Рішення № 57432329, 21.04.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2016 р.Справа № 922/477/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Куп'янськ про стягнення 150 222,17 грн. за участю представників сторін:

позивача - Корж О.В., довіреність б/н від 23.12.2015 р.

відповідача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 22.09.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною завою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідача) про стягнення 165 898,31 грн. за кредитним договором № MKAU3.44447.008 від 30.09.2013 р., з яких: поточна заборгованість за кредитом в розмірі 143 003,73 грн., прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 8 080,97 грн., нараховані проценти на поточну заборгованість в розмірі 3 380,71 грн., пеня в розмірі 2 580,60 грн. та штраф в розмірі 8 852,30 грн. Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 488,48 грн.

Представник позивача у судовому засіданні просить суд прийняти до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№13494 від 21.04.2016 р.) та розглянути справу з урахуванням даної заяви. В цій заяві позивач повідомив суду про сплату відповідачем під час розгляду справи 20 160,00 грн., що були розподілені банком відповідно до наданого розрахунку (а.с. 122). Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 152 712,12 грн., з яких: поточна заборгованість за кредитом в розмірі 107 709,05 грн., прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 29 230,37 грн., нараховані проценти на поточну заборгованість в розмірі 1 747,00 грн., прострочена заборгованість по сплаті процентів в розмірі 2 489,95 грн., пеня в розмірі 2 683,45 грн. та штраф в розмірі 8 852,30 грн.

При цьому представник позивача у судовому засіданні та у своїх письмових поясненнях (а.с. 122) повідомив суду про погашення відповідачем суми судового збору у даній справі.

Проаналізувавши зміст заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх.№13494 від 21.04.2016 р.), суд дійшов висновку про те, що дана заява є змішаною, оскільки в даній заяві позивачем збільшено розмір простроченої заборгованості за кредитом та пеню, зменшено розмір поточної заборгованості за кредитом та нарахованими процентами на поточну заборгованість, а також змінено предмет позову шляхом заявлення до стягнення простроченої заборгованості по сплаті процентів в розмірі 2 489,95 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено у п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшення або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена в позовній заяві.

Крім того, у п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак змін предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмету, і підстав позову не допускається.

З огляду на викладені положення закону і на те, що вимоги про стягнення простроченої заборгованості по сплаті процентів в розмірі 2 489,95 грн. заявлено позивачем до суду після початку розгляду справи по суті, суд відмовляє у прийнятті даної заяви до розгляду в цій частині.

Разом з тим, суд приймає до розгляду та розглядає справу з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру простроченої заборгованості за кредитом та пені та про зменшення розміру поточної заборгованості за кредитом та нарахованим процентам на поточну заборгованість.

Таким чином, предметом позову є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 150 222,17 грн., з яких: поточна заборгованість за кредитом в розмірі 107 709,05 грн., прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 29230,37грн., нараховані проценти на поточну заборгованість в розмірі 1 747,00 грн., пеня в розмірі 2 683,45 грн. та штраф в розмірі 8 852,30 грн.

Представник позивача подав до суду інформаційний лист щодо невиконання платіжного доручення клієнта у даній справі (вх.№13484 від 21.04.2016 р.), який долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву (вх.№9439 від 22.03.2016 р.) просить в позові відмовити, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що 28.11.2014 р. на поточний рахунок відповідача було зараховано від ПАТ "Агрокомбінат "Слобожанський" 20 146,54 грн. З метою сплати чергового платежу відповідно до графіку погашення кредиту, який є додатком № 2 до кредитного договору, відповідач надіслав позивачеві платіжні доручення № 205, № 206 та № 207 від 03.12.2014 р., які позивачем не були виконані через введення тимчасової адміністрації. З цього приводу між позивачем та відповідачем було розпочато листування, в якому відповідач неодноразово наголошував про наявність у нього поточного рахунку у ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку", на якому знаходяться грошові кошти відповідача, що мають бути використані позивачем для задоволення його вимог за кредитним договором. Однак позивач проігнорував вищевказані вимоги відповідача та у своїх відповідях вказував про наявну заборгованість та неможливість її погашення за рахунок грошових коштів, що перебувають на поточному рахунку відповідача через запровадження тимчасової адміністрації. При цьому відповідач вважає, що позивачем всупереч п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 р. № 4452-VІ під час тимчасової адміністрації не зараховано зустрічні однорідні вимоги.

У судових засіданнях були оголошені перерви: 10.03.2016 р. - до 22.03.2016 р., 22.03.2016 р. - до 30.03.2016 р. та 13.04.2016 р. - до 21.04.2016 р.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, всебічно та повно дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

30.09.2013 року між позивачем (банком) та відповідачем (позичальником) був укладений кредитний договір № MKAU3.44447.008 (надалі - кредитний договір), за умовами п. п 1.1. - 1.2. якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в розмірі 538 700,00 грн. (п'ятсот тридцять вісім тисяч сімсот гривень 00 коп.) на придбання автотранспорту. Термін користування кредитом до 29 вересня 2016 р. Процентна ставка за користування кредитом 20,5 % річних. Позичальник сплачує банку щомісячно комісію за надання кредитних ресурсів в розмірі 0,00 % від суми ліміту по кредитування, що зазначений у п. 1.1.1. щомісяця у період сплати. Сплата комісії здійснюється в гривні. Розрахунок та нарахування здійснюється щомісяця в перший робочий день місяця за поточний місяць. Розрахунок комісії здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму кредиту, що зазначений у п. 1.1.1. При несплаті комісії у зазначений строк вона вважається простроченою.

Моментом (днем) надання кредиту вважається перерахування грошових коштів на відповідні рахунки, визначені в заяві позичальника (п. 2.3. кредитного договору).

Період сплати кредиту, процентів та комісії з "01" по "20" число кожного місяця, починаючи з дати підписання даного договору. Заборгованість за відсотками погашається в сумі залишку на 1-ше число кожного поточного місяця за попередній місяць, починаючи з дати підписання даного договору. При несплаті кредиту, комісії та відсотків у зазначений строк вони вважаються простроченими (п. 2.4. кредитного договору).

За умовами п. 2.5. кредитного договору позичальник зобов'язався погашати заборгованість по кредиту згідно графіку погашення кредиту (додаток № 2 до кредитного договору).

Відповідно до п. 4.2.1. кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати нараховані проценти та комісії, та виконувати всі свої зобов'язання у повному обсязі та у строки, передбачені кредитним договором.

Згідно з п. 6.2. кредитного договору за порушення строків погашення кредиту банк нараховує позичальнику відсотки в розмірі 41,00 процентів річних від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування процентів здійснюється щоденно, при цьому проценти розраховуються на непогашену в строк частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. Для повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не включається. Строк сплати процентів у день нарахування.

Відповідно до п. 6.4. кредитного договору за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії банк нараховує позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з п. 6.6. кредитного договору при порушенні позичальником строків платежів за кожним із грошових зобов'язань, передбачених даним договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку в судові органи, позичальник сплачує Банку штраф, який розраховується за наступною формулою: 1000 гривень + 5% від суми позову.

За умовами п. 3.2.2. кредитного договору банк зобов'язався в термін до 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання банком заяви позичальника про видачу кредиту або в інший термін, визначений сторонами, перерахувати кредит на поточний рахунок позичальника або на інший вказаний позичальником рахунок на підставі його письмової заяви за умови укладення договорів, що забезпечують виконання сторонами умов цього договору.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки, а також інших витрат виступають зазначені у п. 2.2. кредитного договору договір поруки та договір застави.

Положеннями ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається зі ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що на виконання кредитного договору позивач на підставі рахунку-фактури № 0021/13 від 30.09.2013 р. перерахував на рахунок ПАТ "Харків-Авто" кредитні кошти в розмірі 538 700,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №92252 від 30.09.2013 р. (а.с. 15-16).

Позивач у позові зазначає, що відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту не виконав та не сплатив відповідно до графіку погашення кредиту обов'язковий щомісячний платіж в розмірі 20 158,00 грн. за грудень 2014 р., внаслідок чого банк скористався своїм правом на дострокове стягнення кредиту, процентів і комісії, передбаченим п. 3.1.9. договору.

Таким чином, позивач стверджує, що станом на 10.02.2016 р. у відповідача перед позивачем утворилась поточна заборгованість за кредитом в розмірі 143 003,73 грн., прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 8 080,97 грн., нараховані проценти на поточну заборгованість в розмірі 3 380,71 грн., пеня в розмірі 2 580,60 грн. та штраф в розмірі 8 852,30 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки вважає, що він не прострочив виконання зобов'язання за кредитним договором. Наполягає на тому, що 28.11.2014р. на поточний рахунок відповідача від ПАТ "Агрокомбінат "Слобожанський" було зараховано 20 146,54 грн., після чого відповідач з метою сплати чергового платежу відповідно до графіку погашення кредиту надіслав позивачеві платіжні доручення № 205, № 206 та № 207 від 03.12.2014 р. (а.с. 80-82), які залишено позивачем без виконання через введення тимчасової адміністрації. Крім того, відповідач вважає, що позивачем всупереч п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 р. № 4452-VІ під час тимчасової адміністрації не було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму чергового щомісячного платежу.

Дослідивши надані сторонами матеріали справи та проаналізувавши вищенаведені доводи відповідача, суд вважає їх хибними і такими, що суперечать приписам чинного законодавства та спростовуються наявними у справі матеріалами, виходячи з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно з ч. ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

За умовами 3.1.6. кредитного договору банк має право списувати кошти з поточних рахунків позичальника при настанні строків будь-якого з платежів, передбачених даним договором, у межах сум, що підлягають сплаті банку.

Відповідно до ч. 4 ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Згідно з ч. 5 ст. 51 Закону України Про банки і банківську діяльність" платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Пунктом 2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 (надалі - Інструкція) передбачено, що відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Відповідно до п. 3.8 вищезазначеної Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Тобто, право визначати призначення платежу належить виключно платнику, отримувач коштів не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Спрямування коштів на погашення боргу, який виник раніше - може мати місце у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.

За приписами ст. 21.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу проводиться шляхом, зокрема, подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Розрахунковим є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача (п. 1.35 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Одним із видів розрахункових документів є платіжне доручення, що містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (ст. 1.30, ст. 22.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги - доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання (ст. ст. 22.3, 22.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Перерахування банком відповідної суми з банківського рахунку клієнта без оформлення та подання клієнтом до банку платіжного документу на цю суму - чинним законодавством не дозволяється.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду даної справи є спір про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № MKAU3.44447.008 від 30.09.2013 р.

Проте в платіжних дорученнях №№ 205, 206, 207 від 31.12.2014 р. у призначенні платежу зазначено інші кредитні договори, а саме:

- у платіжному дорученні № 205 від 03.12.2014 р. на суму 16 010,00 грн. призначенням платежу є погашення кредиту та сплата відсотків з чистого доходу підприємця за листопад 2014, згідно кредитного договору № MKAF3.42023.002 від 21.06.2012 р.;

- у платіжному дорученні № 206 від 03.12.2014 р. на суму 10 095,00 грн. призначенням платежу є погашення кредиту та сплата відсотків з чистого доходу підприємця за листопад 2014, згідно кредитного договору № MKAU3.44447.006 від 17.06.2013 р.

- у платіжному дорученні № 207 від 03.12.2014 р. на суму 3 800,00 грн. призначенням платежу є погашення кредиту та сплата відсотків з чистого доходу підприємця за листопад 2014, згідно кредитного договору № MKAU3.44447.007 від 17.06.2013 р.

Крім того, із пояснень представника позивача у судовому засіданні та з його письмових пояснень (а.с. 87-89) вбачається, що згідно з протоколом видалених документів, вищевказані платіжні документи були відкликані клієнтом (відповідачем у даній справі).

З огляду на викладене, суд вважає, що платіжні доручення №№ 205, 206, 207 від 31.12.2014 р. не є належними та допустимими доказами сплати боргу за кредитом у даній справі.

Крім того, судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 27.11.2014 р. № 743 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" до категорії неплатоспроможних" віднесено ПАТ "ВБР" до категорії неплатоспроможних (а.с. 35).

27.11.2014 року рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 132 "Про запровадження тимчасової адміністрації Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський банк розвитку" з 28.11.2014 року розпочато процедуру виведення ПАТ "ВБР" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на три місяці з 28.11.2014 р. по 27.02.2015 р. (а.с. 36).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 44 від 27.02.2014 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "ВБР" до 27.03.2015 р.

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 04.07.2014 р.) під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Станом на 28.11.2014 р. залишок коштів на поточному рахунку відповідача №26008019543166, відкритому в ПАТ "ВБР", складав 77,10 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 28.11.2014 р. по 13.04.2016 р.

В день введення тимчасової адміністрації, а саме 28.11.2014 р., на поточний рахунок клієнта через Харківську філію АТ "Укрексімбанк" від ПАТ "Агрокомбінат "Слобожанський" (п/д №5279 від 28.11.2014 р.) надійшли грошові кошти в розмірі 20 146,54 грн., внаслідок чого залишок коштів на рахунку відповідача склав 20 223,64грн.

19.12.2014 року відповідач за допомогою системи дистанційного обслуговування Клієнт-Банк надіслав до ПАТ "ВБР" платіжне доручення № 209 від 19.12.2014 р. в розмірі 20 160,00 грн. для погашення заборгованості за спірним кредитним договором № МКАUЗ.44447.008 від 30.09.2013 р.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 04.07.2014 р.) під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Ці обмеження не поширюються на здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

Як вже зазначалось вище, процедуру тимчасової адміністрації в ПАТ "ВБР" було запроваджено з 28.11.2014 р., відповідно наступним днем після запровадження цієї процедури є 29.11.2014 р., а оскільки 29.11.2014 р. припадає на вихідний день, то клієнти ПАТ "ВБР" мали право розпоряджатись коштами, які надійшли на їх рахунки, починаючи з 01.12.2014 р.

З матеріалів справи судом встановлено, що сума переказу, зазначена в платіжному дорученні № 209 від 19.12.2014 року в розмірі 20 160,00 грн. складалася із залишку коштів, які знаходилися на рахунку відповідача на дату введення тимчасової адміністрації (77,00 грн.) та частини коштів, які надійшли на рахунок клієнта в день введення тимчасової адміністрації (20 146,54 грн.), тобто коштів, які підпадають під дію мораторію, встановленого п. 1. ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, у даному випадку платіжне доручення № 209 від 19.12.2014 р. на суму 20 160,00 грн. не підлягало виконанню відповідно до положень п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та п. 1.25 глави 1 розділу III "Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. № 2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 р. за № 1581/21893 та було правомірно повернуто позивачем без виконання за допомогою системи дистанційного обслуговування Клієнт-Банк із зазначенням причин такої відмови.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про те, що прострочка з оплати щомісячного чергового платуже за грудень 2014 року в розмірі 20 158,00 грн. за кредитним договором № MKAU3.44447.008 від 30.09.2013 р. виникла через незгоду відповідача із визначеними в законі наслідками запровадження тимчасової адміністрації в неплатоспроможному банку, проте це не звільняє відповідача від виконання взятих на себе кредитних зобов'язань.

Щодо доводів відповідача про те, що в період запровадження тимчасової адміністрації позивач повинен був здійснити залік зустрічних однорідних вимог відповідно до положень п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на підставі заяви відповідача від 08.12.2014 року вих. № 228, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 08.12.2014 року відповідач звернувся до позивача із заявою (за вих. № 228), в якій просив зарахувати належні йому грошові кошти, які знаходяться на поточному рахунку, на погашення щомісячного платежу за кредитним договором № MKAU3.44447.008 від 30.09.2013 р.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Як було зазначено вище, до даних спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним нормативним актом, що встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів до банку, оплата витрат та здійснення платежів визначено статтею 52 цього Закону.

Враховуючи фактичні обставини справи та норми закону, суд вважає, що правові підстави для проведення банком зарахування зустрічних однорідних вимог в процедурі тимчасової адміністрації на підставі заяви відповідача від 08.12.2014 року № 228 відсутні, оскільки таке зарахування порушувало б вимоги ст. ст. 36, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Судом встановлено, що 27.04.2015 року позивач надіслав відповідачеві вимогу № Р03/204 від 27.04.2015 р. щодо усунення порушення відповідачем зобов'язань щодо сплати кредиту та погашення прострочки по кредитному договору, проте відповідач залишив дану вимогу без задоволення.

За умовами п. 3.1.9. кредитного договору банк має право достроково стягнути кредит, проценти і комісії в порядку, передбаченому п.п. 2.10., 2.1.., 3.1.5., 3.1.6., а також шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених п. 6.1.

Згідно з п. 6.1. кредитного договору в разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами даного договору, Банк на свій розсуд має право змінити умови договору та вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів та комісії за користування ним шляхом направлення повідомлення.

08.06.2015 року позивач надіслав відповідачеві вимогу про дострокове погашення кредиту № 2562 від 04.06.2015 р., в якій позивач, керуючись п.п. 2.4., 4.2.1. та п.6.1. кредитного договору, вимагав відповідача в 3-х денний термін, з моменту отримання цієї вимоги, достроково повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, проте і дану вимогу відповідач залишив без задоволення.

Як вказано вище, станом на 10.02.2016 р. у відповідача перед позивачем утворилась поточна заборгованість за кредитом в розмірі 143 003,73 грн., прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 8 080,97 грн., нараховані проценти на поточну заборгованість в розмірі 3 380,71 грн., пеня в розмірі 2 580,60 грн. та штраф в розмірі 8 852,30 грн.

Під час розгляду справи судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення та зменшення розміру позовних вимог (а.с. 119-120), відповідно до якої станом на 18.03.2016 р. у відповідача перед позивачем існує заборгованість за кредитом в розмірі 107 709,05 грн., прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 29 230,37 грн., нараховані проценти на поточну заборгованість в розмірі 1 747,00 грн., пеня в розмірі 2 683,45 грн. та штраф в розмірі 8 852,30 грн.

Перевіривши правильність та правомірність нарахуванням позивачем поточної заборгованості за кредитом в розмірі 107 709,05 грн., простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 29 230,37 грн., нарахованих процентів на поточну заборгованість в розмірі 1 747,00 грн., пені в розмірі 2 683,45 грн. та штрафу в розмірі 8 852,30 грн., суд вважає даний розрахунок обґрунтованим і таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача поточної заборгованості за кредитом в розмірі 107 709,05 грн., простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 29 230,37 грн., нарахованих процентів на поточну заборгованість в розмірі 1 747,00 грн., пені в розмірі 2 683,45 грн. та штрафу в розмірі 8 852,30 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу суми судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач платіжним дорученням №6 від 16.02.2016 р. за подання до суду даного позову перерахував на користь державного бюджету суму судового збору в розмірі 2 488,48 грн. (від ціни позову 165 898,31 грн.).

Під час розгляду справи представник позивача у судовому засіданні та у своїх письмових поясненнях (а.с. 122) повідомив суду про погашення відповідачем суми судового збору в розмірі 2 488,48 грн.

За таких обставин, правові підстави для покладення на відповідача судового збору у даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 509, 526, 530, 549, 601, 610-613, 628, 629, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1073, 1074 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 202, 203 Господарського кодексу України, Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 1, 4-3, 4-6, 12, 32-34, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (63701, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" (01135, м. Київ, вул. Чорновола В'ячеслава, 25, код ЄДРПОУ 36470620) поточну заборгованість за кредитом в розмірі 107 709,05 грн., прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 29 230,37 грн., нараховані проценти на поточну заборгованість в розмірі 1 747,00 грн., пеню в розмірі 2 683,45 грн. та штраф в розмірі 8 852,30 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.04.2016 р.

Суддя О.В. Макаренко