Постанова № 57432765, 20.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2016 р. Справа№ 910/28268/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання - Захарчук Н.С.

за участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 20.04.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 року (повний текст якого складено 26.02.16р.)

у справі № 910/28268/15 (суддя:Мудрий С.М.)

за позовом Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській області

до публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

про зарахування зустрічних однорідних вимог

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській області до публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.16р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Проведено взаємозалік зустрічних однорідних вимог шляхом зарахування в оплату боргу Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській області у розмірі 532 927,69 грн. за рахунок акцептованих коштів у розмірі 873 041,43 грн. Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк".

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на користь Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській області витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 218,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.16р. у справі №910/28268/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 09.03.2016р. прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Куксов В.В. розгляд справи № 910/28268/15 призначено на 20.04.16р.

У судове засідання 20.04.2016 предстаники сторін з'явилися.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.16р. у справі №910/28268/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення першої інстанції без змін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем 26.05.2012 було укладено договір про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №24043.

12.11.2013 між сторонами було укладено договір про надання овердрафту №25-13-980-О.

10.06.2014 у відповідності до постанови Національного банку України №339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11.06.2014 №45 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк", у зв'язку з чим на розрахункових рахунках позивача по договору №24043 від 26.05.2012 без руху залишились кошти у розмірі 873 041,43 грн., якими позивач не має змоги розпоряджатися.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.10.2014 прийнято рішення №226/14 про затвердження реєстру акцептових вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк", відповідно до якого грошові вимоги позивача акцептовані в сумі 873 041,43 грн.

Проте, за договором про надання овердрафту №25-13-980-О від 12.11.2013 позивач має заборгованість перед відповідачем в розмірі 532 927,69 грн.

12.08.2015 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16.07.2015 №629-VII, у зв'язку з чим, позивач звернувся до місцевого господарського суду з вимогою про взаємозалік зустрічних однорідних вимог - зарахувати в оплату боргу позивача у розмірі 532 927,69 грн. за рахунок акцептованих коштів у розмірі 873 041,43 грн.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як передбачено ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вже зазначалось, 26.05.2012 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (банк) та Управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Київській області (клієнт) укладено договір №24043 про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточні рахунки та здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та умов цього договору.

12.11.2013 між сторонами, також було укладено договір про надання овердрафту №25-13-980-О, відповідно до умов якого банк, в межах ліміту, на засадах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання надає позичальнику кредит у формі овердрафту, в порядку та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник має право отримати кредит, а після отримання зобов'язується використати його за цільовим призначенням та повернути банку, сплатити проценти за користування кредитом, виконати інші зобов'язання за цим договором. Ліміт овердрафту встановлюється в розмірі 2 300 000,00 грн. Строк користування (термін повернення) кредиту до 11 листопада 2014 включно. Процентна ставка за користування овердрафтом є фіксованою та становить 22 проценти річних.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, листом вих. №13/1-1-1325 від 08.09.2015 звернувся до відповідача з вимогою провести взаємозалік зустрічних однорідних вимог, а саме, здійснити погашення боргу УДСО по договору овердрафту у розмірі за рахунок акцептованих коштів УДСО в розмірі 873 041,43 грн.

Відповідач, у відповідь листом вих. №6709 від 06.10.2015 повідомив позивача про те, що не може прийняти зарахування зустрічних вимог згідно заяви.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач вважає, що він є боржником по відношенню до відповідача щодо обов'язку сплати заборгованості на суму 532 927,69 грн. за договором про надання овердрафту №25-13-980-О від 12.11.2013 і також є кредитором по відношенню до відповідача щодо права вимоги сплати заборгованості на суму 873 041,43 грн. за договором про відкриття банківського рахунку №24043 від 26.05.2012 (яка є акцептованою), внаслідок чого позивач є кредитором і боржником по відношенню до відповідача на суму 532 927,69 грн., у зв'язку з чим просить зарахувати зустрічні однорідні вимоги, а саме, зарахувати в оплату боргу позивача у розмірі 532 927,69 грн. за рахунок акцептованих коштів у розмірі 873 041,43 грн.

Згідно з ч. 1 статті 1, ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Разом з тим, положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Цивільного кодексу України, способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Отже, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором.

В даному випадку, положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Також, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами, що залежить не лише від наявності у позивача суб'єктивного права, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача, як боржника у зобов'язанні, але й від можливості останнього загалом вчиняти відповідні дії, які складають зміст такого зобов'язання.

Разом з тим, звертаючись до суду з відповідними вимогами, спрямованими на відновлення порушеного права та захист законних інтересів, позивач має довести обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених вимог належними та допустимими доказами.

Як вже зазначалось вище, 28.02.2014 постановою Правління Національного банку України "Про віднесення публічного акціонерного товариства"Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" №107 віднесено АТ "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних. 28.02.2014 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №9 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації", яким запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 03 березня 2014 по 02 червня 2014.

10.06.2014 постановою Правління НБУ № 339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію банку.

11.06.2014 рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію" розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк".

14.06.2014 у газетах "Голос України" №113 та "Урядовий кур'єр" №106 оприлюднено інформацію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк".

Як передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у зв'язку з ліквідацією відповідача на розрахункових рахунках позивача по договору №24043 від 26.05.2012 без руху залишилися кошти у розмірі 873 041,43 грн., якими позивач не зміг розпоряджатися. Та, 16.10.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №226/14 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Брокбізнесбанк", відповідно до якого грошові вимоги позивача акцептовані в сумі 873 041,43 грн.

Разом з тим, за договором про надання овердрафту №25-13-980-О від 12.11.2013 у позивача наявна заборгованість перед відповідачем у розмірі 532 927,69 грн., що підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 10.02.2015, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 у справі №910/27757/14.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках встановлених договором або законом.

Як передбачено ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Виходячи із ст. 601 Цивільного кодексу України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Законодавство України не встановлює обмежень та особливого порядку щодо зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

16.07.2015 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" до статті 46 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (положення яке застосовується на етапі ліквідації банку) були внесені наступні зміни та доповнення:

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Отже, обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

- за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами.

Згідно з п. 1.38 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Як передбачено п. 26.2 ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо).

Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком (п.26.3).

У відповідності до ч. 4 ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг.

Таким чином, з вказаних норм вбачається, що договірне списання може бути передбачено як окремим договором про таке списання, так і в іншому договорі про надання банківських послуг, а також вимоги закону, щодо обсягу інформації, яка повинна бути передбачена встановлюється лише для договору про договірне списання.

З матеріалів справи, а саме з договору №24043 про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування від 26.05.2012 вбачається, що сторонами в розділі 6 передбачено договірне списання. Так, п.6.1 договору передбачено, що клієнт цим договором доручає банку самостійно здійснювати договірне списання зі свого рахунку (рахунків): суми плати за виконані банком операції та надані послуги згідно чинних тарифів (в т.ч. при здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти, банківських металів) у будь-якій валюті, що виникли за даним договором або іншими договорами, укладеними між банком та клієнтом, якщо зазначеними договорами передбачено договірне списання банком коштів з рахунку клієнта.

Разом з тим, п. 3.1.5 договору про надання овердрафту №25-13-980-О від 12.11.2013 передбачено, що банк має право скористатися своїм правом договірного списання заборгованості за цим договором, а також неустойок, пені, штрафів, інших грошових зобов'язань передбачених цим договором з будь-яких рахунків позичальника, відкритих в АТ "Брокбізнесбанк" в національній валюті та іноземній валюті, яка відповідає валюті кредиту.

При порушенні позичальником термінів виконання будь-якого із своїх зобов'язань за цим договором, в тому числі при достроковому настанні строку виконання зобов'язань за цим договором, позичальник доручає банку (починаючи з дати прострочення виконання будь-якого з таких зобов'язань) здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника, визначених в абзаці першому цього пункту договору, в сумі фактичної заборгованості позичальника за договором. Договірне списання коштів, що належать позичальнику, банк оформлює відповідним меморіальним ордером. Банк є отримувачем коштів по вказаному договірному списанню.

Таким чином, у вищезазначених договорах наявні умови договірного списання, а також передбачено достатній об'єм інформації для проведення такого списання банком.

Листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.09.2015 р. № 12-33820/15 "Щодо реалізації деяких норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" надано роз'яснення щодо законодавчих змін в частині можливості зарахування однорідних вимог:

- відповідно до абзацу другого пункту 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, протягом здійснення процедури ліквідації банку зарахування зустрічних однорідних вимог заборонено, крім випадків, визначених зазначеним пунктом Закону;

- у цьому разі боржник банку має бути одночасно кредитором цього банку, кошти мають бути спрямовані на погашення зобов'язань за кредитом такого боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, а також договірне списання з рахунків має бути передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком;

- пункт 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, застосовується уповноваженими особами Фонду в усіх банках, що знаходяться на стадії ліквідації, незалежно від дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії і ліквідації банку.

Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підтвердив можливість зарахування зустрічних однорідних вимог між банком та юридичною особою на будь-якій стадії ліквідації за наявності певних умов, які повністю співпадають із договірними відносинами позивача та відповідача.

Згідно з п.6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до п.2 ч.2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду від імені Фонду, що виконує функції з ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Таким чином, виходячи з вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до закінчення технологічного циклу банку відноситься, зокрема, і повне погашення заборгованості перед банком по кредитним зобов'язанням, а відтак, списання банком грошових коштів з депозитного рахунку вкладника, відкритого у цьому банку, із зарахуванням таких коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, є фактично погашенням дебіторської заборгованості ПАТ "Брокбізнесбанк", сприяє збереженню ліквідаційної маси банку, не призводить до її зменшення.

Отже, беручи до уваги все вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, ч.3 ст. 203 Господарського кодексу України та враховуючи п.8 ч.2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позовні вимоги про зарахування в оплату боргу позивача у розмірі 532 927,69 грн. (по договору про надання овердрафту №25-13-980-О від 12.11.2013) за рахунок акцептованих коштів у розмірі 873 041,43 грн., підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 у справі № 910/28268/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. у справі №910/28268/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. у справі №910/28268/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/28268/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

В.В. Куксов