Рішення № 57432002, 26.04.2016, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2016 р.Справа № 921/104/16-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

розглянув справу

за позовом: Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради бул. Шевченка, 21, м. Тернопіль, 46001

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 АДРЕСА_1, 46008

про: cтягнення заборгованості в сумі 7 503,60 грн. (з врахуванням збільшення та зменшення розміру позовних вимог)

За участю представників сторін від:

Позивача: Сухарська А.В. - представник (довіреність №133/9-у від 15.02.2016р.)

Відповідач: Стадник В.О. - адвокат (договір про надання правової допомоги б/н від 10.03.2016р.)

Учасникам судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та роз'яснено їх права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

В судовому засіданні 26.04.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи:

Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради звернулося до господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення комунальної власності № 5028 в сумі 19 332,88 грн, з яких: 17572,17 грн - заборгованість по орендній платі; 1679,28 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та 81,43 грн - три проценти річних від простроченого боргу.

Ухвалою господарського суду від 15.02.2016р. порушено провадження по справі і її розгляд призначено на 10.03.2016р.

10.03.2016 р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 10.03.2016р. судом оголошувалась перерва до 29.03.2016р.

Ухвалою суду від 29.03.2016р. розгляд справи відкладався на 31.03.2016р. з підстав, викладених в ній.

На задоволення клопотання представника відповідача у судовому засіданні 31.03.2016р. судом оголошувалась перерва до 05.04.2016р.

Ухвалою суду від 05.04.2016 року заяву позивача №303/9-у від 04.04.2016р. (вх. №8027 від 04.04.2016р.) про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 769,52 грн, у зв"язку із частковою сплатою відповідачем у добровільному порядку та про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 345,94 грн та пені у розмірі 5 388,14 грн, прийнято до розгляду та розгляд справи відкладався до 25.04.2016 р.

Таким чином, ціна позову, з урахуванням зменшення та збільшення розміру позовних вимог становить 7 503,60 грн.

На задоволення клопотання (вх. №8108 від 25.04.2016р.) представника відповідача про продовження строку розгляду справи, ухвалою суду від 05.04.2016 року строк розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено на 15 днів.

В судовому засіданні 25.04.2016р. судом оголошувалась перерва до 26.04.2016р.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві з врахуванням заяви про збільшення та про зменшення позовних вимог та просив позов задоволити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заяву (вх. №9208 від 25.04.2016р.) про зменшення суму пені та не заперечив проти позовних вимог, із врахуванням заяви щодо збільшення та зменшення позовних вимог.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.

Згідно ст. 67 ГК України відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

01 серпня 2013 року між Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, а управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна, як уповноважений орган по укладенню договорів оренди - в особі начальника управління Мединського В.В., який діяв на підставі Положення про Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради № 6/21/24 від 17.05.2012 р., як Орендодавцем/Позивач, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, як Орендарем/Відповідач, укладено Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 5028 (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету міської ради №434 від 24.04.2013 р. передає, а Орендар 01.08.2013 р. приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (нежитлові приміщення) комунальної власності площею 57,0 кв.м. розміщене за адресою АДРЕСА_3, підвал, для розміщення майстерні по виготовленню виробів з гіпсу (п. 1.1. договору).

Згідно п. 2.1. договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном одночасно із підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі вказаного майна. Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання покладається на Орендодавця.

Порядок розрахунку орендної плати встановлено в розділі 3 договору оренди, відповідно до якого такий розрахунок проводиться на підставі Положення про оренду комунального майна територіальної громади м. Тернополя, затвердженого рішенням міської ради №6/9/14 від 20.06.2011р. "Про удосконалення порядку оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Тернополя" або за результатами конкурсу на право оренди комунального майна. Сума до оплати за перший місяць оренди становить без ПДВ 1449,78 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством становить 289,96 грн. за перший місяць оренди. Орендна плата за перший місяць оренди (серпень 2013 року) визначаться шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць оренди, і перераховується Орендарем на рахунок уповноваженого органу по укладенню договору Орендодавця не пізніше 15 числа наступного місяця (п.п 3.1, 3.2 договору).

Згідно п. 3.7. договору, Орендодавець зобов'язаний підготувати рахунок на сплату орендної плати до 10 числа місяця наступного за місяцем за який сплачується орендна плата, а Орендар зобов'язується направити представника для отримання рахунку від уповноваженого органу по укладенню договорів оренди до 15 числа місяця. Рахунок вручається представнику орендаря особисто під підпис або направляється рекомендованим листом.

Пунктом 5.3. договору, Орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування майном.

Відповідно до п. 10.1 договору, останній укладено строком на 2 роки 8 місяців, що діє з 01.08.2013 р. по 31.03.2016 р. включно.

Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, що перебуває у комунальній власності регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який передбачає істотні умови договору, а також інші умови, передбачені за згодою сторін.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором оренди.

У свою чергу, правовідносини пов'язані з орендою (наймом) регулюються положеннями глави 58 ЦК України та параграфом 5 глави 38 ГК України.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 286 ГК України).

Згідно положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем нежитлового приміщення площею 57,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_3, підтверджується актом передавання нежитлових приміщень в оренду від 01.08.2013р., який підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору оренди позивачем направлялися відповідачу претензії з рахунками на сплату орендної плати (претензія № 124/9-у від 17.07.2015р. з рахунком №5028 від 30.06.2015р., претензія № 895/9-у від 16.09.2015р. з рахунком № 5028 від 31.08.2015р., претензія № 1036/9-у від 19.10.2015р. з рахунком № 5028 від 30.09.2015р., претензія № 1143/9-у від 17.11.2015р. з рахунком № 5028 від 31.10.2015р., претензія № 1299/9-у від 17.12.2015р. з рахунком № 5028 від 30.11.2015р., претензія № 42/9-у від 18.01.2016р. з рахунком № 5028 від 31.12.2015р., претензія № 243/9-у від 21.03.2015р. з рахунком № 5028 від 29.02.2016р., з доказами їх надіслання відповідачу знаходяться в матеріалах справи), які залишені останнім без відповіді та задоволення.

Відповідач свої договірні зобов'язання щодо сплати орендної плати повністю не виконав, заборгувавши позивачу 1 769,52 грн, на день розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 769,52 грн, які неоплачені станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст.ст. 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

За несвоєчасне або не в повному обсязі внесення орендної плати Орендар сплачує пеню (від несплаченої суми) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (п. 9.4. договору).

Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати орендної плати, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 5 388,14 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Із змісту п. 3.17.4 Постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Представником відповідача до клопотання про зменшення пені (вх.№9208 від 25.04.2016р.) долучено податкову декларацію про майновий стан і доходи за 4 кв. 2015р. з якого вбачається, що дохід відповідача становить "0,00 грн".

Суд, об'єктивно оцінивши усі обставини даного випадку порушення зобов'язання відповідачем, ступінь виконання зобов'язання та причини його невиконання, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги часткову сплату відповідачем основного боргу в добровільному порядку, приходить до висновку, що даний випадок порушення зобов'язання відповідачем є винятковим, а тому суд вважає за можливе на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшити розмір пені, стягнувши її в сумі 2 500 грн 00 коп. В іншій частині нарахована позивачем пеня стягненню не підлягає.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як стверджує позивач, оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо вчасної оплати за оренду майна, тому позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 345,94 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних здійснений позивачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 345,94 грн. - 3% річних правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 1 769 грн 52 коп. заборгованості по орендній платі, 2 500 грн 00 коп. пені, 345 грн 94 коп. - 3% річних. У решті частин позовних вимог суд у задоволенні позову відмовляє.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 ст. 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Судовий збір, згідно ст. 49 ГПК України, покладається на відповідача повністю.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 551, 611, 625, 629, 759, 762, 763, 785 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 173, 179, 188, 193, 230, 232, 233, 283, 286 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, бул. Шевченка, 21, м. Тернопіль, 46001 (код ЄДРПОУ 37519833) 1 769 грн. 52 коп. заборгованості по орендній платі, 2 500 грн 00 коп. пені, 345 грн. 94 коп. - 3% річних та 1 378 грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

4. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано27.04.2016 року.

Суддя Боровець Я.Я.