Ухвала суду № 57451463, 28.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №470/1207/15-к 28.04.2016

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/784/341/16 Головуюча у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ч.1 ст.122 КК України Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Пустовара М.Л.,

суддів: Значок І.С., Царюка В.В.,

за участю секретаря Чоботаренко Т.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015150160000034 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року, яким:

- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3:

- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Зайков О.В.,

потерпілий ОСОБА_4,

обвинувачений ОСОБА_3

Короткий зміст вимог апеляційної скарги обвинуваченого.

Просить вирок скасувати, призначити новий розгляд в суді 1-ї інстанції, де належить перекваліфікувати його дії на ст.128 КК України та зменшити розмір відшкодування за позовом прокурора.

Короткий зміст рішення суду 1-й інстанції.

ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, та призначено покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України, обвинуваченого звільнено від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, та покладено, відповідно до ст.76 КК України, обовязок повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично зявлятись на реєстрацію до цієї інспекції.

Постановлено тягнути з ОСОБА_3 на користь Департаменту фінансів Миколаївської міської ради відшкодування витрат на лікування потерпілого у сумі 1224 грн. 27 коп.

Узагальнені доводи апеляційної скарги обвинуваченого.

Вважає, що вирок підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Вказує, що умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому не мав, протиправних дій не вчиняв, а лише зупиняв удари від вітчима ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5, коли намагався потрапити до житла, де він мешкає, проте потерпілий разом з матірю йому заважали, штовхати, били та виганяли.

Зазначає, що суд не звернув уваги на помилку в обвинувальному акті, де вказано, що саме ОСОБА_3, згідно висновку судово-медичної експертизи отримав травму руки (перелом 4-ї та 5-ї пясних кісток лівої руки), що свідчить про упереджене ведення слідства на користь потерпілого.

Стверджує, що згідно матеріалів провадження, пояснень потерпілого та свідка чітко видно, що він, ОСОБА_3, не мав бажав спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

Вважає, що судом достатньо не враховані покази свідка ОСОБА_5, яка була учасником бійки, та підтвердила факт штовханини між обвинуваченим і потерпілим, але беззаперечно не вказала, хто саме з них наніс удар, від якого у потерпілого стався перелом кісток.

Крім того, суд не взяв до уваги в повному обсязі пояснення лікаря-травматолога ОСОБА_6, який підтвердив факт звернення потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_3 за медичною допомогою, та який зазначив про численні травми тулуба, обличчя, ребер, ніг та голови у ОСОБА_3, в той час як у потерпілого була травмована лише рука.

Також вказує, що у матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження, що він (ОСОБА_3Я.) перебував у нетверезому стані, заява його (обвинуваченого) до прокуратури від 18.12.2015 р., яка мала розглядатись під час слухання справи у суді, документи про виклик працівників міліції на місце події 23.01.2015 р.

Зазначає, що потерпілий з ушкодженнями середньої тяжкості з невідомих причин звернувся до лікарні лише на четвертий день після події та відмовився від експертизи, яку йому рекомендувалося провести до 13.02.2015 р., а була проведена лише через півроку по документам, що викликає сумніви щодо отримання травми руки потерпілим саме в період сварки з обвинуваченим.

Судом не взято до уваги висновок судово-психіатричної експертизи, згідно якого вітчим з дитячих років психологічно та фізично принижував та бив ОСОБА_3, вчиняв тиск на його матір (свою дружину) ОСОБА_5, а також направлення обвинуваченого на лікування до психіатричної лікарні з метою в подальшому визнати його, ОСОБА_3, недієздатним та позбавити права на житло.

Крім того, судом порушено порядок допиту свідків, за яким свідки, що не давали свідчень, не можуть перебувати у залі судового засідання під час судового розгляду, проте, свідок ОСОБА_5, скориставшись своїм правом на відмову давати свідчення, залишилась в залу суду та тільки після задоволення судом клопотання захисника про виклик до суду незалежного експерта, передумала і дала свідчення.

Посилається апелянт і на розбіжності у поясненнях потерпілого та свідка ОСОБА_5 щодо кількості ударів, нанесених потерпілому обвинуваченим.

Судом також не проведено детальний аналіз цивільного позову прокурора про стягнення витрат на лікування, а саме - не перевірено розрахунки середньоденного заробітку лікуючого лікаря та середньоденний розмір харчування, не підтверджені витрати на аналізи і дослідження, а також, що вони мають причинний звязок із відповідною травмою, а не з іншим захворюванням потерпілого ОСОБА_4 Що стосується благодійних внесків та вартості використаної плівки, ці витрати взагалі не підлягають відшкодуванню.

Встановлені судом 1-ї інстанції обставини.

ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він, 23 січня 2015 року, о 1-й годині ночі, перебуваючи на подвірї за місцем свого проживання ІНФОРМАЦІЯ_4, під час сварки, що виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс ОСОБА_4 удар ногою по кісті лівої руки, спричинивши потерпілому переломи четвертої та пятої пясних кісток, тобто умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Вчинене обвинуваченим кваліфіковане судом за ч.1 ст.122 КК України, як умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоровя.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора про залишення оскаржуваного вироку без змін, думку потерпілого, який полягався на розсуд суду, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.

Оцінивши перевірені докази, районний суд обґрунтовано визнав доведеною винуватості ОСОБА_3 у спричиненні умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_4 за обставин, викладених у вироку.

Так, сам ОСОБА_3 у судовому розгляді, хоча себе винним і не визнав, проте не заперечував, що у зазначені у вироку час та місці, між ним і ОСОБА_4, з яким у нього тривалий час існують неприязні стосунки, виникла сварка, яка перейшла у штовханину, під час якої останній ображав його та не пускав до будинку, в якому він (обвинувачений) також проживає.

Потерпілий ОСОБА_4 повідомив суду, що вночі 21 січня 2015 року він прокинувся, почувши, що ОСОБА_3 бється із своєю матірю та його (потерпілого) дружиною ОСОБА_5 Захищаючи останню, він виштовхав обвинуваченого на подвір'я, де між ними виникла бійка. В той час коли він відштовхував обвинуваченого від дружини, ОСОБА_3 взутою ногою двічі вдарив його в ліву руку, завдавши різкого болю. Після цього бійка припинилася, а ОСОБА_5 викликала міліцію. В лікарню він звернувся через декілька днів, оскільки не міг переносити гострий біль, там було виявлено переломи пясних кісток лівої руки із зміщенням. Лікарем- травматологом був направлений до Миколаївської міської лікарні де йому зроблено операцію за цією травмою.

Свідок ОСОБА_5 у суді показала, що обвинувачений є її сином, 23 січня 2015 року вночі він повернувся додому у нетверезому стані, вона намагалася вмовити його не галасувати та лягти спати, але ОСОБА_3 відштовхнув її, це почув її чоловік ОСОБА_4, який, захищаючи її, виштовхав сина з будинку на подвір'я, де вони почали битися. Знаходячись на причілку, син схопився руками об металеві труби від навісу веранди та з розмаху, з силою, ударив взутою ногою чоловіка по лівій руці. Рука одразу набрякла, але у лікарню ОСОБА_4 звернувся не одразу, а через декілька днів.

Допитаний судом лікар-травматолог ОСОБА_6 у суді показав, що у січні 2015 року до нього звернувся ОСОБА_4, в якого було виявлено перелом четвертої та пятої пясних кісток із зміщенням. ОСОБА_4 розповів, що травму йому спричинив ОСОБА_3 під час бійки, про що він повідомив до міліції. Таку травму потерпілому могло бути спричинено сильним ударом, можливо від удару ногою з жорстким взуттям, оскільки удар був торцевий, по косій лінії, що виключає можливість спричинення її потерпілим собі самостійно.

За висновком судово-медичного експерта, у ОСОБА_4 малися переломи четвертої та пятої кісток лівої руки, які утворилися в результаті однієї дії ударного впливу тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею (можливо взутою ногою), не виключено що у строк, зазначений потерпілим, їх виникнення при падінні тіла на поверхню з положення стоячи виключається. Тілесні ушкодження відносяться до категорії середньої тяжкості за ознакою тривалістю розладу здоровя.

Суд визнав, що зазначений висновок експерта та інші відомості, що в ньому містяться, а також пояснення лікаря-травматолога у судовому розгляді повністю узгоджуються із змістом показів самого потерпілого та свідка ОСОБА_5 про час, місце, механізм виникнення, наявність та локалізацію завданих ОСОБА_4 тілесних ушкоджень.

Крім того, скоєне обвинуваченим вбачається із змісту письмових доказів: рапорту оперативного чергового РВ УМВС щодо отримання повідомлення від лікаря-травматолога ОСОБА_6 про звернення потерпілого з травмою - переломом 4-5 пясних кісток лівої руки, які він отримав від свого пасинка ОСОБА_3; заяви потерпілого ОСОБА_4 до Березнегуватського РВ УМВС про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинений злочин; протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення; протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого, під час якого ОСОБА_4 підтвердив обставини, за яких ОСОБА_3 спричинив йому тілесні ушкодження.

Повно та всебічно дослідивши сукупність зазначених доказів, наданих стороною обвинувачення, визнавши їх достатніми для постановлення обвинувального вироку, суд належно визнав доведеною вину обвинуваченого в інкримінованому злочині, оскільки саме він навмисно вдарив потерпілого ногою по кісті лівої руки, спричинивши останньому зазначені тілесні ушкодження середньої тяжкості.

З цим висновком суд апеляційної інстанції погоджується, підстав для скасування вироку та повернення кримінального провадження до суду 1-ї інстанції на новий судовий розгляд, про що просить апелянт, не вбачає.

Безпідставними є доводи про однобічність та необєктивність судового розгляду кримінального провадження, оскільки судом досліджені усі надані у справі докази. При тому, суд не допустив порушень КПК України щодо порядку судового розгляду та забезпечення прав учасників процесу, у тому числі сторони захисту надавати докази на спростування обвинувачення.

Не підтвердженими є і посилання апелянта на невідповідність викладених у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, тому як вони узгоджуються із змістом, як пояснень допитаних у суді осіб, так і письмових доказів, досліджених у судовому засіданні.

Доводи обвинуваченого про те, що потерпілий міг отримати травму руки і після сварки, оскільки ОСОБА_4 звернувся до лікарні лише на четвертий день після події, суд вважає неспроможними, оскільки вони спростовуються показами очевидця - свідка ОСОБА_5, яка бачила, що саме ОСОБА_3 вдарив ОСОБА_4 23.01.2015 р. і останньому були спричинені саме ці тілесні ушкодження, висновком експерта, показами свідка ОСОБА_6 щодо дати та механізми утворення переломів кісток.

Той факт, що у суді потерпілий казав про два нанесені удари ногою, а свідок - про один, є неістотним, тому як за висновком судово-медичного експерта та поясненнями лікаря травматолога тілесні ушкодження у потерпілого утворились від одного ударного впливу, у тому числі можливо обутою ногою, тобто за обставин вказаних самим ОСОБА_7

З огляду на це, зазначені апелянтом розбіжності у поясненнях щодо кількості нанесених ударів, суттєвого значення не мають.

Твердження про те, що в ході бійки йому (обвинуваченому) також були спричинені тілесні ушкодження у вигляді чисельних травм тулуба, обличчя, ребер ніг та голови, вони не впливають на доведеність вини та кваліфікацію його дій щодо потерпілого за ч.1 ст.122 КК України.

Доводи стосовно відсутності у матеріалах провадження документів на підтвердження, що обвинувачений знаходився у нетверезому стані, є неприйнятними, оскільки ні в обвинувальному акті, ні в оскаржуваному рішенні суду вказана обставина, яка обтяжує покарання при її встановлені, не зазначена.

Посилання на неврахування висновків судово-психіатричної експертизи стосовно психологічного та фізичного тиску з дитячих років з боку потерпілого на свого пасинка ОСОБА_3 та його матір ОСОБА_5, є не суттєвими, тому як ці обставини лише свідчать про тривалі неприязні стосунки між обвинуваченим та потерпілим, але ніяк не спростовують доведеність вини ОСОБА_3 у скоєнні злочину.

Крім того, за цим же висновком, обвинувачений на момент вчинення кримінального правопорушення будь-яким психічним захворюванням, у тому числі тимчасовим, не страждав, а отже його дії були свідомими, вчиненими під сварки та бійки, а не внаслідок невизначених попередніх подій.

Доводи стосовно змісту обвинувального акту про спричинення тілесних ушкоджень не ОСОБА_4, а саме обвинуваченому, хоча і відповідають дійсності, проте суд у вироку виправив описку слідчого щодо правильної вказівки прізвища потерпілого, зазначивши при викладенні обставин, визнаних судом доведеними, що тілесні ушкодження спричиненні саме потерпілому ОСОБА_4.

Це узгоджується із висновком експерта, поясненнями у суді лікаря-травматолога, потерпілого, свідка ОСОБА_4, довідки із лікарні.

Допущена описка у прізвищі не може свідчити, як про це зазначає апелянт, ы про упереджене ставлення до нього органу досудового розслідування.

Щодо порушень при допиті свідка ОСОБА_5 у суді, остання дійсно перебувала у залі судового засідання після відмови від свідчень відносно обвинуваченого - свого сина, однак, надалі дала пояснення, про те, ця обставина не є настільки істотним порушенням КПК України, що тягне за собою визнання вказаних показів недопустимим доказом, у тому числі у сенсі достовірності свідчень ОСОБА_5 щодо обставин, які їй були відомі ще до знаходження її у судовому засіданні.

Твердження про неправильне вирішення судом цивільного позову прокурора не відповідають дійсності, оскільки витрати на лікування потерпілого підтверджені відповідною довідкою лікувального засобу, відомості якої не викликають сумніву щодо розміру коштів, витрачених під час знаходження потерпілого у лікарні.

Витрати потерпілого на благодійний внесок та плівку оскаржуваним вироком з обвинуваченого не стягувались.

Стосовно інших доводів, наведених у скарзі, їх апеляційний суд визнає такими, що не впливають на законність, обґрунтованість та відповідність судового рішення фактичним обставинам справи.

За такого, усі доводи апелянта має бути визнано неприйнятними, тому оскаржуваний ним вирок слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст.405,407,424,426,532 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий

Судді: