Рішення № 57430890, 27.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.04.16р. Справа № 904/2860/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (м. Запоріжжя)

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення вартості нестачі вантажу в вагоні № 53512927 у розмірі 7 672 грн. 80 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - начальник бюро загальноправового забезпечення (довіреність

№ 19/7 від 01.01.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - провідний юрисконсульт (довіреність № 617 від 19.04.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Запоріжкокс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач), в якому просить суд стягнути вартість нестачі вантажу в вагоні № 53512927 у розмірі 7 672 грн. 80 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем, як перевізником, свого обов'язку із забезпечення схоронності переданого йому до перевезення вантажу, внаслідок чого позивачу (вантажовідправнику), була спричинена шкода у розмірі 7 672 грн. 80 коп. вартості недостачі вантажу, з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто. У позовній заяві позивач посилається на норми статей 526, 924 Цивільного кодексу України, статтю 314 Господарського кодексу України, статті 110, 113, 114, 131 Статуту залізниць України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2016 порушено провадження у справі, її розгляд призначено в засіданні на 27.04.2016.

У судове засідання 27.04.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не надав, у судовому засіданні представник відповідача просив суд вирішити спір у відповідності до вимог діючого законодавства.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом також було враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством "Запоріжкокс" (далі - покупець, одержувач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" (далі - постачальник, ) 21.03.2014 було укладено договір № УПр14/31 (а.с.20-25), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити вугільну продукцію (далі - ресурси) по марочному складу, цінам та в кількості, зазначеними у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору та на умовах, передбачених договором. Обсяги та строки (періоди) поставок ресурсів узгоджуються сторонами шляхом підписання відповідних специфікацій до договору (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Відповідно до специфікації від 30.09.2015 постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити вугілля кам'яне, Г 0-100 (ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" ТУ У 05.1-00185755-143:2012 у кількості 6 700 тон, вартість 1 380 грн. 00 коп. за тону з ПДВ, загальна вартість 9 246 000 грн. 00 коп. (а.с.28).

В межах вказаного договору 15.10.2015 на адресу позивача у вагоні № 53512927 була направлена партія вугілля кам'яного марки Г 0-100 (надалі - вугілля) вагою 69 000 кг за залізничною накладною № 49092729 (а.с.15).

На станції ОСОБА_3 Придніпровської залізниці 15.10.2015 було складено комерційний акт РА № 011980/2179 (а.с.16).

Так, у комерційному акті зафіксовано наступне:

- вагон № 53512927 вантажопідйомністю 69 т прибув 14.10.2015 з поїздом № 2103 в 06 годин 01 хвилину;

- вагон у технічному стані справний;

- в розділі Д "Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку" комерційного акту зазначено, що на підставі комерційного акта № 007469/173 від 13.10.2015 станції Синельникове-1 проведена комісійна видача вантажу одержувачу, що прибув відправкою, зазначеною на лицьовій стороні акта, з переважуванням вагона на справних електронних вагонних вагах вантажоодержувача № 085, повірка 13.08.2015, приймальником поїздів ОСОБА_4, старшим прийомоздавальником заводу ОСОБА_5, в присутності заступника начальника станції ОСОБА_6, слідчий міліції Заводського РВ ОСОБА_7;

- відповідно до перевізного документу значиться вага - тара 21 800 кг, нетто 69 000 кг. Фактично в вагоні виявилася вага - брутто 84 550 кг, тара з документа 21 800 кг, нетто 62 750 кг, що менше ваги, вказаної в документі, на 6 250 кг;

- в комерційному відношенні завантаження в вагоні шапкоподібне, вище рівнів бортів 30 см; вантаж маркований поздовжньою борозною та вапном, що відповідає перевізному документу;

- справа над 1, 2 люками порушене маркування, наявна виїмка розміром 350х230х160;

- в технічному відношенні вагон справний; бездверний, люки зачинені щільно, течі вантажу немає;

- при повторному переважуванні вантажу комісією в тому ж складі, результат не змінився;

- дана телеграма, зав. вантажного двору за штатним розписом немає (а.с.16).

Комерційний акт складений згідно з Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855).

Отже, позивач розрахував вартість нестачі вантажу та просить стягнути її з відповідача, мотивуючи це тим, що оскільки вагон з вантажем був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень до відправника, вантаж прибув у технічно справному вагоні, враховуючи дані, наведені в комерційному акті, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу у спірних правовідносинах в силу статті 110 Статуту залізниць покладається на залізницю.

Так, згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, з врахуванням норми недостачі 1% маси, зазначеної в перевізних документах, недостача у даній партії металобрухту складає:

6 250 кг (виявлена недостача) - 690 кг (норма недостачі) = 5 560 кг (5,560 т).

Згідно з розрахунком, вартість недостачі вугілля складає:

1 380 грн. (ціна за тону) х 5,560 т (розмір недостачі) = 7 672 грн. 80 коп. (вартість недостачі).

При цьому, згідно з пунктом 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу,

Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

У відповідності до статті 129 Статуту залізниць України обставини, засвідчені комерційним актом, є підставою для матеріальної відповідальності залізниці.

Пунктом 136 Статуту залізниць України визначено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.

Згідно з пунктом 134 Статуту залізниць України зазначений термін (шість місяців) обчислюється з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дата видачі спірного вантажу згідно штемпеля на залізничній накладній № 49092729 - 14.10.2015, позовна заява відповідно до штемпелю Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" на конверті, в якому надійшла позовна заява до господарського суду - 08.04.2016, отже, позов пред'явлено без порушення встановленого строку.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно із статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини перша, друга, третя статті 909 Цивільного кодексу України).

Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частини перша, друга статті 306 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Матеріалами справи підтверджується, що стан вагону № 53512927 у технічному та комерційному відношенні відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (частини друга, третя статті 308 Господарського кодексу України).

Так, матеріалами справи підтверджується, що вантажовідправником не були порушені вище вказані вимоги, про що і міститься інформація в розділі Д комерційного акту.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 № 273/96-ВР передбачено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Згідно із статтями 110, 111, 113 Статуту залізниць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству. Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наявність умов звільнення від відповідальності за втрату вантажу залізницею не доведено, крім того, комерційним актом встановлено, що було порушене маркування, виїмки: справа над 1, 2 люками порушене маркування, наявна виїмка розміром 350х230х160, що свідчить про правомірність позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Так, статтею 129 Статуту залізниць України, передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Як вбачається з комерційного акту РА № 011980/2179 (форма ГУ-22), складеного на станції ОСОБА_3 Придніпровської залізниці, при переважуванні було встановлено, що у непошкодженому вагоні № 53512927 замість вказаних 69 000 кг ваги нетто вантажу, фактично було виявлено 62 750 кг, а також виявлено порушення маркування, виїмки, про що зазначено вище.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме: у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до частини 2 статті 114 Статуту залізниць недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Судом встановлено, що з урахуванням норми недостачі 1% маси, зазначеної в перевізних документах, вагова недостача у даній партії вугілля склала 5 560 кг. Враховуючи вартість 1 тони вугілля, що визначена у специфікації від 30.09.2015 до договору поставки, а також в рахунку № 1110-3 від 11.10.2015, вартість недостачі склала 7 672 грн. 80 коп. (розрахунок було наведено вище).

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за незбереження схоронності вантажу. Невиконанням обов'язку щодо схоронності вантажу відповідач порушує права позивача щодо отримання вантажу у повному об'ємі, безпідставно не відшкодовуючи понесену втрату.

Принцип належності та допустимості доказів, встановлений у статті 34 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На цій підставі господарський суд при вирішенні спору по суті має право і повинен надавати оцінку будь-яким доказам, в тому числі комерційному акту, актам загальної та інших форм, іншим складеним залізницею та вантажоодержувачем, вантажовідправником, документам з огляду на їх відповідність вимогам Статуту залізниць України, Правилам перевезення вантажів, інших нормативно-правових актів.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що відповідачем, як перевізником, не було виконано належним чином свого обов'язку із забезпечення схоронності переданого йому до перевезення вантажу, внаслідок чого позивачу була спричинена шкода у розмірі 7 672 грн. 80 коп. вартості недостачі спірного вантажу, з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення шкоди, завданої недостачею вантажу, у сумі 7 672 грн. 80 коп. підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 378 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (49600, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, будинок 108; ідентифікаційний код 40081237) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вулиця Діагональна, будинок 4; ідентифікаційний код 00191224) - 7 672 грн. 80 коп. шкоди, завданої недостачею, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_8