Постанова № 57427570, 17.03.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 р. справа № 804/15454/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Павловського Д.П.

при секретарі судового засідання Квасові В.П.

за участю сторін:

представника позивача Кисельова А.В.

представника відповідача Горобець К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогума" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

05 листопада 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрогума» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2015 року № 0003222204, № 0003232204.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податкові повідомлення-рішення від 23.10.2015 року № 0003222204 та № 0003232204 складені виключно на підставі акту № 125/22-04/33287328 від 37.10.2015 року, який, на думку позивача, заснований тільки на припущеннях інспектора про неможливість здійснення контрагентами підприємницької діяльності через відсутність належного обладнання, та припущеннях щодо фіктивності укладених з контрагентами правочинів, що не було встановлено жодним рішенням, адже всі правочини укладалися з реальним наміром настання відповідних правових наслідків у виді постачання продукції, що, в свою чергу, підтверджується первинними і розрахунковими документами бухгалтерського обліку. Окрім цього, позивач зазначає, що ст. 204 ЦК України прямо встановлено презумпцію правомірності правочину, отже, він є дійсним, доки протилежне не буде встановлено судом, у зв'язку з чим позивач вважає податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті всупереч законодавству, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в адміністративному позові.

Представник відповідача проти позову заперечував, до суду надав письмові заперечення, в яких свою позицію обґрунтовував тим, що перевірка проведена правомірно, виявлені перевіркою порушення податкового законодавства встановлені вірно, з урахуванням усіх обставин, податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку із чим, підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із положеннями Податкового кодексу України, основним завданням та функцією органів державної податкової служби є здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України, органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що з 10.09.2015 року по 30.09.2015 року Дніпропетровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогума» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р.

Перевірка проведена на підставі наказу від 21.08.2015 р. № 107, згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки складений акт № 125/22-04/33287328 від 07.10.2015 року, в якому встановлені та зафіксовані наступні порушення:

- п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, підприємством ТОВ «Дніпрогума» занижено податок на прибуток у сумі 523329 грн., у тому числі III квартал 2012 р. на суму 58450 грн., за IV квартал 2012 р. на суму 32639 грн., за 2013 рік на суму 410798 грн., за 2014 рік на суму 21442 грн.;

- п.п. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого ТОВ «Дніпрогума» занизило податок на додану вартість всього у сумі 5844 грн., у тому числі у жовтні 2012 р. на суму ПДВ 1072 грн., у листопаді 2012 р. на суму ПДВ 1637 грн., у травні 2013 р. на суму 1988 грн., у липні 2014 р. на суму 1147 грн.

23.10.2015 року за результатами розгляду акту перевірки було винесені податкові повідомлення - рішення 0003222204 та № 0003232204.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Дніпрогума» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 23.12.2004 року за № 3436, перебуває на обліку в Дніпропетровькій ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області. У період, зв який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 06.01.2005 року № 03626543, видане Дніпропетровською МДПІ, індивідуальний податковий номер 332873204174, було зареєстроване плтаником ПДВ з 06.01.2005 року .

В ході проведення перевірки встановлено, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Такара-Д», ТОВ «Едіта-Плюс», ТОВ «Мегарей Компані».

Щодо нереальності здійснення господарських операцій та юридичної дефектності первинних документів по взаємовідносинам ТОВ «Дніпрогума» з ТОВ «ТАКАРА-Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС», ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» в акті перевірки зазначено наступне.

Так, у ході аналізу баз даних ОДПІ встановлено, що Постачальник товарів ТОВ «ТАКАРА-Д» знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, стан платника 12 - «припинено, але не знято з обліку (КОР пусті, але не закриті)». Остання декларація з ПДВ була подана до контролюючих органів 10.10.2013 року за вересень 2013 року.

Згідно із Податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1 ДФ), поданим платником до органів доходів і зборів, на ТОВ «ТАКАРА-Д» у IV кварталі 2012 року працювало за штатом 0 осіб (у т.ч. адміністративний персонал).

Постачальник товарів ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, стан платника 16 - «припинено (ліквідовано, закрито)». Остання декларація з ПДВ була подана до контролюючих органів 15.11.2012 за жовтень 2012 року.

Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1 ДФ), ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» у 2012 році до органів доходів і зборів не подавало.

Постачальник товарів ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» знаходиться на податковому обліку в Лівобережній ОДПІ м. Дніпропетровська, стан платника 16 - «припинено (ліквідовано, закрито)». Остання декларація з ПДВ була подана до контролюючих органів 11.07.2012 року за червень 2012 року.

Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1 ДФ), ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» у 2012 році до органів доходів і зборів не подавало.

В акті перевірки щодо наявність основних виробничих фондів у ТОВ «ТАКАРА-Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» та ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» зазначено, що підприємства не звітують про наявність основних фондів (додатку АМ до декларації з податку на прибуток та фінансової звітності, земельних ділянок, офісних, складських приміщень та інших основних фондів підприємство не має фактично в наявності).

З акту перевірки вбачається, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність у ТОВ «ТАКАРА- Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» та ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» складських приміщень, виробничих потужностей, машин й устаткування, інструментів, пристосувань та інвентаря, наявність автомобільного чи іншого транспорту для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

У зв'язку із відсутністю основних засобів, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів здійснення господарської діяльності не є можливим.

Таким чином, підтвердити фактичне отримання товарів від постачальників ТОВ «ТАКАРА- Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» та ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» не можливо у зв'язку з відсутністю обладнання, виробничих потужностей, персоналу.

Перевіркою встановлено, що операції з придбання товару ТОВ «ДНІПРОГУМА» від ТОВ «ТАКАРА-Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» та ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» оформлено лише на паперових носіях, які не підтверджені первинними документами. Вищевикладєне свідчить про безтоварність таких операцій та юридичну дефектність первинних документів складених від імені ТОВ «ТАКАРА-Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» та ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» на адресу ТОВ «ДНІПРОГУМА».

У ході проведення перевірки ТОВ «ДНІПРОГУМА» встановлено відсутність наступних документів: товарно-транспортних накладних; журналів реєстрації довіреностей на отримання придбаних товарів; сертифікатів відповідності; сертифікатів якості; специфікації щодо посвідчення якості.

Враховуючи вищезазначене, операції ТОВ «ДНІПРОГУМА» з ТОВ «ТАКАРА-Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС», ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «ТАКАРА-Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС», ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, що свідчить про безтоварність таких операцій.

Враховуючи наведене, перевіряючі дійшли висновків про нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «ДНІПРОГУМА» та ТОВ «ТАКАРА-Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС», ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» та юридичну дефектність первинних документів.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Приписами п. 14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною іричиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник юдатків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно із п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1, 201.4, 201.6 ст .201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених в ті.201.1. ст.201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 ст.198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 року № 375/11/14-14 зазначено універсальний принцип розгляду податкових спорів, а саме: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Подібні правила судам варто застосовувати не лише щодо спірних рішень контролюючих органів, а також і при здійсненні оцінки належності первинних документів, податкових накладних, документів податкової звітності, що подається платниками податків тощо.

Судом були досліджені первинні документи, що стосуються господарської діяльності позивача з його контрагентами та встановлено, що вказані господарські операції пов'язані з господарською діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогума», а первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, неправомірними, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рамках господарської діяльності між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрогума» (покупець) та ТОВ «ТАКАРА- Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» та ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ» (Постачальники) було укладено договори поставки № 050620123, № 0407123, № 040705.

На підтвердження правомірності формування спірної суми податкового кредиту та реальності наведених вище угод позивачем до суду надано наступні документи первинного бухгалтерського обліку, а саме: копії акту звірки станом на 31.12.2014 р.; - видаткової накладної № 472301 від 23.01.2012 р. на суму 354728,16 грн.; - податкової накладної № 796 від 23.01.2012 р.; - рахунка-фактури № 472301 від 23.01.2012р.; - видаткової накладної №472501 від 25.01.2012 р. на суму 258035,94 грн.; - податкової накладної № 852 від 25.01.2012 р.; - рахунка-фактури № 472501 від 25.01.2012 р.; - видаткової накладної №472701 від 27.01.2012 р. на суму 268761,90 грн.; - податкової накладної № 1054 від 27.01.2012 р.; - рахунка-фактури № 472701 від 27.01.2012 р.; - видаткової накладної № 472003 від 20.03.2012 р. на суму 267570,84 грн.; - податкової накладної № 1184 від 20.03.2012 р.; - рахунка-фактури № 472003 від 20.03.2012 р.; - видаткової накладної № 472103 від 21.03.2012 р. на суму 159816,58 грн.; - податкової накладної № 1287 від 21.03.2012 р.; - рахунка-фактури № 472103 від 21.03.2012 р.; - видаткової накладної № 472803 від 28.03.2012 р. на суму 186478,52 грн.; - податкової накладної № 1802 від 28.03.2012 р.; - рахунка-фактури № 472803 від 28.03.2012 р.; - видаткової накладної № 472903 від 29.03.2012 р. на суму 189510,30 грн.; - податкової накладної № 1905 від 29.03.2012 р.; - рахунка-фактури № 472903 від 29.03.2012 р.; - видаткової накладної № 473003 від 30.03.2012 р. на суму 89348,76 грн.; - податкової накладної № 2022 від 30.03.2012 р.; - рахунка-фактури № 473003 від 30.03.2012 р.; - видаткової накладної № 472804 від 28.04.2012 р. на суму 301952,70 грн.; - податкової накладної № 2077 від 28.04.2012 р.; - рахунка-фактури № 472804 від 28.04.2012 р.; - видаткової накладної № 473004 від 30.04.2012 р. на суму 306617,76 грн.; - податкової накладної № 2153 від 30.04.2012 р.; - рахунка-фактури № 473004 від 30.04.2012 р.; - акту звірки станом на 31.12.2014 р.; - видаткової накладної № 2805121 від 28.05.2012 р. на суму 281792,30 грн.; - податкової накладної № 1666 від 28.05.2012 р.; - рахунка-фактури №2805121 від 28.05.2012 р.; - видаткової накладної № 2905121 від 29.05.2012 р. на суму 411004,80 грн.; - податкової накладної № 1667 від 29.05.2012 р.; - рахунка-фактури № 2905121 від 29.05.2012 р.; - видаткової накладної № 3005121 від 30.05.2012 р. на суму 243094,85 грн.; - податкової накладної № 1668 від 30.05.2012 р.; - рахунка-фактури №3005121 від 30.05.2012 р.; - акту звірки станом на 31.12.2014 р.; - видаткової накладної №250612 від 25.06.2012 р. на суму 265511,81 грн.; - податкової накладної № 2503 від 25.06.2012 р.; - рахунка-фактури № 250612 від 25.06.2012 р.; - видаткової накладної № 260612 від 26.06.2012 р. на суму 305001,83 грн.; - податкової накладної № 2605 від 26.06.2012 р.; - рахунка-фактури № 260612 від 26.06.2012 р.; - видаткової накладної № 270612 від 27.06.2012 р. на суму 370505,30 грн.; - рахунка-фактури № 270612 від 27.06.2012 р.; - видаткової накладної № 250712 від 25.07.2012 р. на суму 311472,10 грн.; - податкової накладної № 2504 від 25.07.2012 р.; - рахунка-фактури № 250712 від 25.07.2012 р.; - видаткової накладної № 260712 від 26.07.2012 р. на суму 347149,43 грн.; - податкової накладної № 2603 від 26.07.2012 р.; - рахунка-фактури № 260712 від 26.07.2012 р.; - видаткової накладної № 3007121 від 30.07.2012 р. на суму 331585,39 грн.; - податкової накладної № 3004 від 30.07.2012 р.; - рахунка-фактури № 3007121 від 30.07.2012 р.; - видаткової накладної № 300712 від 30.07.2012 р. на суму 289387,43 грн.; - податкової накладної № 3005 від 30.07.2012 р.; - рахунка-фактури № 300712 від 30.07.2012 р.; - видаткової накладної № 280812 від 28.08.2012 р. на суму 322365,36 грн.; - податкової накладної № 2807 від 28.08.2012 р.; - рахунка-фактури № 2808121 від 28.08.2012 р.; - видаткової накладної № 2808122 від 28.08.2012 р. на суму 303084,98 грн.; - податкової накладної № 2808 від 28.08.2012 р.; - рахунка-фактури № 2808122 від 28.08.2012 р.; - видаткової накладної № 200912 від 20.09.2012 р. на суму 198202,14 грн.; - податкової накладної № 2005 від 20.09.2012 р.; - рахунка-фактури № 200912 від 20.09.2012 р.; - видаткової накладної № 240912 від 24.09.2012р. на суму 240452,69 грн.; - податкової накладної № 2404 від 24.09.2012 р.; - рахунка-фактури № 240912 від 24.09.2012 р.; - видаткової накладної № 260912 від 26.09.2012 р. на суму 294963,90 грн.; - податкової накладної № 2603 від 26.09.2012 р.; - рахунка-фактури № 260912 від 26.09.2012 р.; - видаткової накладної № 280912 від 28.09.2012 р. на суму 186206,47 грн.; - податкової накладної № 2818 від 28.09.2012 р.; - рахунка-фактури № 280912 від 28.09.2012 р.; - видаткової накладної № 251012 від 25.10.2012 р. на суму 170084,40 грн.; - податкової накладної № 2502 від 25.10.2012 р.; - рахунка-фактури № 251012 від 25.10.2012 р.; - видаткової накладної № 261012 від 26.10.2012 р. на суму 185880,72 грн.; - податкової накладної № 2605 від 26.10.2012 р.; - рахунка-фактури № 261012 від 26.10.2012 р.; - видаткової накладної № 2610121 від 26.10.2012 р. на суму 140031,36 грн.; - податкової накладної № 2606 від 26.10.2012 р.; - рахунка-фактури № 2610121 від 26.10.2012 р.; - видаткової накладної № 301012 від 30.10.2012 р. на суму 322085,26 грн.; - податкової накладної № 3014 від 30.10.2012 р.; - рахунка-фактури № 301012 від 30.10.2012 р.; - видаткової накладної № 311012 від 31.10.2012 р. на суму 155189,52 грн.; - податкової накладної № 3140 від 31.10.2012 р.; - рахунка-фактури № 311012 від 31.10.2012 р., які, на думку суду, підтверджують формування показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогума» та вказують на реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку підприємства.

Також, суд зазначає, що видаткові накладні містять посилання на відповідні довіреності, за якими одержана продукція.

Окрім вказаних первинних документів, реальність та фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та спірними контрагентами підтверджується також долученими до матеріалів справи та дослідженими судом копіями банківських виписок по розрахунку з постачальниками: ТОВ «ТАКАРА-Д», ТОВ «ЕДІТА ПЛЮС» та ТОВ «МЕГАРЕЙ КОМПАНІ».

Суд зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Крім того, відповідачем не надано доказів, які б спростовували реальність господарської операції з вищезазначеними контрагентами та докази, які б підтверджували обставини, викладені в акті перевірки.

В акті перевірки відсутні будь-які посилання на дефекти форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які, в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Судом не приймаються до уваги доводи відповідача, викладені у акті перевірки від 07.10.2015 року про нереальність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів. Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарської операції, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Отже, договори поставки, виконання робіт чи надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 20.09.2013 року про нереальність правочину, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що цей правочин здійснений без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

З огляду на вище досліджені первинні бухгалтерські документи, суд приходить до висновку, що первинні бухгалтерські документи, надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вищенаведеними контрагентами відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже висновок податкового органу про юридичну дефектність оформлених документів суперечить вимогам податкового законодавства та фактичним обставинам справи.

Окрім того, слід зазначити, що висновки акту перевірки від 07.10.2015 р. фактично не містять посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, а містять лише припущення перевіряючих про неможливість підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем, що є неприпустимим.

Наведені фактичні обставини та проаналізовані норми чинного законодавства дають підстави дійти висновку про те, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою закріплений у ст. 4 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», судам слід ураховувати, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Окрім цього, суд зазначає, що платник податку (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом чи його постачальниками вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, виконання податкових зобов'язань тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит. У разі коли постачальник чи його контрагенти допустили порушення вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них.

Доводи Дніпропетровської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, на які вона посилається в акті перевірки № 125/22-04/33287328 від 07.10.2015 року, заперечуючи проти податкових наслідків розглядуваних операцій, стосуються діяльності контрагентів платника та допущених ними правопорушень у сфері податкового, цивільного та іншого законодавства. В той же час, податковим органом не надано суду доказів неможливості виконання задекларованими контрагентами поставок товарів, не спростовано реальності цих операцій в силу відсутності активу, який виступав предметом поставки, відсутності руху такого активу на шляху від задекларованого постачальника до покупця.

Так, підставою для встановлення відсутності факту реального здійснення фінансово - господарських операцій з контрагентами, на думку відповідача, стала відсутність документів, що посвічують якість товару, сертифікатів відповідності, його транспортування.

Суд зазначає, що відсутність вказаних документів не є безумовною підставою для відсутності права формування податкового кредиту з податку на додану вартість за умови надання покупцю продавцем належним чином оформленої податкової накладної у відповідності до вимог ст. 198 ПК України.

Окрім того, суд зауважує, що такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, штату працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю поставити зазначені товари із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна. Крім того, відсутність у контрагентів працюючих осіб, та основних фондів не позбавляють таких суб'єктів господарювання права залучати при виконанні своєї господарської діяльності інших осіб та обладнання на підставі цивільно-правових договорів, що не суперечить нормам цивільного та господарського законодавства. До того ж, податковим органом не зазначено, які саме ресурси та в яких обсягах були необхідні постачальникам для виконання даного виду поставки.

Суд зауважує, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) (дана позиція висловлена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. №К/9991/64514/11).

Також, неперебування контрагента за місцем реєстрації, не є свідченням неможливості провадження ним діяльності за іншою адресою.

Так само, і факт реєстрації постачальника на підставну особу не може бути підставою для позбавлення покупця права на податкову вигоду, якщо податковим органом не доведено, що покупець діяв без належної обачливості, знав або повинен був знати про правопорушення, допущені його контрагентом.

Під час судового розгляду встановлено, та не спростовано представником відповідача, що на момент здійснення господарських операцій контрагент-постачальник ТОВ «Дніпрогума» (ТОВ «Такара-Д», ТОВ «Едіта-Плюс», ТОВ «Мегарей Компані») був зареєстрований як юридична особа та як платник ПДВ, згідно інформації, оприлюдненої на офіційному сайті Державної фіскальної служби України. Слід зазначити, що саме така реєстрація публічно підтверджує реальність та правоздатність будь-якого учасника господарського обороту. Реєстрація юридичної особи за підробленими або загубленими документами не може бути проконтрольована платником, оскільки жодних встановлених законом прав на перевірку таких фактів у учасників господарської операції немає. Такі факти мають бути встановлені у процесі реєстрації відповідних суб'єктів як юридичних осіб та надання ним ідентифікаційного номера платника. Якщо орган державної реєстрації зареєстрував таку юридичну особу, а податковий орган поставив її на податковий облік, то таким чином визнав їх право укладати правочини, здійснювати господарські операцій та нести визначені законом права та обов'язки. А відтак, за даних обставин при виконанні спірних операцій ТОВ «Дніпрогума» законно передбачав добросовісність своїх контрагентів.

На підставі викладеного, судом було встановлено рух активів від контрагентів до позивача. Суд зазначає, що надане документальне оформлення операцій між позивачем та його контрагентами свідчить про фактичне існування та реальність господарських правовідносин між такими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод та які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та про юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості висновків акту перевірки та оскаржуваних рішень.

Захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси позивача, щодо порушення яких суд дійшов відповідного висновку та це підтверджується відповідними доказами.

Перевіривши оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 23.10.2015 року № 0003222204 та № 0003232204 на відповідність частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про їх протиправність та наявність підстав для їх скасування, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2436,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 9701 від 30.10.2015 року та платіжним дорученням № 9703 від 02.11.2015 року.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 березня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 22 березня 2016 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогума" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 23.10.2015 р. № 0003222204 та № 0003232204.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогума" (код ЄДРПОУ 33287328; індекс 52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вулиця Центральна, будинок 25) документально підтверджені судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2436,00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень 00 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 22 березня 2016 року.

Суддя Д.П. Павловський