Вселити ОСОБА_2 в домоволодіння АДРЕСА_1

Рішення набирає чинності негайно після його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: Плавич Н.Д.

Ващенко Л.Г.

Колесніков Г.Я.