Рішення № 57431129, 18.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2016Справа №910/4661/16За позовом Київської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі

Київської міської ради

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем»

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Рог О.В. - по дов.

від відповідача: Попеску М.В. - по дов.

прокурор: Чистякова Н.О. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська місцева прокуратура №2 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем» про внесення змін до п.4.2 договору оренди земельної ділянки від 29.10.2004р., укладеного між Київською міською радою та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем», шляхом викладення п.4.2 в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

Ухвалою від 17.03.2016р. порушено провадження по справі №910/4661/16 та призначено її розгляд на 04.04.2016р.

04.04.2016р. Київською місцевою прокуратурою №2 через канцелярію господарського суду було подано заяву про відсутність аналогічного спору.

У судовому засіданні 04.04.2016р. представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було розглянуто та задоволено судом.

Представник відповідача у судове засідання 04.04.2016р. не з'явився, проте, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача та прокурор вирішення вказаного клопотання залишили на розсуд суду.

Клопотання Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем» було розглянуто та задоволено судом.

Ухвалою від 04.04.2016р. було відкладено розгляд справи на 18.04.2016р.

Представник відповідача 18.04.2016р. через канцелярію суду подав клопотання про зупинення провадження у справі.

Прокурор та представник позивача проти клопотання про зупинення провадження надали заперечення.

Клопотання відповідача було розглянуто та залишено без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог (п.3.16 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Іншим судом, про який йдеться у ст.79 Господарського процесуального кодексу України, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтями 3 та 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Отже, закон пов'язує можливість зупинення розгляду справи саме з фактом неможливості її розгляду до вирішення пов'язаної з нею справою.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач посилався на те, що Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем» подано до Окружного адміністративного суду міста Києва позов про визнання рішення №89/9146 від 28.02.2013р. Київської міської ради протиправним та часткове його скасування.

Одночасно, доказів порушення Окружним адміністративним судом міста Києва провадження за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем» відповідачем до матеріалів справи не представлено.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги приписи Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження по справі.

У судовому засіданні 18.04.2016р. прокурором надано пояснення по суті спору, відповідно до яких останній позов підтримав в повному обсязі.

Представник позивача також позовні вимоги підтримав.

Відповідач під час розгляду спору 18.04.2016р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.04.2015р.

В судовому засіданні 18.04.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2004р. між Київською міською радою (орендодавець) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі рішення №237/1447 від 29.10.2004р. Київської міської ради за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (територія, де розташовані міські інженерні комунікації).

У п.2.1 договору від 29.10.2004р. контрагенти погодили, що об'єктом оренди є земельна ділянка за наступними характеристиками:

- місце розташування - проспект Миколи Бажана в Дарницькому районі м.Києва;

- розмір - 0,4347 га;

- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування житлового будинку;

- кадастровий номер: 8000000000:90:292:0018.

Договір оренди земельної ділянки від 29.10.2004р. було зареєстровано 09.11.2004р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) за №63-6-00179 й скріплено підписом голови та печаткою Київської міської ради.

При цьому, згідно з п.2.2 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення цього договору становить 1577683,75 грн.

У п.3.1 договору від 29.10.2004р. зазначено, що останній укладено на 25 років.

Пунктами 4.1, 4.2 спірного правочину погоджено, що визначена договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі: 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, яка визначається пропорційно площі житлового фонду; 2 відсотків від грошової оцінки частини земельної ділянки, яка визначається пропорційно площі інших будівель (приміщень) і споруд.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У ст.9 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно із ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст.ст.18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) зазначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.2 ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до п.п.3, 4, 12 Порядку державної реєстрації договорів, що затверджений Постановою №2073 від 25.12.1998р. Кабінету Міністрів України, який діяв на момент проведення державної реєстрації договору від 29.10.2004р., державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір від 29.10.2004р. оренди земельної ділянки, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди землі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, у зв'язку з чим прокурор заявляє вимоги в інтересах держави в особі Київської міської ради та просить внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 29.10.2004р. щодо приведення умов договору в частині розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства, посилаючись на положення ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 274, 288 Податкового кодексу України.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Як зазначалось вище, згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ», місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За змістом ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з ч.2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У п.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до повноважень Київської міської ради в сфері земельних відносин входило, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Однак, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Згідно з ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Законом України №309-VI від 03.06.2008р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни до ч.ч.4, 5 ст.21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

У зв'язку із введенням в дію з 01.01.2011р. Податкового кодексу України Закон України «Про плату за землю» втратив чинність (ч.2 прикінцевих положень Податкового кодексу України).

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Пунктами 4.3, 4.7 договору від 29.10.2004р. передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення відповідних змін до договору. Розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз на квартал.

За змістом ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

За приписами ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як встановлено судом, 28.02.2013р. Київською міською радою було прийнято рішення №89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України», відповідно до якого Київська міська рада вирішили внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. З додатку до вказаного рішення вбачається, що наведеним актом визначено необхідність внесення змін, в тому числі, до договору, який укладено з Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем» та зареєстровано 09.11.2004р. за №63-6-00179.

Відповідно до п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази скасування наведеного рішення Київської міської ради в частині внесення змін до договору від 29.10.2004р. оренди земельної ділянки, який укладено з Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем».

За таких обставин, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, приймаючи до уваги рішення Київської міської ради про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до приписів ст.288 Податкового кодексу України, яке на теперішній час є чинним та не скасованим, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для внесення змін до договору від 29.10.2004р. оренди земельної ділянки в частині визначення розміру орендної плати.

При цьому, заперечення відповідача щодо неможливості внесення змін до договору через відсутність погодження таких змін сторонами у передбаченому законодавством та договором, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно зі ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як вказувалось вище, ст.30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі, досудового врегулювання спору. Вказаної позиції дотримується Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002р. по справі №15-рп/2002.

Відповідно до п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому, надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Аналогічну позицію наведено у постановах від 20.11.2012р. та від 20.08.2013р. Верховного Суду України по справах №3-53гс12 й №5009/3430/12 та постановах від 18.06.2015р., від 17.02.2016р. Вищого господарського суду України по справах №910/23200/14 та № 916/1047/15-г.

Таким чином, у даному випадку відсутність звернення з пропозицією внести зміни до договору оренди земельної ділянки комунальної власності не може бути підставою для відмови у задоволенні відповідного позову.

За таких обставин, з огляду на все вище, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Київської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем» про внесення змін до договору.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 29.10.2004р., укладеного між Київською міською радою та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем», а саме викласти пункт 4.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її грошової оцінки».

3. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новий Едем» (02140, м.Київ, Дарницький район, пр-т Бажана, буд.36, ЄДРПОУ 30312754) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м.Київ, вул.Предславинська, буд.45/9, ЄДРПОУ 02910019) судовий збір в розмірі 1378 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

25.04.2016

Суддя О.М. Спичак