Ухвала суду № 57442691, 27.04.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5284/15-ц

Провадження № 22-ц/779/966/2016

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

за участю секретаря: Драганчук У.М.

сторін: представника позивачки ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно та усунення від права спадкування, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 29 березня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

19.11.2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом посилаючись на те, що 12 квітня 2015 року помер її брат ОСОБА_5, заповіту не залишив. Внаслідок його смерті відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку з господарськими спорудами, по вул.Чупрея,54 в смт.Печеніжин, Коломийського району. Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем першої черги є його син ОСОБА_4, а вона являється спадкоємцем другої черги за законом. Однак, відповідач не підтримував відносин з батьком, демонстрував зневагу до нього та не визнавав його за батька. Все життя ОСОБА_2 та інші родичі допомагали ОСОБА_5 по господарству, піклувались про його здоровя та побут. З 2008 року у ОСОБА_5 погіршилось здоровя, з 2010 року ходив з палицями, а з вересня внаслідок хвороби перестав виходити на вулицю. Поховання ОСОБА_5 здійснювала позивач за свої кошти. Вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, та отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у звязку з прийняттям спадщини померлого ОСОБА_5 спадкоємцем першої черги, яким є відповідач по справі ОСОБА_4

Просила усунути від права на спадкування за законом спадкоємця ОСОБА_4 Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими спорудами по вул.Чупрея,54 в смт.Печеніжин Коломийського району.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 29.03.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно підлягає скасуванню внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи.

Ухвалюючи рішення, суд зазначив, що відхиляє показання допитаних в судовому засіданні свідків без зазначення причин такого відхилення. Також послався на недоведеність того, що ОСОБА_5 був у безпорадному стані, а його син ОСОБА_4 ухилявся від надання допомоги та відсутність медичних довідок.

Такі висновки суду спростовуються показаннями опитаних в судовому засіданні свідків. Відсутність медичних довідок про стан здоровя ОСОБА_5 пояснюється тим, що вона та інші родичі, які надавали йому догляд та допомогу, внаслідок особистих сімейних обставин не мали можливості його лікувати.

Зазначила, що відповідач молодий чоловік, працює за кордоном, час від часу приїздить додому, в період з серпня-вересня 2014 року перебував у смт.Печеніжин, знав про стан здоровя батька, мав можливість надавати допомогу, проте, ухилявся від її надання. Факт надання позивачкою допомоги ОСОБА_5 відповідачем не оспорюється.

Просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів, вислухавши доповідача,представника позивачки, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 квітня 2015 року помер ОСОБА_5. Після його смерті відкрилася спадщина за законом на будинковолодіння за адресою смт.Печеніжин, вул.Чупрея,54, Коломийського району.

Із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулися син померлого ОСОБА_4 та сестра померлого ОСОБА_2

22.10.2015 року державний нотаріус ОСОБА_6 виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, згідно якої відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину у звязку з відсутністю правовстановлюючого документу на нерухоме майно.

Згідно листа від 14.11.2015 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2, оскільки спадщину прийнято спадкоємцем першої черги.

Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ч. 2 ст. 1223 цього Кодексу у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, прийняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкування за законом).

Відповідно до статі 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1258 ЦК України передбачено черговість спадкування за законом. Так частиною першої вказаною статті передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. А відповідно до частини другої, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За правилами ч. 3 ст. 1224 ЦК не мають право на спадкування за законом повнолітні діти, а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Згідно з ч. 5 ст. 1224 ЦК особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до змісту зазначеної норми, суд під час вирішення спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умов свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, таке ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім того, підлягало з'ясуванню судом і питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб та чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу, з урахуванням конкретних обставин у кожній справі. За змістом ч. 5 ст. 1224 ЦК лише при одночасному настанні вказаних обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадкування за законом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

В матеріалах справи відсутні будь-які переконливі докази того, що ОСОБА_4 ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, тобто здійснювала умисні дії, спрямовані на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю або умисно не здійснював необхідні дії для підтримки та допомоги спадкодавцю.

При таких даних суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення ОСОБА_4 від права на спадкування не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування за законом.

Ч. 1 ст. 1296 ЦК України зазначено, що спадкоємець який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до положень ст. 34 Закону України «Про нотаріат» видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється державними нотаріальними конторами.

Ч.2 ст. 1300 ЦК України встановлено, що на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином діючим ЦК України, до видачі державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину не передбачено визнання в судовому порядку права власності на спадкове майно. Видача свідоцтв про право на спадщину є виключною компетенцією державних нотаріальних контор. Тільки після отримання свідоцтва про право на спадщину, особа яка вважає, що її права порушені може оскаржити свідоцтво в порядку передбаченому ст. ст. 1300, 1301 ЦК України. В разі незгоди з діями нотаріуса пов'язаними з видачею свідоцтва про право власності на спадщину особа яка вважає, що її права порушені, вправі звернутися з відповідним позовом до нотаріуса.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, врахувавши вищезазначені вимоги закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки сам по собі факт родинних відносин зі спадкоємцем не може бути підставою для задоволення позову.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що вона організовувала похорон, оскільки вказані обставини не мають правового значення для вирішення даного спору. Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Виходячи із наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.2, ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі

переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для

зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 29 березня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: П.І. Проскурніцький

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_7