Рішення № 57431059, 21.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2016Справа №910/3265/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Аграрного фонду про стягнення 23 728, 82 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Маковій В.Г. (дов. № 1001 від 29.12.2015 року)від відповідача Авраменко В.Д. (дов. № 529 від 11.01.2016 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21 квітня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 23 728, 82 грн., в тому числі 15 539,12 грн. основного боргу, 575,53 грн. 3 % річних, 7 614,17 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору складського зберігання зерна № 176/11 від 22.04.2011 року не сплатив грошові кошти за надані позивачем послуги із складського зберігання зерна за період з 01.03.2014 року по 30.03.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 року порушено провадження у справі № 910/3265/16 та призначено справу до розгляду на 24.03.2016 року.

23.03.2016 року представник відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач зазначив, що Акт до договору надання послуг із складського зберігання зерна від 30.03.2014 року не містить обов'язкового реквізиту - місця складання, що позбавляє такий акт виконаних робіт статусу первинного документу, який підлягає первинному обліку.

24.03.2016 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав письмові пояснення по справі та документи на виконання вимог ухвали суду.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 24.03.2016 року оголошено перерву до 21.04.2016 року.

У судовому засіданні 21.04.2016 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.04.2016 року проти позову заперечив, надав пояснення по суті спору.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2011 року між Державним підприємством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (зерновий склад), та Аграрним фондом (поклажодавець) був укладений Договір складського зберігання зерна № 176/11 (далі -Договір), відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим Договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.

Відповідно до пункту 3.1.5 Договору, зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.

Згідно з пунктом 3.1.6 Договору, зерновий склад зобов'язується зберігати зерно протягом строку, визначеного в Договорі.

Відповідно до пункту 3.3.2 Договору, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього Договору.

Згідно з пунктом 4.1 Договору, розрахунки відшкодування витрат, по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що розмір відшкодування витрат (разом з ПДВ) за зберігання зерновим складом зерна (за 1 тонну за 30 календарних днів) становить 17,50 грн.

Відповідно до пункту 4.4 Договору, поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Відповідно до пункту 7.1 Договору, строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (пункт 7.3 Договору).

Згідно з пунктом 8.1. Договору, останній набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових договорів до Договору складського зберігання зерна № 176/11 від 22.04.2011 року.

Судом встановлено, що позивачем було прийнято на зберігання від відповідача зерно, що підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями: № 395 від 24.09.2013 року, № 752 від 20.11.2013 року, № 792 від 26.11.2013 року, № 821 від 29.11.2013 року.

31.03.2014 року позивач на виконання доручення відповідача переоформив пшеницю в кількості 917.20 тонн на Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд», що підтверджується дозволом відповідача на переоформлення від 28.01.2014 року № 41-10/3-28, довіреністю відповідача від 19.03.2014 року № 473, дозволом відповідача на переоформлення від 28.01.2014 року № 41-10/3-27, довіреністю відповідача від 19.03.2014 року № 474, дозволом відповідача на переоформлення від 28.01.2014 року № 41-10/3-19, довіреністю відповідача від 19.03.2014 року № 475, листом відповідача від 06.03.2014 року № 41-10/773, актами приймання-передачі зерна від 31.03.2014 року.

Позивач зазначає, що надання послуг із зберігання зерна зафіксовано Актом від 30.03.2014 року, який був підписаний зерновим складом і переданий поклажодавцю, проте Акт від 30.03.2014 року поклажодавцем підписаний не був.

17.11.2014 року позивачем направлено відповідачу вимогу № 01/927, в якій останній просив відповідача сплатити на користь позивача заборгованість у розмірі 15 539,12 грн.

Відповідач відповіді за вищезазначену вимогу не надав, заборгованість в розмірі 15 539,12 грн. на користь позивача не сплатив.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору складського зберігання зерна № 176/11 від 22.04.2011 року не сплатив грошові кошти за надані позивачем послуги із складського зберігання зерна за період з 01.03.2014 року по 30.03.2014 року.

У поданому відзиві відповідач зазначив, що Акт до договору надання послуг із складського зберігання зерна від 30.03.2014 року не містить обов'язкового реквізиту - місця складання, що позбавляє такий акт виконаних робіт статусу первинного документу, який підлягає первинному обліку.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

У відповідності до частини 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статтею 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до частини 1 статті 961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Відповідно до пункту 24 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Судом встановлено, що за період з 01.03.2014 року по 30.03.2014 року Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" були надані відповідачу послуги зі складського зберігання зерна у загальному розмірі 15 539,12 грн. (виходячи із ваги зерна, яке зберігається за вказаними складськими квитанціями, та тарифу зберігання - 17,50 грн. за місяць, який визначено пунктом 4.3 Договору), у зв'язку з чим позивачем був складений Акт до договору надання послуг із складського зберігання зерна від 30.03.2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

З огляду на те, що умовами Договору сторони не визначили строки оплати відповідачем наданих позивачем послуг зі зберігання, 17.11.2014 року позивач направив відповідачу вимогу про оплату послуг за Договором.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг із складського зберігання зерна є таким, що настав.

При цьому, позивач пояснив, що відповідач не повернув позивачу підписаний акт виконаних робіт за період з з 01.03.2014 року по 30.03.2014 року та не сплатив суму боргу у загальному розмірі 15 539,12 грн.

Втім, суд зазначає, що не підписання відповідачем акту виконаних робіт не впливає на настання строку оплати, оскільки обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі складського зберігання зерна виникає не залежно від факту підписання ним акту, а у зв'язку з фактом надання вказаних послуг позивачем, а строк оплати - у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості відповідача за Договором за період з 01.03.2014 року по 30.03.2014 року у загальному розмірі 15 539,12 грн. підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 15 539,12 грн. за спірний період, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Аграрного фонду про стягнення 15 539,12 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Викладені у відзиві доводи щодо відсутності в акті виконаних робіт, яким позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язкового реквізиту - місця складання, що позбавляє такий акт виконаних робіт статусу первинного документу, який підлягає первинному обліку, не приймаються судом з огляду на те, що порушення правил ведення бухгалтерського обліку не впливає на існування господарського зобов'язання з оплати відповідачем вартості наданих послуг складського зберігання зерна.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 575,53 грн. 3 % річних, 7 614,17 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3 % річних в розмірі 575,53 грн., суд дійшов висновку, що розрахунок позивача обґрунтований, а позовні вимоги в цій частині задовольняються судом в межах розрахунку позивача.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 7 604,98 грн. за розрахунком суду.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно з статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню в розмірі 15 539,12 грн. основного боргу, 575,53 грн. 3 % річних, 7 604,98 грн. інфляційних нарахувань.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити частково.

2.Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вулиця Грінченка, будинок 1, ідентифікаційний код 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 1, ідентифікаційний код 37243279) 15 539 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 12 коп. основного боргу, 575 (п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 53 коп. 3 % річних, 7 604 (сім тисяч шістсот чотири) грн. 98 коп. інфляційних нарахувань, 1 377 (одну тисячу триста сімдесят сім) грн. 47 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.04.2016

Суддя С.В. Стасюк