Рішення № 57430567, 26.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.04.16р. Справа № 904/2155/16

За позовом Міністерства оборони України, м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "МОДУЛЬ СЕРВІС", м.Дніпропетровськ

про стягнення пені

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 220/768/д від 25.12.15р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Міністерство оборони України, м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль сервіс", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 229895,16грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 14.03.2016р. за вих.№303/3/240 ухвалою суду від 31.03.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 21.04.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 12.04.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 08.04.2016р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 13.04.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 12.04.2016р.

21.04.2016р. представник відповідача звернувся до суду із заявою про перенесення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представника.

Інших усних та письмових заяв і клопотань не заявлено.

Господарський суд розпочав розгляд справи по суті.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, також подав документи для долучення до матеріалів справи.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про розгляд справи повідомлений належним чином.

В задоволенні заяви про перенесення розгляду справи відмовлено.

По-перше, відповідач копію позовної заяви з доданими до неї документами отримав 30.03.2016р., що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

По-друге, копію ухвали суду відповідач отримав 12.04.2016р.

По-третє, наказ про відрядження ОСОБА_2 видано 12.04.2016р., тобто зокрема ОСОБА_2 станом на дату видачу наказу про відрядрядження з 18.04.2016р. був обізнаний як про суть позовних вимог, так і про час та місце судового засідання.

По-четверте, відповідач мав реальну можливість залучити до участі у справі в якості свого представника і іншу особу.

По-п'яте, суду не надано ні пояснень, ні доказів чому вимоги суду не виконано, лише зазначено, що ОСОБА_3 згідно наказу №50 від 12.04.2016р. в період з 18.04.2016р. по 22.04.2016р. перебуватиме у відрядженні.

Господарський суд констатує, що відповідач мав достатньо часу для виконання вимог суду, однак без поважних причин їх не виконав та явку свого представника не забезпечив.

Господарський суд наголошує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи (частина 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України).

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 21.04.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2015р. між Міністерством оборони України (далі по тексту - позивач, замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Модуль сервіс" (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено договір №303/26/209-15 про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році поставити Міністерству оборони України товар, код предмета закупівлі 31.09.1 меблі, інші (лот 1 - ліжко 2-х ярусне армійське типу "А") для обладнання казармених приміщень, заміна втрачених на території під час проведення антитерористичної операції, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положення договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що ціна товару, передбаченого до поставки за договором, його номенклатура, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання договору, визначаються специфікацією, яка зазначена у договорі, а саме:

- найменування товару - ліжко 2-х ярусне армійське типу "А";

- технічні умови на товар - ГОСТ 2056-77;

- строки (терміни) постачання - до 20 грудня 2015 року включно;

- загальна кількість, яку необхідно постачати, шт - 5500;

- ціна за одиницю товару в грн. з врахув. марк., тари (упак.), вант. робіт у місцях завантаження та трансп. витрат (з ПДВ) - 1899,96грн.;

- ціна товару в грн. з врахув. марк., тари (упак) вант. робіт у місцях завантаження та трансп. витрат (з ПДВ) - 10449780,00грн.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна договору становить з ПДВ 10449780,00грн., у тому числі ПДВ 1741630,00грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 10449780,00грн., у тому числі податок на додану вартість, тари, упаковки, маркування, вантажних робіт в місцях завантаження та транспортних витрат.

Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.

Пунктом 7.1 договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором.

Підпунктом 7.3.2 пункту 7.3 договору визначено, що за порушення строків виконання зобов'язань з вини постачальника, він сплачує пеню у розмірі 0,2 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 10 відсотків вказаної вартості договору.

Пунктом 8.1 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна).

Пунктом 8.2 договору визначено, що сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Пунктом 8.3 договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строк їх ді є відповідні документи, які видаються Торгово-Промисловою палатою України або органом виконавчої влади за місцем виникнення вищезазначених обставин.

Пунктом 8.4 договору визначено, що у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати договір.

Якщо обставини, зазначені у пункті 8.1 договору, будуть продовжуватися більше 30 календарних днів, то кожна із сторін буде вправі розірвати договір повністю чи частково і, в такому випадку, жодна із сторін не буде мати права вимагати від іншої відшкодування можливих збитків.

Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов'язків за договором, якщо доведуть, що воно було викликано перешкодою поза їх контролем, якому навіть уважна сторона не могла б запобігти, і виникло після укладання договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2015р. (пункт 10.1 договору).

Листами за №192 від 28.12.2015р. та за №194 від 28.12.2015р. відповідач повідомляв позивача про забезпечення відповідачем зберігання продукції у вигляді комплектуючих та по першій вимозі готове виконати збір та відвантажити замовнику.

Крім того повідомив позивача, що під час процедури закупівель на початку листопада, підприємство відповідача було спроможне здійснити відвантаження ліжок 25-28.12.2015р.

Проте, процедура акцепту та відповідно укладання договору була лише в грудні поточного року, що призвело до неможливості своєчасного перевезення ліжок (організаціями-перевізниками вже розписані усі авто рейси до кінця поточного року).

Станом на 01.01.2016р. відповідач обов'язок з поставки ліжок не виконав, а позивач за період з 21.12.2015р. по 31.12.2015р. нарахував пеню у розмірі 229895,16грн.

З метою досудового вирішення питання щодо невиконання постачальником умов договору на його адресу направлено претензії від 23.12.2015р. за №303/26/1401 та від 30.12.2015р. за №303/26/1439.

Досудовий порядок врегулювання спору не дав бажаних результатів.

Супровідним листом відповідача за №25 від 05.02.2016р. надіслано зокрема Висновок про істотну зміну обставин №137/12-15 від 01.02.2016р.

Висновком Дніпропетровської торгово-промислової палати від 01.02.2016р. за №137/12-15 про істотну зміну обставин за результатами розгляду наданих замовником документів встановлено наступне.

Під час виробництва першої партії - 09.12.2015р. обладнання вийшло з ладу, що підтверджено актом виходу з ладу обладнання відповідача від 09.12.2015р.

З метою ремонту обладнання відповідач листом №170 від 10.12.2015р. звернувся до уповноваженого сервісного центру товариства з обмеженою відповідальністю "Ампер-сервіс".

Висновком про неремонтопридатність від 10.12.2015р. уповноважений сервісний центр товариства з обмеженою відповідальністю "Ампер-сервіс" проінформував заявника про неможливість проведення ремонту, у зв'язку з відсутністю комплектуючих.

Вживши додаткових заходів відповідач відновив належну роботу обладнання, що підтверджено актом вводу обладнання в експлуатацію від 21.01.2016р.

На думку президента Дніпропетровської торгово-промислової палата ОСОБА_4 досліджені факти свідчать про істотну зміну обставин, яку не могли передбачити сторони та яка безпосередньо впливає на виконання заявником договору.

Саме зміна обставин, на думку президента Дніпропетровської торгово-промислової палата ОСОБА_4, призвела до затримки строків зобов'язань за договором і є істотною і не підконтрольною відповідачу.

Дніпропетровська торгово-промислова палата підтверджує настання істотної зміни обставин, що обумовлена поломкою обладнання та відсутністю необхідних матеріалів, що призвело до затримки терміну поставки у період з 20.12.2015р. по 29.01.2016р.

Дніпропетровська торгово-промислова палата підтверджує, що станом на 29.01.2015р. будь-які угоди між сторонами про зміну умов договору в частині строків виконання зобов'язань відсутні.

Дніпропетровська торгово-промислова палата дійшла висновку, що враховуючи істотну зміну обставин, умови договору можуть бути відкориговані сторонами договору шляхом укладання додаткової угоди до нього.

Зазначено, що на вимогу відповідача наданий на розгляд договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду.

Висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати від 01.02.2016р. за №137/12-15 про істотну зміну обставин позивач не вважає підставою для звільнення відповідача від відповідальності з огляду на наступне.

По-перше, пунктами 8.1, 8.3 договору передбачено, що підставою звільнення відповідача від відповідальності є виникнення обставин непереборної сили, документи про вказані обставини видаються Торгово-Промисловою палатою України або органом виконавчої влади за місце виникнення вищезазначених обставин;

По-друге, пунктом 8.2 договору закріплено обов'язок повідомити іншу сторону про виникнення обставин непереборної сили протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення;

По-третє, доказами можливості виконання договору є листи відповідача від 28.12.2015р. №194 та від 28.12.2015р. №192.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 229895,16грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Розрахунок пені здійснений позивачем за період з 21.12.2015р. по 31.12.2015р. перевірено та визнано вірним.

Обов'язок відповідача поставити товар визначений підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 договору.

Строк виконання договору з боку відповідача настав.

Висновком Дніпропетровської торгово-промислової палати від 01.02.2016р. за №137/12-15 про істотну зміну обставин визначено факт затримки терміну поставки у період з 20.12.2015р. по 29.01.2016р.

Пунктом 8.1 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна).

Господарський суд наголошує, що сторони визначили чіткий перелік обставин непереборної сили, серед яких відсутня така обставина, як поломка обладнання.

Господарський суд взяв до уваги положення статті 41 Господарського кодексу України, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Висновком Дніпропетровської торгово-промислової палати від 01.02.2016р. за №137/12-15 про істотну зміну обставин встановлено факт істотної зміни обставин; відсутність, станом на 29.01.2015р., будь-яких угод між сторонами про зміну умов договору в частині строків виконання зобов'язань; можливість розірвати або змінити договір, як в добровільному порядку, так і в судовому.

Приймаючи рішенні господарський суд визнав, що в силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов'язків за договором, якщо доведуть, що воно було викликано перешкодою поза їх контролем, якому навіть уважна сторона не могла б запобігти, і виникло після укладання договору (пункт 8.4 договору).

Враховуючи положення пункту 8.4 договору господарський суд визнав, що Висновком Дніпропетровської торгово-промислової палати від 01.02.2016р. за №137/12-15 про істотну зміну обставин встановлено факт істотної зміни обставин, однак враховуючи бездіяльність відповідача в частині внесення змін до договору або його розірвання підстави для звільнення останнього від відповідальності відсутні.

Інші докази, у разі їх наявності, відповідач мав реально можливість надати суду, однак цього не здійснив в результаті чого суд дійшов висновку про їх відсутність.

Господарський суд наголошує, що до Дніпропетровської торгово-промислової палати щодо розгляду документів на наявність істотної зміни обставин за укладеним між сторонами договором відповідач звернувся з заявою від 29.01.2016р., тобто фактично після закінчення терміну дії договору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3448,43грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль Сервіс" (49021, Дніпропетровська область, вул.Берегова, 164а; ідентифікаційний код 34365883) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) 229895,16грн. (двісті двадцять дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн. 16 коп.) пені; 3448,43грн. (три тисячі чотириста сорок вісім грн. 43 коп.) судового збору.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

26.04.2016 року

Суддя ОСОБА_5