Рішення № 57451384, 26.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/3008/15-ц 26.04.2016 26.04.2016 26.04.2016

Провадження №22-ц/784/760/16

Справа № 487/3008/15ц Головуючий у 1-й інстанції Андрощук В.В.

Провадження № 22ц-784/760/16 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Категорія 27

Рішення

Іменем України

26 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Горенко Ю.В.,

за участю:

- позивача ОСОБА_2,

- представника позивача ОСОБА_3,

- відповідачки ОСОБА_4,

- представника відповідачки ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м Миколаєва від 17 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики.

Позивач зазначав, що 14 червня 2011 року він надав відповідачці позику у розмірі 49 000 доларів США строком до 14 червня 2012 року про що відповідачка склала письмову розписку.

Відповідачка борг не повернула, з огляду на що позивач просив суд стягнути із відповідачки на свою користь суму боргу у гривні визначену за офіційним курсом грошового еквіваленту іноземної валюти, розмір якої на день подачі позову становить 1 090 464 грн. 96 коп.

В подальшому позивач просив суд стягнути суму боргу в доларах США.

Не погоджуючись із позовом ОСОБА_4 подала зустрічний позов про визнання недійсним договору позики від 14 червня 2011 року, укладеного між нею та позивачем, посилаючись на те, що вказаний договір позики вона не підписувала а гроші не отримувала.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 49 000 дол.США боргу за договором позики та 3 775 грн. 80 коп. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано оригінал розписки від 14 червня 2011 року, де зазначено, зокрема, що ОСОБА_4 отримала в борг у ОСОБА_2 49 000 доларів США строком на один рік зі сплатою відсотків в розмірі 28 000 грн., а в період листопада, грудня, січня, лютого, березня розмір відсотків становить 24 000 грн. (а. с. 15).

Відповідно до ч.1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Обгрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним договір позики від14 червня 2011 року, посилаючись на те, що розписку вона не підписувала.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.. 203 ЦК України.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу та іншим актам цивільного законодавства

Згідно із ч. 3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 -60 ЦПК України.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок довести, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця.

Виходячи із того, що ОСОБА_4 заперечувалося складання та підписання нею розписки, представник відповідачки заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі. Із журналу судового засідання видно, що зазначене клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції 04 вересня 2015 року представником ОСОБА_4 було відкликано.

Оскільки відповідачкою у відповідності до положень ст.ст. 58, 60 ЦПК України, не було надано докази на спростування факту написання розписки і отримання за нею від позикодавця 49 000 доларів США, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених зустрічних позовних вимог та визнання недійсним укладеного між сторонами договору позики.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачкою боргових зобов'язань і повернення грошей ОСОБА_2

Згідно зі ст. ст. 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

З огляду на викладене, суд з'ясувавши належним чином обставини справи, дійшов вірного висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_2 та стягнення на його користь з ОСОБА_4 заборгованості по розписці.

Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що грошові кошти за розпискою їй не передавалися, спростовуються оригіналом договору позики в якому вказано факт отримання позичальником грошових коштів у момент укладання договору та умови їх повернення. Зазначена розписка є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Твердження ОСОБА_4 про те, що в суді першої інстанції позивач підтвердив факт передачі грошових коштів ОСОБА_6 та її доньці ОСОБА_7 не відповідають дійсності.

Як слідує з технічного запису фіксування судового засідання у суді першої інстанції, ОСОБА_2 в судовому засіданні 14 грудня 2015 року на запитання представника відповідачки зазначив: «грошові кошти передавав в руки ОСОБА_4, яка їх перерахувала». На питання представника позивача пояснив, що розписку власноручно написала відповідачка. Також позивач вказував, що в цей час були присутні ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Також, не можна взяти до уваги посилання апелянта на те, що судом не виявлена справжня правова природа укладеного договору, оскільки той факт, що отримані від ОСОБА_2 кошти, ОСОБА_4 в подальшому передала своїй доньці для розвитку бізнесу, тобто розпорядилася ними на власний розсуд, не впливає на спірні правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Твердження ОСОБА_4 щодо часткового погашення нею заборгованості разом з нарахованими відсотками, є безпідставними, оскільки доказів про часткове виконання грошових зобов'язань та повернення позивачу коштів матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що в Центральному районному суді м. Миколаєва знаходиться на розгляді справа за аналогічним позовом ОСОБА_2, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як пояснила представник позивача в суді апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається Центральним районним судом м. Миколаєва, ОСОБА_2 заявлялися позовні вимоги стосовно ОСОБА_6, тобто іншої особи та іншого договору позики.

Водночас, не можна погодитись з висновком суду першої інстанції щодо стягнення суми боргу в іноземній валюті, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93,Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим, частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, саме у національній валюті України підлягає стягненню борг в розмірі 1 090 464 грн. 96 коп.(еквівалент 49 000 дол. США) в межах заявлених позивачем вимог.

Вказаний правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-79цс14.

У зв'язку з цим, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_2 відповідно до п. 4 ч.1ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_4 повинна була сплатити 4 555 грн. 32 коп. судового збору. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 12 квітня 2016 року відповідачці було відстрочено сплату судового збору до ухвалення апеляційним судом судового рішення. Відповідачка не сплатила до цього часу судовий збір, а тому з неї підлягає стягненню в дохід держави 4 555 грн. 32 коп. судового збору.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 090 464 грн. 96 коп. боргу за договором позики.

В іншій частині вказане рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 4 555 грн. 32 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: