Рішення № 57443684, 26.04.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Чорнобривко Л.Б.

Доповідач - Украінцева Л.Д.

Справа № 415/5557/15-ц

Провадження № 22ц/782/347/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» квітня 2016 року м.Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Украінцевої Л.Д.

суддів: Романченка В.О., Лозко Ю.П.

за участю секретаря - Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу першого заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Лисичанської міської громади в особі Управління по здійсненню політики Лисичанської міської ради в галузі житлово-комунального господарства про визнання права власності на спадкове майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и л а:

Позивачка звернулася до Лисичанського міського суду Луганської області з позовною заявою до Лисичанської міської громади в особі Управління по здійсненню політики Лисичанської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною власністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що у лютому 2002 року вона придбала житловий будинок АДРЕСА_1 у ОСОБА_3, яка є спадкоємцем після померлої бабусі ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після отримання від позивачки грошових коштів ОСОБА_3 надала розписку про отримання грошей і передала ОСОБА_2 правовстановлюючі документи на зазначений будинок, свідоцтво про смерть своєї бабусі ОСОБА_4, її батька ОСОБА_5 і завірила, що у найближчий час укладе з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаного будинку. На даний час ОСОБА_6 своїх вимог не виконала, звільнилася з роботи та виїхала у невідомому напрямку. З 2002 року позивачка добросовісно володіє домоволодінням за адресою: АДРЕСА_2 яке зареєстровано за ОСОБА_7 та ОСОБА_5 по ? частині за кожним. Позивачці невідомо, чи є у померлих спадкодавці, але протягом 13 років до будинку ніхто не приїжджав, не цікавився, в якому він стані, не виявляв бажання володіти, користуватися чи розпоряджатися ним. З лютого 2002 року ОСОБА_2 відкрито, безперервно здійснює обслуговування домоволодіння, тому вважає можливим визнати на нею право власності на домоволодіння у порядку набувальної давності.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2015 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції перший заступник прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області, який не приймав участі у справі, звернувся до суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

При цьому апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме вимог ст.344, п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст.213,214 ЦПК України. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано та без достатніх правових підстав задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2, застосувавши положення ст.344 ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, представника апелянта та представника позивачки, розглянувши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що в 2002 році року позивачка уклала з ОСОБА_3, яка є спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року бабусі ОСОБА_4, договір купівлі-продажу спірного будинку, який було оформлено розпискою і позивачка добросовісно користувалася ним більше 13 років, внаслідок чого набула права власності на вказане майно згідно ст. 344 ЦК України.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що згідно копії довідки ЛКП «БТІ» № 903 від 24.02.2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_4 - ? частина на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21.12.1983 року, реєстр № 2-5632, посвідченого Лисичанською ДНК та за ОСОБА_5 - ? частина на підставі договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою від 21.12.1949 року, реєстр № 7283/2, посвідченого Лисичанською державною нотаріальною конторою (а.с.8). Даний факт також підтверджується довідкою-характеристикою (а.с.15), копією домовою книги (а.с.16-19), копією реєстраційного надпису на документ на право приватної власності (а.с.22), копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.24). ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовим записом НОМЕР_1 від 27.04.1982 року та копією посвідки про смерть НОМЕР_1 (а.с.12, 13а).

Згідно копії свідоцтва про смерть НОМЕР_2 актовий запис № 747 від 05.05.1999 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.10). Відповідно до копії розписки від 07.02.2002 року ОСОБА_3 отримала грошові кошти в сумі 1350 грн. від ОСОБА_2 за домоволодіння бабусі ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та віддала всі правовстановлюючі документи на будинок (а.с.14).

Відповідно до довідок, наданих головою вуличного комітету, ОСОБА_2 дійсно користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 з 2002 року по теперішній час, будинок зруйнований. (а.с.5-6)

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкритого, без таємниць, а також те, що протягом зазначеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю.

Крім того, статтею 227 ЦК Української РСР (1963 року) визначено, що договір купівлі продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Матеріали справи належних доказів на підтвердження нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, укладеного в 2002 році між позивачкою та ОСОБА_3 не містять, а тому висновки суду першої інстанції про добросовісність набуття позивачкою спірного нерухомого майна на підставі розписки не ґрунтуються на вимогах закону.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та ухвалив рішення, яким позов задовольнив.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що позивачка знала про те, що спірний будинок належить померлим ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а ОСОБА_3, як вважала позивачка, є спадкоємцем, матеріали справи належних доказів на підтвердження нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, укладеного в 2002 року не містять, тому й висновки суду першої інстанції про добросовісність набуття позивачкою спірного нерухомого майна на підставі розписки не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги, що стаття 344 ЦК України визначає ознаки добросовісного володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до ст.309 ЦК України рішення суду першої інстанції скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Керуючись ст.ст. 303, ст. 307,309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області задовольнити. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2015 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 до Лисичанської міської громади в особі Управління по здійсненню політики Лисичанської міської ради в галузі житлово-комунального господарства про визнання права власності на спадкове майно за набувальною давністю відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 267 грн. 96коп. на рахунок прокуратури Луганської області № 35211068000839, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, ЄДРПОУ 02909921.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: