Постанова № 57432554, 20.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2016 р. Справа № 922/3260/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Потапенко В.І., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 дов. б/н від 04.01.2016 р.,

відповідача ОСОБА_2 дов. б/н від 28.01.2015 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №782 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2016 р. у справі № 922/3260/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс", м. Бровари, Київська область,

до Державного підприємства "Харківський автомобільний завод", м. Харків,

про стягнення коштів у сумі 395 917,67 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (позивач) звернулось з позовом до Державного підприємства "126 Харківський автомобільний ремонтний завод" (відповідач) про стягнення 395917,67 грн., з яких 288100,00 грн. вартість переданих виробів - каток опорний 8.32.019 в кількості 43 штук та 107817,67 грн. відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.08.2015 р. у справі № 922/3260/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.01.2016 р. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" була задоволена частково, рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2015 р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 р. прийняті у справі № 922/3260/15 скасовані, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області, в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.02.2016 р. (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" вартість переданих виробів - катків опорних 8.32.019 в кількості 43 штуки, що становить 288100,00 грн.; відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в сумі 107817,67 грн.; сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до господарського суду Харківської області у розмірі 7918,36 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду у розмірі 3959,18 грн. та судовий збір за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України у розмірі 9503,00 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2016 р. повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

В судовому засіданні 04.04.2016р. було оголошено перерву до 20.04.2016р. о 10:30 год.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 25.10.2010 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір № 44/2010 про надання послуг з ремонту спеціальної техніки. Відповідно до умов вказаного договору (п.1.1.) замовник дає доручення, а виконавець зобовязується за плату надати послуги з виконання ремонту шасі спеціальної техніки позивача, які передаються в ремонт за номенклатурою у кількості та вартості, що визначена у додатку № 1 до договору, а також виконувати роботи з гарантійного обслуговування виробів протягом гарантійного терміну.

Між замовником та виконавцем за договором № 44/2010 від 25.10.2010 р. були складені наступні акти: акт технічного приймання виробів від 23.02.2011 р., акт прийому - передачі виробів після ремонту від 28.02.2011 р., акт технічного приймання виробів від 25.02.2011 р., акт прийому - передачі виробів після ремонту від 28.02.2011р.

Відповідно до гарантійного листа № 1/86 від 12.04.2011 року відповідач гарантував про повернення до 01 червня катків опорних 8.32.019 в кількості 56 одиниць, які були передані від позивача відповідачу на відповідальне зберігання.

Відповідно до гарантійного листа № 39/201 від 16.06.2011 року відповідач гарантував повернення протягом 2-х місяців з дати цього листа, катків опорних 8.32.019 в кількості 56 одиниць, які були передані від позивача відповідачу на відповідальне зберігання.

Отже, як вказано судом першої інстанції, згідно зазначених гарантійних листів позивачем було передано відповідачу 112 шт. катків опорних 8.32.019.

Згідно акту прийому - передачі давальницької сировини від 13.04.2011 р., відповідач здав, а позивач прийняв вироби - каток опорний 8.32.019 (давальницька сировина) в кількості 56 штук, згідно умов договору № 44/2010 від 25.10.2010 р.

Як зазначив суд першої інстанції, 10.02.2012 р. між сторонами був складений договір гарантії, пунктом 1 якого передбачено, що на підставі гарантійних листів № 1/86 від 12.04.2011 р., № 39/201 від 16.06.2011 р., що були надані боржником (відповідачем), відповідач для гарантування належного виконання своїх обов'язків перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" щодо повернення катків опорний 8.32.019 кількості 112 штук, видає цю гарантію на користь кредитора (позивача).

Пунктом 2 договору гарантії було передбачено, що відповідач бере на себе зобовязання до 31.05.2012 року повернути позивачу майно (112 катків опорних 8.32.019) або еквівалент майна у гривні 750400,00 грн.

Відповідно до п.3 договору гарантії у разі невиконання відповідачем зобов'язань відповідно до умов, зазначених у цій гарантії, останній на вимогу позивача повинен сплатити борг в п'ятиденний строк після пред'явлення позивачем письмової вимоги про її сплату.

Згідно п.4 договору гарантії при порушенні сплати боргу, на вимогу позивача відповідач повинен сплатити суму боргу (грошовий еквівалент майна у гривні) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (починаючи з термінів зазначених у гарантійних листах) та проценти, що нараховуються, як користування чужими коштами за аналогією закону в порядку ст. 1048 ЦК України.

Позивач зазначає, що відповідач повернув лише 69 одиниць катків опорних, а 43 одиниці зазначеного виробу відповідач не повернув, їх вартість складає 288100,00 грн.

Позивач звертає увагу, що неодноразово звертався до відповідача як в усній, так і у письмовій формі з претензією про погашення заборгованості № 338/04-13 від 10.04.2013 р., яка отримана відповідачем 19.04.2013 р. (а. с. 19-20, 23); претензію № 5/01-14 від 13.01.2014 р., яку отримана відповідачем 03.02.2014 р. (а. с. 21-22, 24), в яких вимагав протягом пяти календарних днів сплатити борг за 43 одиниці неповернених у встановлені строки катків опорних, що становлять суму в розмірі 288100,00 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості переданих виробів - катків опорних 8.32.019 в кількості 43 штуки, що становить 288100,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є обґрунтованими, правомірними та підтвердженими матеріалами справи. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість позивних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами в сумі 107817,67 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як свідчать матеріали справи, в обґрунтування позовних вимог позивач надав гарантійні листи № 1/86 від 12.04.2011 року та № 39/201 від 16.06.2011 року, акт прийому - передачі давальницької сировини від 13.04.2011 р., лист під назвою "Гарантія" від 10.02.2012р., претензії, докази їх відправлення.

Надаючи правову оцінку наданим документам, як документальному обґрунтуванню позову, колегія суддів зазначає, що наданий акт прийому - передачі давальницької сировини від 13.04.2011 р. свідчить про передачу катків опорних 8.32.019 (давальницька сировина) в кількості 56 штук згідно умов договору № 44/2010 від 25.10.2010 р.

Проте, позивач у позовній заяві не посилається на договір № 44/2010 від 25.10.2010 р., а обґрунтовує свої вимоги лише наявністю гарантійних ні чим не обумовлених обіцянок у вигляді вищезазначених листів.

Як зазначає відповідач, між позивачем та останнім існували правовідносини з відповідних договорів, у тому числі і за договором № 44/2010 від 25.10.2010 р. До того ж, відповідач у відзиві зазначає, що опорні катки використані для виконання умов договору підряду (послуг ремонту спеціальної техніки) та всі були передані разом з відремонтованою технікою (як її складова), позивачеві, частина з яких, у кількості 13 одиниць є його власним.

Крім того, суд звертає увагу, що вищезазначений акт приймання-передачі давальницької сировини був підписаний 13.04.2011 р., в той же час, лист під назвою "Гарантія" був підписаний сторонами 10.02.2012 р., тобто, майже через рік.

Таким чином, акт приймання-передачі давальницької сировини від 13.04.2011 р. не може бути доказом повернення відповідачем катків опорних 8.32.019 у кількості 69 одиниць, а отже, твердження позивача про не повернення відповідачем 43 одиниць спірних виробів жодним доказом не підтверджується.

Отже, доказів та підстав отримання відповідачем спірних катків опорних позивач не надав. Також, позивач не надав ані відповідних довіреностей на отримання спірного майна, ані товаротранспортних та інших бухгалтерських документів, які б свідчили про здійснення відповідної господарської операції та вартості переданого майна.

В суді апеляційної інстанції на запитання суду стосовно акту приймання-передачі давальницької сировини від 13.04.2011 р. представник позивача відповів, що помилково надав його до позову. З якою метою позивач передав відповідачу катки, представник позивача також не відповів.

Крім того, гарантійні листи № 1/86 від 12.04.2011р. та № 39/201 від 16.06.2011р., на які є посилання в листі під назвою "Гарантія", не підтверджують отримання відповідачем катків опорних у кількості 112 штук.

Так, в кожному з вищезазначених листів зазначено, що відповідач гарантував повернення катків опорних 8.32.019 в кількості 56 одиниць, які були передані від TOB "НВК "Техімпекс" до відповідача на відповідальне зберігання. Проте, встановити відмінність, тобто, індивідуальність кожної групи (56 одиниць) не можливо. Також, позивачем не надано документів, які б свідчили про вартість однієї одиниці майна (катка).

Листом № 1/86 від 12.04.2011 р. відповідач гарантував повернення катків опорних 8.32.019 в кількості 56 одиниць, а наступного дня актом приймання-передачі давальницької сировини від 13.04.2011 р. відповідач передав позивачу катки опорні 8.32.019 в кількості 56 одиниць.

Отже, матеріали зібрані у справі містять протиріччя, які не були усунуті і яким фактично не було надано оцінки при новому розгляді справи.

На питання судової колегії чи було укладено між сторонами у справі договір відповідального зберігання спірного майна, про яке йдеться у гарантійних листах, представник позивача відповів, що не було укладено такого договору.

У своєму відзиві на позовну заяву представник відповідача також зазначив, що договору відповідального зберігання спірного майна, про яке зазначає позивач, укладено не було, тому що опорні катки 8.32.019 ДП "Харківський автомобільний завод" отримував від ТОВ "НВК "Техімпекс" для використання у ремонті техніки за договорами щодо надання послуг з ремонту спеціальної техніки, у тому числи і договір №44/2010 від 25.10.2010р. Крім того, ДП "Харківський автомобільний завод" не надає послуг щодо зберігання майна. Окрім того, відповідач вказав, що спірне майно - опорні катки 8.32.019 є давальницькою сировиною, яка використовувалась для виконання договору №44/2010 від 25.10.2010р., однак в самому договорі дана інформація не прописана. В акті прийому-передачі від 13.04.2011 р. зазначено, що каток опорний 8.32.019 є давальницькою сировиною, та передається згідно умов договору №44/2010 від 25.10.2010р.

Враховуючи викладене та те, що ризики неналежного складання документів покладаються саме на позивача, який повинен довести належними доказами заявлені вимоги, судова колегія приходить до висновку, що позивач не надав доказів та не довів своїх позовних вимог, а суд першої інстанції неправомірно не врахував цього.

Суд першої інстанції, надаючи правову оцінку природи договору, який сторони назвали гарантією, дійшов висновку про те, що він за своєю правовою природою є змішаним договором, в якому містяться елементи договору гарантії та договору позики.

Однак, судова колегія не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно пункту 3 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України (свобода договору) встановлено наступне: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

До загальних принципів господарювання відноситься свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (стаття 6 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Тобто, гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань. В даному випадку інтерес кредитора гарантується шляхом залучення до основного зобов'язання, яке існує між кредитором та боржником, третьої особи - гаранта.

Виходячи із ст.ст. 560 - 569 Цивільного кодексу України, гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої фінансової установи, страхової організації (гаранта), яке видається за клопотанням іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Таким чином, гарантами можуть виступати лише фінансові установи, до яких згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" відносяться:

1)банки, для яких видача гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі, є однією з банківських операцій у відповідності до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року;

2)страхові організації згідно із Законом України "Про страхування";

3)інші фінансові установи, якими є кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Оскільки в спірному листі під назвою "Гарантія", що міститься в матеріалах справи, та на яку посилається позивач, відсутня третя особа гарант (фінансова установа), підписаний сторонами листі під назвою "Гарантія" не є гарантією в розумінні ст. 546 Цивільного кодексу України.

При цьому, складений лист під назвою "Гарантія" від 10.02.2012 р. є односторонньою обіцянкою щодо повернення катків опорних 8.32.019 у кількості 112 штук, або еквівалент майна у гривні 750400,00 грн. до 31.05.2012 р., обумовленою іншими двома обіцянками у вигляді гарантійних листів від 12.04.2011 р. та від 16.06.2011 р., нічим не обумовлених.

Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України визначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

В ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу доказів, що надав до суду позивач (гарантійний лист №1/86 від 12.04.2011 р., гарантійний лист №39/201 від 16.06.2011 р. та лист під назвою "Гарантія" від 10.02.2012 р.) жоден документ не підтверджує факту отримання Державним підприємством "Харківський автомобільний завод" катків опорних 8.32.019 у кількості 112 штук, тому зважаючи на відсутність підтвердження факту передачі та отримання відповідачем вказаного майна (катків опорних 8.32.019 у кількості 112 штук), посилання суду першої інстанції на укладення договору позики між позивачем та відповідачем є таким, що не відповідає положенням чинного законодавства.

Враховуючи все вищенаведене, суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку договору та дійшов неправомірного висновку про те, що він за своєю правовою природою є змішаним договором, в якому містяться елементи договору гарантії та договору позики.

Таким чином, плутанина з листами та відповідними документами за договорами і договірними зобовязаннями, що існували між сторонами призвела до взаємного листування за відсутності доказів: приймання передачі спірних опорних катків та підстав і умов їх відповідального зберігання відповідачем, або переробки, чи виконання ремонту спеціальної техніки, у складі якої монтуються зазначені катки, тощо.

Судова колегія вважає, що оскільки позовні вимоги в частині стягнення вартості переданих виробів в сумі 288 100,00 грн. є недоведеними, вимога про стягнення відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами в сумі 107817,67 грн. є такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в матеріалах справи, а тому, рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2016 р. у справі № 922/3260/15 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Державного підприємства "Харківський автомобільний завод", м. Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2016 р. у справі № 922/3260/15 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2016 р. у справі № 922/3260/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (07400, Київська область, м. Бровари, Бульвар Незалежності, буд. 14, ідентифікаційний код 32499006) на користь Державного підприємство "Харківський автомобільний завод" (61034, м. Харків, вул. Цементна, буд. 2, ідентифікаційний код 07934846) 8710,19 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Слободін М.М.