Рішення № 57442394, 25.04.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16245/15-ц

Провадження № 2/344/1950/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2016 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

секретаря Мічути Т.Б.

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ цивільну справу за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 06 серпня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4А, номер за реєстром 1583. Відповідно до договору позики, ОСОБА_2 передав у власність відповідачу 64000,00 грн., що еквівалентно 8000,00 доларам США, повністю до підписання даного договору, а відповідач зобовязався повернути кошти готівкою рівними частками кожних три місяці до 31 числа останнього третього місяця, починаючи з 01 вересня 2012 року з остаточним строком повернення 01 червня 2013 року. Свої зобовязання позивач виконав у повному обсязі, а відповідач частково, повернувши 23 липня 2014 року 6000,00 доларів США, у звязку із чим утворилася заборгованість у розмірі 2000,00 доларів США. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача борг за договором позики у сумі 2 000,00 доларів США, три проценти річних у сумі 348,00 доларів США.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав на підставах, викладених у позові, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача до суду не прибула, проте, надаючи пояснення у судових засіданнях, позовні вимоги не визнала, пояснила, що борг згідно укладеного договору позики позивачу повернутий у повному обсязі, оскільки кошти відповідач отримав у гривнях, а повернув у доларах США у сумі 6000,00 долари США, що в перерахунку за курсом Національного банку України станом на день повернення становить 70500,00 грн., тому просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі за безпідставністю.

Суд, вислухавши пояснення сторін, які приймають участь у справі, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

06 серпня 2012 року був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4А, зареєстрований в реєстрі за № 1583, відповідно п. 1 до якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 64000,00 грн., що еквівалентно 8000,00 доларам США, повністю до підписання цього договору.

Згідно п. 2 укладеного договору, ОСОБА_3 зобовязався повернути зазначену вище суму готівкою рівними частками кожних три місяці до 31 числа останнього третього місяця, починаючи з 01 вересня 2012 року з остаточним строком повернення 01 червня 2013 року.

П. 3 договору встановлює, що повернення коштів здійснюватиметься в місті Івано-Франківську готівкою.

23 липня 2014 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_3 6000,00 доларів США в рахунок погашення боргу за договором позики від 06 серпня 2012 року (а.с. 4).

Ст. 1046 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з вимогами ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що між сторонами укладений договір позики, що підтверджує боргове зобов'язання та містить умови отримання ОСОБА_3 у борг грошей від ОСОБА_2 із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позивачем були передані відповідачу кошти у сумі 64000,00 грн., як передбачено п. 1 укладеного договору.

Позивачем та представником позивача не надано суду жодних належних та допустимих доказів про те, що у позику були передані кошти в іноземній валюті.

Тому суд дійшов висновку про те, що між сторонами у справі укладений договір позики в гривнях у сумі 64 000,00 грн., який відповідає вимогамст.ст.1046, 1047 Цивільного кодексу України.

23 липня 2014 року відповідач віддав позивачу борг у сумі 6000,00 доларів США, що в перерахунку на офіційний курс Національного банку України станом на 23 липня 2014 року з розрахунку 11,6444 грн. за 1 долар США становить 69866,40 грн., тобто виконав взяте на себе зобовязання та повернув грошові кошти у повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних, то суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що позивачем була сплачена сума у більшому розмірі, ніж отримана за договором позики, таким чином позивач отримав компенсацію від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (позивачу), тому вимоги про стягнення трьох процентів річних задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний звязок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що в ході розгляду справи позивачем не доведені ті обставини, на які він посилається як на підстави своїх позовних вимог, тому позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики не підлягають задоволенню повністю.

На підставі ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, у разі відмови позивачеві у позові судові витрати позивачу не відшкодовуються відповідачем.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст.ст. 526, 527, 530, 629, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.3, 4, 6, 7, 10, 57-60, 77, 169, 197, 209, 212-214, 218, 222, 223, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України,суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області черезІвано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Вступна та резолютивна частини рішення складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 25 квітня 2016 року.

Повний текст рішення суду складений 28 квітня 2016 року.

Суддя Л.В. Мелещенко