Рішення № 57431148, 06.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2016Справа №910/1908/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер БІС»

до Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного

про стягнення 7 228,88 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Литвиненко С.В. - представник, довіреність №0502/02 від 05.02.2016 р., Юшковська І.О. - представник, довіреність №0502/01 від 05.02.2016 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстер БІС» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного про стягнення коштів у розмірі 7 228,88 грн., з яких основна заборгованість - 3878,96 грн., інфляційні втрати - 3098,37 грн., 3 % річних - 251,55 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №26-3/11 про закупівлю товарів за державні кошти від 26.11.2013 р. в частині повної та своєчасної плати за отриманий товар, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано відсотки річних та інфляційні втрати у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/1908/16 та призначено на 03.03.2016 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 р. розгляд справи відкладено на 06.04.2016 р.

У судові засідання 03.03.2016 р. та 06.04.2016 р. з'явились уповноважені представники позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 03.03.2016 р. та 06.04.2016 р. не з'явився.

Про дату, час та місце розгляду даної справи 03.03.2016 р. та 06.04.2016 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103037005413 та 0103037003151 відповідно.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 06.04.2016 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання з додатками б/н від 01.03.2016 р. про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника відповідача, позовні вимоги відповідачем визнаються. Клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 06.04.2016 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позов вих. №149 від 16.03.2016 р. з додатками, в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги визнає, розгляд справи просить розглянути без його участі. Зазначені документи долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.04.2016 р. уповноваженим представником позивача було подано клопотання з додатками про долучення документів до матеріалів справи, зокрема: довідки про відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, спору між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав; довідки про відсутність станом на 05.04.2016 р. між сторонами по справі додаткової угоди до спірного правочину.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 06.04.2016 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 03.03.2016 р. та 06.04.2016 р. до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами суду від 11.02.2016 р. та 03.03.2016 р., відповідачем суду не надані.

Пунктом 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) роз'яснено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 06.04.2016 р. представники позивача підтримали позовні вимоги, викладені в позовній заяві, відповіли на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, між Республіканським вищим училищем фізичної культури Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, правонаступником якого є Олімпійський коледж імені Івана Піддубного, (замовник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Майстер-БІС» (продавець за договором, позивач у справі) був укладений Договір №26-3/11 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується у 2013 році поставити та передати у власність замовникові: - замки (25.72.1), - автоматичні вимикачі, стартери (27.12.1), ізоляційну стрічку, надалі «Товар», в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а замовник - прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п. 1.3 Договору закупівля товару здійснюється в межах обсягів кошторисних призначень та відповідних асигнувань на 2013 бюджетний рік. Джерело фінансування - кошти Державного бюджету України.

Розділами 2 - 9 Договору сторони погодили якість, порядок поставки та приймання - передачі товару, ціну товару та порядок розрахунків, права та обов'язки сторін та їх відповідальність тощо.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Згідно п. 10.2 Договору його строк починає свій перебіг у момент, визначений у п.10.1 цього Договору та діє до 31 грудня 2013 року, а частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань за даним Договором.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України,

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що товар вказаний у специфікації цього договору, постачається замовнику партією.

Партія товару визначається специфікацією, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, марками, типами, розмірами та додаткові до комплекту вироби (п.2.3 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору продавець зобов'язується поставити (передати) товар замовнику впродовж двох робочих днів, з моменту отримання від замовника заявки (усної чи письмової).

Згідно п. 5.2 продавець зобов'язується поставити товар (передати) на склад замовника за адресою: м. Київ, вул. Матеюка, 4.

Продавець за свої кошти та своїми зусиллями забезпечує постачання товару замовнику (п. 5.3 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Товар вважається поставленим замовнику, з моменту підписання замовником рахунку (п. 5.5 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем, в свою чергу, було отримано товару на суму 3 878,96 грн., а саме, замок врізний ригельний у кількості 5 шт., серцевина 60 мм 5кл. компьют. САМ у кількості 20 шт., серцевина 80 мм 5кл. компьют. САМ у кількості 20 шт., автоматичний вимикач 25А у кількості 10 шт., стартер 4-22Вт. у кількості 100 шт., ізоляційна стрічка ПВХ вагою 5 кг, що підтверджується видатковою накладною №РН-00/012 від 26.11.2013 р., специфікацією від 26.11.2013 р., копії яких долучені до матеріалів справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується, зокрема, засвідченим відбитком печатки Республіканського вищого училища фізичної культури підписом на вищевказаній видатковій накладній представника відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 2.1 Договору продавець повинен передати (поставити) замовнику товар, якість якого відповідає умовам державного стандарту чи технічним умовам.

Якість товару підтверджується сертифікатами якості виробника, які надаються продавцем на партію товару, поставленого відповідно до заявки замовника (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п. 2.5 Договору якщо якість товару виявиться такою, що не відповідає вимогам вказаними в п. 2.1 Договору, замовник має право відмовитися від прийняття та оплати такого товару.

Пунктом 2.7 Договору передбачено, що в разі виявлення замовником після прийняття товару, товар що не відповідає вимогам якості, останній має невідкладно повідомити продавця про необхідність явки для складання відповідних актів. В разі відмови від явки продавцем, замовник складає вищевказані акти в односторонньому порядку.

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством (п.1.2 Договору).

В свою чергу, заперечень щодо факту та обсягу поставки товару за вказаною видатковою накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Майстер БІС» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Олімпійському коледжу імені Івана Піддубного, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Як зазначено в п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.3.1 Договору його сума становить 3 878,96 грн., в т.ч. ПДВ - 646,49 грн.

Розрахунки за поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку, згідно видаткових накладних (п.3.3 Договору).

Також, пунктом 4.1 Договору передбачено, що усі розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України. Днем здійснення платежу вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, списується з рахунка замовника на рахунок продавця.

Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником, після пред'явлення продавцем оформлені належним чином (підписи, печатка тощо) рахунка на оплату товару та видаткової накладної (п.4.2 Договору).

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що сума товару, вказана в рахунку, який надається продавцем замовнику, повинна відповідати специфікації та пункту 3.1 цього Договору.

Оплата за товар здійснюється впродовж 15 календарних днів з дати підписання рахунку та за умови, що продавець виконав умови п.4.3 Договору (п.4.4 Договору).

Як встановлено судом під час розгляду справи та підтверджено представником позивача, на виконання умов Договору позивачем була виписана рахунок-фактура № СФ-0000564 від 26.11.2013 р., копія якої долучена до матеріалів справи.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару у строки та в порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 3 878,96 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Майстер БІС» грошових коштів в сумі 3 878,96 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві за заяві про зменшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про закупівлю товарів за державні кошти №23-3/11 від 26.11.2013 р. р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 878,96 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано три проценти річних в сумі 251,55 грн. за період з 12.12.2013 р. по 08.02.2016 р. та інфляційні втрати у сумі 3 098,37 грн. за 2013 - 2015 роки, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14)Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що позивачем до періоду їх нарахування включено день складення позовної заяви, а саме 08.02.16 р.

Суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1 ,2 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. (частина 2 статті 252 ЦК України ).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За висновками суду, день складення позовної заяви не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку суми 3 % річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких фактично не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а можливість здійснення відповідачем оплати в даний день виключає безспірну правомірність нарахування процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу.

Окрім цього, позивачем при здійсненні розрахунку втрат від інфляції до періоду нарахування помилково включений місяць, в якому мав бути здійснений платіж, а саме грудень 2013 р.

Таким чином, розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору з урахуванням визначеного позивачем періоду становлять 251,23 грн. річних, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару, підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 251,23 грн.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, за період січень 2014 р. - грудень 2015 р. становить 3 062,61 грн., а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 3 062,61 грн.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного (02156, м. Київ, вул. Матеюка, буд. 4, код 02125315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер БІС» (03143, м. Київ, вул. А. Заболотного, буд. 33/162, «А», код 35643845) 3878,96 грн. основного боргу, 251,23 грн. процентів річних, 3 062,61 грн. інфляційних втрат та 1371,12 витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 25 квітня 2016 року

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон