Рішення № 57431720, 26.04.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 915/244/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю

«Український лізинговий фонд»

04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 35-А, оф. 301.

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю

«Курсор-Україна»

54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 81/16.

Про: стягнення заборгованості в сумі 27073,10 грн.

Суддя О.Г. Смородінова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: не зявився.

Від відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 10.03.2016 року звернувся до господарського суду з позовом стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 19039,54 грн., пеню в сумі 4263,33 грн., інфляційні - 643,60 грн., штраф 2855,92 грн. та 3% річних 270,71 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов договору фінансового лізингу № 2331/12/13-Н від 10.12.2013 року, додатків № 1, № 2, № 3 до договору фінансового лізингу, додаткових угод до договору фінансового лізингу № 2331/12/13-Н від 10.12.2013 року: № 1 від 26.12.2013 року, № 2 від 30.12.2013 року, № 3 від 22.05.2014 року, акту приймання-передачі предмету лізингу від 30.12.2013 року; рахунків на оплату № 88790 від 30.06.2015 року, № 93910 від 30.07.2015 року, № 98141 від 31.08.2015 року, № 104323 від 30.09.2015 року; листа вимоги № 1284-УПК від 10.02.2015 року, повідомлення про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу № 1334-УПК від 04.03.2015 року, акту про повернення майна з фінансового лізингу від 01.10.2015 року; норм ст.ст. 11, 509, 530, 611, 612, 525, 526, 549, 551, 759, 774 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216, 218, 230 Господарського кодексу України, ст. ст. 7, 10, 11, 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» та мотивовані тим, що відповідач порушив зобов'язання за договором по сплаті лізингових платежів за користування предметом лізингу у період з 30.06.2015 року по 01.10.2015 року.

19.04.2016 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання б/н від 12.04.2016 року, в якому представник позивача повідомив про неможливість забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні та просить розглядати зазначену справу без участі представника ТОВ «Український лізинговий фонд» на підставі вже поданих документів.

Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, відзив по суті спору не надав, свого представника в судове засідання жодного разу не направив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать як відмітки канцелярії на зворотних сторонах судових ухвал так і поштові повідомлення про повернення кореспонденції з відмітками про закінчення терміну зберігання.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про відкладення розгляду справи було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, справу розглянуто на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

26.04.2016 р. за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд -

встановив:

10.12.2013 року між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 2331/12/13-Н.

Відповідно до умов наведеного договору фінансового лізингу: предметом лізингу є автомобіль RENAULT 450, 2007 року випуску, загальною вартістю 291422,79 грн. в т.ч. ПДВ 48570,46 грн. (п.3); строк лізингу становить 36 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (п.5); загальна сума лізингових платежів складає 432440,30 грн., авансовий платіж згідно з графіком внесення лізингових платежів додаток № 1 до договору, порядок проведення оплат у відповідності з графіком внесення лізингових платежів - додаток № 1 до договору та ст. 2 загальних умов, сплата лізингових платежів в гривні без коригування курсу валют (п.8); термін дії договору до повного виконання сторонами зобовязань за цим договором (п.10).

Сторонами одночасно з підписанням договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів додаток № 1, специфікацію додаток № 2 та загальні умови договору фінансового лізингу - додаток № 3.

В подальшому сторонами до договору були укладені додаткові угоди від 26.12.2013 року, від 30.12.2013 року та від 22.05.2015 року, в яких графік лізингових платежів викладено в новій редакції.

Згідно п. 1.1 загальних умов договору фінансового лізингу (додаток № 3 до договору) лізингодавець (позивач) набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (далі предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів (додаток № 1 до договору, далі графік платежів), а також інші платежі відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 2.1 загальних умов договору, лізингоодержувач зобовязаний здійснювати всі платежі в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержу-вач зобовязаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості предмету лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу.

Пунктом 2.6 загальних умов встановлено, що у разі вказівки в п.8.4 договору на застосування при визначенні лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківськомх ринку за наступною формулою:

Т= То х Кт:Ко, де:

Т поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях;

То поточний лізинговий платіж, зазначений в графі 6 графіка платежів;

Ко офіційний курс української гривні до долара США на дату укладення договору;

Кт середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківськомх ринку, збільшений на 1 відсоток за офіційними даними НБУ на дату, що передує дню сплаті лізингового платежу.

При цьому, якщо Кт збільшений на 1% буде менше ніж Ко, - перерахунок не проводиться.

Для погашення вартості предмета лізингу відноситься сума, зазначена в графі 4 графіка платежів на відповідну дату. Різниця поточного лізингового платежу, розрахованого за правилами цього пункту загальних умов, і суми, що відшкодовує вартість предмета лізингу, вважається комісією лізингодавця.

Відповідно до п. 2.9 загальних умов договору, при надходженні коштів (лізингових платежів) від лізингоодержувача, сторони узгодили наступну черговість виконання лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за договором:

- оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за договором;

- оплата сум компенсації витрат, понесених лізингодавцем та не відшкодованих лізингоодержувачем;

- оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди лізингодавця;

- оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість предмета лізингу;

- оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди лізингодавця;

- оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість предмета лізингу.

У разі перерахування лізингоодержувачем лізингових платежів за цим договором в сумі, недостатній для повного виконання зобов'язань за договором, та/або з порушенням зазначеної черговості, лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти відповідно до вищевказаної черговості шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей договір.

Умовами пункту 7.1.1 загальних умов договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач (відповідач) повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення

Умовами пункту 7.1.2 загальних умов договору фінансового лізингу сторони передбачили, що у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, крім пені, передбаченої п. 7.1.1 договору, лізингоодержу-вач (відповідач) оплачує штраф, в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.

Також, умовами пунктів 11.2 та 11.2.1 загальних умов договору фінансового лізингу, встановлено, що лізингодавець (позивач) має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від договору та вилучити предмет лізингу у випадку, коли лізингоодержувач (відповідач) не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) і/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або загальними умовами.

Пунктом 11.4 загальних умов договору фінансового лізингу визначено випадки коли протягом 20 календарних днів з дати направлення лізингоодержувачу (відповідачу) повідомлення (згідно з п. 11.3 загальних умов), лізингодавець (позивач) направляє на юридичну адресу лізингоодержувача (відповідача) цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі лізингодавцю (позивачу).

Згідно з п. 11.6 загальних умов договору фінансового лізингу датою розірвання договору вважається дата фактичного повернення предмета лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю (дата повернення) або дата вилучення предмета лізингу. Передача/вилучення предмета лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю оформляється підписанням акту повернення предмету лізинга або підписанням уповноваженими особами лізингодавця акта вилучення предмету лізингу.

Відповідно до п. 11.8. загальних умов договору, вилучення предмету лізингу, припинення (відмова від договору), не звільняє лізингоодержувача (відповідача) від сплати всіх нарахованих, н та несплачених платежів згідно з договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови лізингодавця від цього договір (розірвання договору) лізингоодержувач зобовязаний протягом терміну, зазначеного в повідомленні про відмову від договору (його розірвання), сплатити лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів, витрати понесені лізингодавцем у звязку з виконанням цього договору, а також передбачені договором або чинним законодавством України штрафні санкції.

Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов наступних висновків.

Спірні відносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг», нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Частина 1 статті 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, спеціально придбане лізингодавцем, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Пункти 3 та 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлюють, що лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених договором фінансового лізингу або законодавством та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

На підставі п.6 ч.1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингодавець (позивач) має право стягувати з лізингоодержувача (відповідача) прострочену заборгованість та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного договору позивач передав у тимчасове володіння відповідачу предмет лізингу автомобіль RENAULT Premium, 2007 року випуску, з пробігом / працювання на момент передачі 556982, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі/кузова VF624GPA 000004833, № двигуна 110105318, що підтверджується складеним та підписаним без зауважень представниками обох сторін, актом прийому-передачі предмета лізингу від 30.12.2013 року.

Проте, як стверджує позивач, відповідач в порушення умов договору та загальних умов, належним чином не виконував своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем за період з червня 2015 року по жовтень 2015 року на загальну суму 19039,54 грн. за наступними рахунками: № 88790 від 30.06.2015 року, № 93910 від 30.07.2015 року, № 98141 від 31.08.2015 року, № 104323 від 30.09.2015 року.

Лист-вимога про сплату простроченої заборгованості, пені та штрафу в загальному розмірі 21418,21 грн., що направлена відповідачу за вих. № 1284-УПК від 10.02.2015 року, була залишена останнім поза увагою, а вищезазначена заборгованість не погашена.

Згодом, 04.03.2015 року позивач скерував відповідачу повідомлення за вих. № 1334-УПК про відмову (розірвання) від договору та повернення предмету лізингу протягом 7 днів з дати направлення повідомлення.

Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 11.4 договору, позивач повідомив відповідача про відмову (розірвання) від договору та повернення предмету лізингу.

Вказані факти підтверджені описами вкладення, поштовими квитанціями, списками згрупованих внутрішніх листів та не спростовані відповідачем.

Як свідчать матеріали справи, 01.10.2015 року відповідачем було повернуто предмет лізингу, про що сторони підписали акт повернення (вилучення) майна з фінансового лізингу за договором фінансового лізингу № 2331/12/13-Н від 10.12.2013 року в звязку з відмовою (розірванням) за ініціативою лізингодавця. Таким чином договір фінансового лізингу вважається розірваним з 01.10.2015 р.

З наданих позивачем суду доказів вбачається прострочення оплати лізингових платежів з боку відповідача, оскільки виставлені позивачем відповідачу рахунки на оплату № 88790 від 30.06.2015 року на суму 4991.11 грн., № 93910 від 30.07.2015 року на суму 4840,00 грн., № 98141 від 31.08.2015 року на суму 4684,37 грн., № 104323 від 30.09.2015 року на суму 4524,06 грн., були залишені останнім без належного реагування.

Згідно зі ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом спростувати доводи позивача та надати суду докази належного виконання взятих на себе договірних зобов'язань, або надати контррозрахунок заявленої до стягнення позивачем суми боргу.

Так, за розрахунком позивача лізингових платежів по кожному з наведених рахунків вбачається, що вони повністю відповідають сумам лізингових платежів, зазначених у цих рахунках, які були виставлені позивачем на оплату відповідачу. Отже, в результаті порушення умов договору фінансового лізингу № 2331/12/13-Н від 10.12.2013 року у відповідача перед позивачем по спірним відносинам заборгованість по лізинговим платежам дійсно становить в розмірі 19039,54 грн. у період з 30.06.2015 року по 01.10.2015 року (дата розірвання договору).

Додатково позивач в позовній заяві, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував та просить суд стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 643,60 грн. та 3% річних у розмірі 270,71 грн.

Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За загальними правилами цієї норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто він несе відповідальність і за відсутності вини.

За умовами частини другої ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально-господарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Отже, на підставі вищенаведених норм та обставин, враховуючи наявність та встановлений в судовому порядку розмір основного боргу відповідача перед позивачем по спірним відносинам, суд перевірив нарахування позивачем відповідачу за невиконання останнім грошового зобов'язання розміру 3% річних та індексу інфляції, і дійшов висновку про законне та обґрунтоване стягнення з боржника за період з 01.07.2015 року по 23.02.2016 року індексу інфляції в сумі 643,60 грн. та 3% річних в розмірі - 270,71 грн.

Крім вищенаведених вимог, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4263,33 грн. та штраф в сумі 2855,92 грн. за порушення умов пунктів 7.1.1, 7.1.2 загальних умов договору, за несвоєчасну сплату лізингових платежів

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за право-порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вище було зазначено, відповідно до п. 7.1.1 загальних умов договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення

За умовами п. 7.1.2 загальних умов договору фінансового лізингу сторони передбачили, що у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, крім пені, передбаченої п. 7.1.1 договору, лізингоодержу-вач оплачує штраф, в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки за розрахунком суду за період прострочення з 01.07.2015 року по 23.02.2016 року до стягнення з боржника підлягає розмір пені в сумі 4233,48 грн., що на 29,85 грн. менше ніж було заявлено позивачем.

Разом з тим суд, перевіривши нарахування позивачем до стягнення з відповідача штрафу дійшов висновку, що позивачем вірно та цілком обґрунтовано нараховано штраф за несвоєчасну сплату лізингових платежів за період з 30.06.2015 року по 01.10.2015 року в розмірі 2855,92 грн.

Таким чином, позовні вимоги, з урахуванням вищенаведених висновків, підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача підлягає: заборгованість у розмірі 19039,54 грн., пеня в сумі 4233,48 грн., інфляційні - 643,60 грн., штраф 2855,92 грн. та 3% річних 270,71 грн., всього 27043,25 грн. В задоволенні ж вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 29,85 грн., суд відмовляє позивачу з причин невірності нарахування.

Відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає за необхідне покласти судові витрати на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки саме з його вини позивач був змушений звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Водночас, в частині розміру позовних вимог, в задоволенні яких судом було відмовлено, судовий збір підлягає покладенню на позивача, оскільки згідно з приписами ч.1 ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконання договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з урахуванням висновків суду, судовий збір розраховано судом наступним чином.

Загальна сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання даного позову складає 1378,00 грн. Позовні вимоги судом задоволено частково, стягнуто з відповідача 27043,25 грн. Тому, сплаті з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1376,48 грн. (27043,25 грн. * 1378,00 грн. : 27073,10 грн.).

Таким чином, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Госпо-дарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Курсор-Україна» (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 81/16, код ЄДРПОУ 34984179) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 35-А, оф. 301, код ЄДРПОУ 37859096, п/р 26006056101644 в філії «Київ сіті» ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 380775) заборгованість у розмірі 19039,54 грн., пеню в сумі 4233,48 грн., індекс інфляції - 643,60 грн., штраф 2855,92 грн., 3% річних 270,71 грн. та 1376,48 грн. судового збору.

3. В задоволенні позову щодо стягнення решти пені відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено 27 квітня 2016 року.

Суддя О.Г.Смородінова