Постанова № 57432775, 26.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р. Справа№ 910/29496/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Ільєнок Т.В.

Рудченка С.Г.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 26.04.2016 року по справі №910/29496/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 року

у справі №910/29496/15 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 157 043,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-відповідач) 157 043,32 грн. неустойки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після припинення дії укладеного між сторонами Договору оренди від 16.02.2004р. відповідач так і не повернув орендоване приміщення позивачу, що стало підставою для нарахування неустойки згідно з ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2016р. у справі №910/29496/15 позов задоволено.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 03.02.2016р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та неправильне застосування норм ст.42, п.3 ч.1 ст.83, п.3 ч.1 ст.84 ГПК України, ч.3 ст.6, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.233 Господарського кодексу України.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка. Однак, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судові засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, судова колегія встановила наступне:

16.02.2004р. між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено Договір (далі-Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нежитлове приміщення по АДРЕСА_1. Об'єкт, що орендується являє собою прибудову до бойлерної по АДРЕСА_1, яка розташована на земельній ділянці площею 493,9 кв.м.

Пунктом 2.5 Договору сторони погодили, що при передаванні об'єкта, що орендується, складається акт його приймання-передавання, який підписується сторонами.

Відповідно до п.2.7 Договору майно вважається поверненим позивачеві з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, на підставі інвентаризації, що проводиться комісією призначеною позивачем.

Згідно із п.5.6 Договору у разі припинення договору оренди, відповідач зобов'язався повернути орендоване майно протягом 10 днів позивачеві в належному технічному і санітарному стані.

Пунктом 11.1 Договору сторони погодили, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами 16.02.2004 р. та діє до 31.12.2004 р., внесення плати за користування приміщенням проводиться до повного виконання обов'язків та до моменту підписання акта приймання-передавання приміщення, яке повертається позивачеві.

29.11.2011р. між сторонами було укладено Додаткова угода № 4 до Договору, відповідно до якої сторони вирішили, що дія Договору продовжується до моменту переукладення договору між позивачем та Головним управлінням комунальної власності м. Києва (КМДА).

За таких обставин, сторонами було визначено строк дії Договору до моменту укладення позивачем та Головним управлінням комунальної власності м. Києва (КМДА) нового договору оренди комунального майна.

01.06.2013 р. між позивачем та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Таким чином, за змістом п.11.1 Договору та Додаткової угоди №4 від 29.11.2011р. до Договору, з моменту укладення між позивачем та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.06.2013р., термін дії Договору закінчився.

Відповідно до п. 11.7 Договору у разі відсутності заяви від однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця до закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

01.06.2013 р. між сторонами була укладена Додаткова угода №5 до Договору оренди, відповідно до якої сторони домовились, що розмір орендної плати з 01.06.2013р. становить 5 526,00 грн. з ПДВ, а також встановлено обов'язок орендаря сплачувати оренду плату до дня прийняття рішення по договору суборенди.

Листом № 062/13-10018 від 16.10.2013р. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) відмовив у переданні спірного нежитлового приміщення в суборенду.

Позивач листом № 197/10 від 18.10.2013р. повідомив відповідача про відмову Департаменту комунальної власності м. Києва у передачі приміщення в суборенду та просив повернути приміщення протягом 30 календарних днів.

Проте, відповідач спірне приміщення не повернув та припинив сплачувати орендну плату.

Також, листами від 27.01.2014 р., 14.03.2014 р. та 12.03.2014 р. позивач вимагав від відповідача звільнення приміщення та сплати за фактичний час користування ним.

В зв'язку з неповерненням спірного нерухомого майна відповідачем позивачеві, останній звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/16138/14 від 29.09.2014р., залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2015р., було вирішено зобов'язати відповідача повернути на користь позивача нерухоме майно загальною площею 86, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, шляхом звільнення такого приміщення, яке було примусово виконане 01.12.2014р. на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 15.10.2014р. Державною виконавчою службою Святошинського районного управління юстиції в м. Києві.

Вказані обставини встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. у справі №910/6479/14.

Так, у 2014 році позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.04.2015 р.) до відповідача про стягнення 108 663, 83 грн. заборгованості за фактичне користування приміщенням.

При цьому, позивач також заявами про збільшення розміру позовних вимог від 10.12.2014р. та від 19.01.2015р. намагався заявити вимоги про стягнення неустойки на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, проте в означеній частині такі заяви судом не були прийняті до розгляду, оскільки фактично заявлені нові вимоги, які не були заявлені при поданні позовної заяви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2015р. у справі №910/6479/14 позовні вимоги було задоволено частково, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 87 703, 90 грн. основного боргу та 1 754, 08 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. у справі №910/6479/14 рішення Господарського суду м. Києва від 09.06.2015 р. було вирішено змінити, позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 78 521, 66 грн. та 1 570, 44 грн. судового збору.

Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції відзначив, що оскільки, відповідачем допущено порушення зобов'язання в частині своєчасного повернення майна з орендного користування після припинення дії договору оренди та при встановленні факту неналежного виконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати за час фактичного користування майном після припинення дії договору, вимоги позивача про стягнення боргу з орендної плати за користування приміщенням, переданим в строкове платне користування на підставі договору визнаються судом обґрунтованими, проте в межах періоду, зазначеного місцевим судом з листопада 2013 року по листопад 2014 року.

При цьому, апеляційний господарський суд вказав, що оскільки розмір місячної орендної плати за наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції лише за поточний місяць, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з листопада 2013 року по листопад 2014 року задовольняються в сумі 78 521,66 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції не прийняв доводи відповідача про те, що позивач не вчиняв дії щодо виконання свого договірного обов'язку про створення інвентаризаційної комісії та прийняття спірного приміщення від відповідача, оскільки предметом регулювання ст.795 Цивільного кодексу України є повернення відповідачем спірного приміщення позивачу на виконання якої відповідач мав скласти акт повернення вказаного приміщення та направити його позивачу. Проте відповідних доказів відповідачем суду не було надано.

Обставини, встановлені у справах № 910/16138/14 та № 910/6479/14, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Предметом даної справи є вимоги позивача до відповідача про стягнення неустойки, нарахованої в порядку ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, в сумі 157 043,32 грн. (подвійна сума орендної плати в розмірі 78 521, 66 грн.) за період з листопада 2013 року по листопад 2014 року включно, тобто по дату фактичного виконання (01.12.2014 р.) рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/16138/14 від 29.09.2014р. про повернення на користь позивача нерухомого майна загальною площею 86, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, шляхом звільнення такого приміщення.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Проаналізувавши умови Договору, судова колегія вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України, глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містить ч.1 ст.283 Господарського кодексу України.

Згідно із ч.3 ст.285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У відповідності до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Проте, як встановлено судовою колегією, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення орендованого майна позивачу в порядку, визначеному укладеним між сторонами Договором після закінчення строку його дії, з огляду на що до нього можуть бути застосовані заходи відповідальності, передбачені чинним законодавством.

Так, згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У відповідності до п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Водночас, у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

Як зазначалось вище, 01.06.2013р. між сторонами була укладена Додаткова угода №5 до Договору, відповідно до якої сторони домовились, що розмір орендної плати з 01.06.2013р. становить 5 526,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно із п. 5 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (додаток 3 до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішення Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 34/6250), яка була чинною в спірний період, було визначено, що орендна плата за цією Методикою розраховується у такій послідовності: визначається розмір річної орендної плати; на основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за перший місяць оренди, який фіксується у договорі оренди; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п.13 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, яка була чинною в спірний період, розмір місячної орендної плати за наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. у справі №910/6479/14 було визнано обґрунтованою та вирішено стягнути з відповідача на користь позивача суму орендної плати в розмірі 78 521, 66 грн., нараховану за період з листопада 2013 року по листопад 2014 року включно.

Таким чином, подвійний розмір орендної плати за вказаний період складає 157 043,32 грн., з огляду на що судова колегія визнає обґрунтованими заявлені позовні вимоги.

Посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, на п.11.1 Договору, відповідно до якого сторони визначили можливість стягнення з відповідача неустойки за неповернення майна в розмірі орендної плати, що встановлено в рішенні суду у справі №910/6479/14, судова колегія не приймає до уваги, оскільки такий пункт стосується саме орендної плати, а не визначає відповідальність орендаря.

Також, відповідач безпідставно стверджує, що позивач вже реалізував своє право на стягнення неустойки в межах справи №910/6479/14, оскільки під час розгляду вказаної справи суд не прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог в частині заявлення додаткових вимог про стягнення неустойки.

Стосовно посилань апелянта на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно не застосовано п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідачем належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено суду наявності у спірному правовідношенні виняткових випадків, які є підставою для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів скрутного фінансового стану підприємства. Також, відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов'язання сталось не з його вини.

Судова колегія звертає увагу на те, що неналежним виконанням зобов'язання, відповідач порушив майнові права позивача, інтереси якого, суд також має враховувати при вирішенні справи.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 року у справі №910/29496/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 року у справі №910/29496/15 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/29496/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.В. Ільєнок

С.Г. Рудченко