Ухвала суду № 57434300, 27.04.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/143/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О.К. Провадження № 22-ц/773/705/16 Категорія: 59 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.,

секретар Кирилюк О. О.

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Ківерцівського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 березня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року Ківерцівський районний центр зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Покликався на те, що ОСОБА_2 з 20.08.2012 року була зареєстрована у Ківерцівському районному центрі зайнятості як така, що шукає роботу. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" 27.08.2012 року відповідачу було надано статус безробітного і призначено допомогу по безробіттю на підставі представлених документів, зокрема, заяви про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю В якій зазначила, що вона не є найманим працівником, не укладала договорів цивільно-правового характеру, не отримує пенсій, соціальної допомоги та не зареєстрована як фізична особа-підприємець. В результаті розслідування страхового випадку спеціалістами центру зайнятості було виявлено, що перебуваючи на обліку як безробітна, відповідач з 01.09.2010 року по 10.04.2013 року перебувала в трудових відносинах з КП "Громада-Плюс" і приховала цей факт при поданні заяви до Ківерцівського районного центру зайнятості. Оскільки ОСОБА_2 подала завідомо неправдиві відомості про свою зайнятість, відповідач заподіяла шкоду Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, у зв'язку з чим зобов'язана повернути державній службі зайнятості отриману допомогу по безробіттю за період з 27.08.2012 року по 23.05.2013 року в сумі 10 540, 31 грн. ОСОБА_2 в добровільному порядку кошти не повернула, а тому позивач просив стягнути 10 540, 31 грн. з останньої в користь Ківерцівського районного центру зайнятості.

З матеріалів справи вбачається, що з метою стягнення з відповідача безпідставно виплачених коштів позивач звертався з таким самим позовом до адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року позов Ківерцівського районного центру до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено. Однак ухвалою Львівського апеляційного суду від 16.12.2015 року ця постанова скасована, провадження в адміністративній справі закрите. При постановленні цієї ухвали адміністративний суд керувався постановою Верховного суду України від 22 вересня 2015 року № 21-2209а15, у якій Верховний Суд України при розгляді справи за позовом Олександрійського міського центру зайнятості Кіровоградської області до фізичної особи про стягнення коштів висловив позицію про підвідомчість цього спору суду загальної юрисдикції (а.с. 130-133). Така постанова відповідно до положень 360-7 ЦПК України є обовязковою до застосування.

Рішенням Ківерцівського районного суду від 15.03.2016 року позов задоволено. Постановлено стягнути із ОСОБА_2 на користь Ківерцівського районного центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 10 540 (десять тисяч пятсот сорок) грн. 31 коп. та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подала апеляційну скаргу у якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.08.2012 року відповідачем за участю спеціаліста Ківерцівського РЦЗ заповнено персональну картку №030412082000012 особи, яка звернулася до центру зайнятості у пошуках роботи. При заповнення даної картки ОСОБА_2, у розділі 6 зазначила, що відноситься до категорії незайнятих до одного року (а.с. 22).

На підставі заяви ОСОБА_2П від 27.08.2012 року до Ківерцівського РЦЗ, її зареєстровано в якості безробітної та призначено виплату матеріальної допомоги по безробіттю (а.с. 24, 16). За період з 27.08.2012 року по 23.05.2013 року ОСОБА_2 отримано допомогу по безробіттю в сумі 10 540, 31 грн. (а.с. 43).

Актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення №32 від 27.01.2014 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з КП "Громада-Плюс" в період з 01.09.2010 року по 10.04.2013 року. Зокрема, з наказу № 05-ОС від 01.09.2010 року вбачається, що ОСОБА_3 прийнята на посаду бухгалтера КП «Громада-Плюс». 10.04.2013 року ОСОБА_2 подала заяву про звільнення її з посади з 10.04.2013 року. Наказом № 2-ОС від 10.04.2013 року відповідача звільнено з посаду бухгалтера КП «Громада-Плюс» (а.с. 23, 35-42).

Про перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з указаним підприємством у період одержання допомоги по безробіттю свідчать також звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 06.02.2013 року, від 19.02.2013 року, від 20.03.2013 року , складені бухгалтером КП «Громада-Плюс» ОСОБА_2П.(а.с.38-40).

Звертаючись з заявою до директора Ківерцівського центру зайнятості 27.08.2012 року ОСОБА_2 зазначила власноруч, що вона не займається трудовою діяльністю, не є найманим працівником, тобто, не повідомила про перебування у трудових відносинах, подала завідомо неправдиві відомості (а.с.24).

Актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення №32 від 27.01.2014 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з КП "Громада-Плюс" в період з 01.09.2010 року по 10.04.2013 року (а.с. 23, 35-42).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у звязку з перебуванням відповідача у трудових відносинах з КП «Громада-Плюс» ОСОБА_2 у період звернення за призначенням допомоги по безробіттю вона відносилась до зайнятого населення. Такий висновок ґрунтується на положеннях п. "а" ч. 3 ст.1 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 року №803-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, а саме: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб.

Статтею 2 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Оскільки відповідач працювала на час звернення за допомогою по безробіттю, не було підстав для надання статусу безробітної.

Пунктами 6-9 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 року №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009 року №7-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 року №232/16248, у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою. У разі відмови особи повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства. Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку

У звязку з цим відповідно до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним директором Ківерцівського районного центру зайнятості 24.02.2014 року видано наказ №НТ140224 про повернення відповідачем коштів в сумі 10 540, 31 грн., який, як було встановлено в ході судового розгляду даної справи, відповідачем було оскаржено в судовому порядку.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Ківерцівського районного центру зайнятості про скасування наказу, задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Ківерцівського районного центру зайнятості №НТ140224 від 24 лютого 2014 року в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути виплати за період з 27 серпня 2012 року по 23 травня 2013 року в сумі 10 540 грн. 31 коп. (а.с. 30-32), постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2014 року, апеляційну скаргу Ківерцівського районного центру зайнятості - задоволено, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі №803/753/14 - скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Ківерцівського районного центру зайнятості про скасування наказу - відмовлено. Таким чином, наказ №НТ140224 від 24.02.2014 року про повернення відповідачем коштів в сумі 10 540, 31 грн. судом не скасований та є чинним.

Ураховуючи наведене суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно виплаченої допомоги по безробіттю.

Положення ст.1, ст.6.1 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, так як страховий випадок для ОСОБА_2 на час звернення до Ківерцівського районного центру зайнятості не настав з тих причин, що роботи вона не втрачала, продовжувала перебувати у трудових відносинах з КП «Громада- Плюс», отже, права на матеріальне забезпечення на випадок безробіття не мала.

Наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що на час звернення до Ківерцівського районного центру зайнятості вона була безробітною, оскільки не мала заробітку або доходів є безпідставними та ґрунтуються на субєктивному тлумаченні відповідачем положень Закону «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»(далі-Закону), правові норми якого підлягають до застосування при розгляді даної справи лише у сукупності з положеннями Закону «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року у редакції, чинній на час виникнення правовідносин. Зокрема виходячи з положень ст. 22 Закону право на допомогу по безробіттю повязане з визнанням у встановленому порядку особи безробітною. У звязку з неповідомленням про перебування у трудових відносинах, не було підстав для визнання відповідача безробітною, а відтак і для призначення допомоги.

В порушення вимог ч.2,3 ст.36 Закону відповідач подала неправдиві відомості про свою зайнятість, через що їй безпідставно призначено та виплачено допомогу.

Які особи відносяться до зайнятого населення та кому може бути надано статус безробітного визначені ст.1,2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, а не Законом, на який посилається відповідач.

Гарантовані статтями 22,46 Конституції України права ОСОБА_2 на соціальний захист не порушені, оскільки порядок набуття таких прав визначений названими вище Законами, які відповідачем додержані не були.

Покликання ОСОБА_2 на те, що вона не відносилась до зайнятого населення, оскільки не одержувала заробітної плати і фактично не працювала спростовуються наявними у справі наказами про прийняття та звільнення з посади бухгалтера у КП «Громада Плюс», з яких вбачається, що у період з 01.10.2010 року по 10.04.2013 року, який охоплює період виплати їй допомоги по безробіттю, вона працювала на цьому підприємстві, що додатково підтверджується звітами про використання коштів на відрядження або під звіт (а.с.38-40), підписаними нею як бухгалтером податковими розрахунками за І ІІ квартал 2013 року (а.с.41-42). Такі обставини, відповідно до ст.21, 24 КЗпП України указують на перебування відповідача у трудових відносинах.

При цьому апелянт помилково стверджує, що зазначені звіти не підтверджують факту перебування у трудових відносинах. Відповідно до бухгалтерського обліку в Україні підзвітні особи - це працівники підприємства, яким видані гроші під звіт. Згідно з положеннями пунктів 140.1.7 п.140.1 ст.140 розділу ІІ та пунктів 170.9.2 п.170.9 ст.170 Податкового Кодексу України компенсація витрат платниками податків, повязаних із відрядженням або під звіт здійснюється фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податків або є членами керівних органів платника податку. КП «Громада-Плюс» є платником податку і здійснювало компенсацію таких витрат своєму працівнику ОСОБА_2

Доводи відповідача з посиланням на положення ст.19 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року в редакції чинній на час виникнення спору про наявність у Ківерцівського районного центру зайнятості права перевіряти достовірність поданою нею даних лише у період виплати допомоги є помилковими і суперечать ст. 36 Закону та п. 6-9 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 року №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009 року №7-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 року №232/16248.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що надання особі статусу безробітного можливе за наявності двох умов-відсутність роботи і заробітку. Однак, як зазначено вище, вона перебувала у трудових відносинах, отже, була забезпечена роботою.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, викладених у рішенні, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 303,304,308,314,315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 березня 2016 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: