Рішення № 57424218, 19.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3315/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Заїкін А.П., Процик М.В.

при секретарі судового засідання Сідлецька Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 09.02.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійсним пункту договору лізингу,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 23.11.2015 р. звернувся до Роздільнянського районного суду Одеської області з позовом про захист прав споживачів та визнання недійсним пункту договору лізингу. В обґрунтування позивач посилався на те, що 06.07.2015 року між ним та ТОВ «Євролізинг Україна» було укладено договір фінансового лізингу №Д00883 (а.с.9-14), предметом якого було отримання у лізинг автомобіля FordKugaAmbiente (482390 грн. згідно курсу НБУ на дату підписання договору лізингу). Позивачем було сплачено 48239 грн. як авансовий платіж за договором фінансового лізингу №Д00833 (а.с.19). Проте заявка на отримання автомобіля задоволена не була, натомість була висунута вимога сплатити 50%, після чого лише буде виданий автомобіль. ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Євролізинг Україна» з вимогою розірвання договору та повернення першого внеску в розмірі 48239 грн.(а.с.20) 18.08.2015 р. заява відповідачем була задоволена частково - договір розірвано, а в виплаті першого внеску відмовлено з посиланням на пункт 12.1 договору №Д00833 (а.с.15). Позивач вважає, що даний пункт договору підлягає визнанню недійсним як несправедливий та такий, що суперечить ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а перший внесок у розмірі 48239 грн. підлягає поверненню (а.с.2-8).

25.01.2016 р. представником відповідача було подано заперечення на позовну заяву ОСОБА_2, в якій ТОВ «Євролізинг Україна» вважає позов безпідставним з огляду на наступне. Позивач скористався правом розірвання договору №Д00833 в односторонньому порядку і відповідно до ч.2,4 ст.653 ЦК України не має права вимагати повернення того, що було виконане ним за зобовязанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Посилання на введення ОСОБА_2 представниками ТОВ «Євролізинг Україна» в оману, запевненнями про необхідність сплати лише першого внеску для отримання предмету лізингу не можуть бути прийняті до уваги через наявність підпису позивача на кожній сторінці договору №Д00833, що свідчить про його ознайомлення та свідоме погодження з умовами, викладеними в ньому. На думку відповідача, п.12.1 договору №Д00833 не може бути визнаним недійсним, оскільки в даному випадку правовідносини повинні відповідати, в першу чергу спеціальним законам - Закону України «Про фінансовий лізинг», якому умови договору не суперечать. Крім того, на думку апелянта відповідача, істотний дисбаланс договірних прав та обовязків, на які скаржиться ОСОБА_2, що суперечать ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с. 42-47) відсутній.

Заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 09.02.2016 р. позов ОСОБА_2 до ТОВ «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійсним пункту договору було задоволено: пункт 12.1 договору №Д00833 фінансового лізингу, укладеного 06.07.2015 р., визнано недійсним, стягнено з ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 48239 грн. (а.с. 56-59).

09.03.2016 р. представником ТОВ «Євролізинг Україна» була подана апеляційна скарга на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 09.02.2016 р. (а.с.69-77) разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження (а.с.66-67).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Договір №Д00833 не можна вважати таким, що порушує вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки законодавством України передбачено захист не лиже прав споживачів, а й права субєктів господарювання, які несуть певні ризики та мають на меті отримати прибуток з подальшою сплатою відповідних податків та зборів. Відповідач також наголошує на недостатньому дослідженні судом першої інстанції діяльності ТОВ «Євролізинг Україна», що призвело до хибного висновку про здійснення даним субєктом діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, на що необхідна ліцензія. Крім того, апелянт вказує на те, що договір фінансового лізингу не підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню, тому недотримання даної вимоги не може бути підставою визнання правочину нікчемним (а.с. 69-77).

У судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить приєднана до матеріалів справи поштове повідомлення про вручення судової повістки (а.с. 91). У відповідності з вимогами ч.2 ст.305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги,пояснення учасників провадження, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що укладений договір є нікчемним через порушення вимог щодо нотаріального посвідчення договору, а також визнав недійсним окремі пункти договору лізингу, застосувавши наслідки його недійсності. При цьому посилався на постанову ВСУ від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15.

Колегія суддів частково погоджується з кваліфікацією спірних правовідносин та вважає за необхідним зазначити наступне.

Як зазначав ВСУ у вказаній правовій позиції відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Таким чином, договір лізингу, який був предметом розгляду є нікчемним в цілому.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Фактично, суд першої інстанції обґрунтував рішення суду про задоволення позову як наявністю несправедливих умов, так і посилався на відсутність ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору. Тобто допустив логічну помилку, оскільки якщо договір нікчемний, то нікчемний кожен з його пунктів. Відповідно потреба у визнанні його недійним може існувати лише з точки зору визначення наслідків недійсності правочину. В справі, яка розглядається це повернення грошових коштів, що були сплачені позивачем відповідачу, та які були стягнуті судом. Підставність стягнення судом першої інстанції чітко не визначена, хоча позивач, а за ним і суд першої інстанції, посилались на положення ст. 216 ЦК України. Відповідно, виходячи з мети звернення до суду позивача та виходячи з положень ст.ст. 1,3 ЦПК України, слід виходити, що фактично позивачем порушено питання про застосування наслідків нікчемного правочину у вигляді повернення грошових коштів. З наведених міркувань та виходячи з вказаної постанови ВСУ, колегія суддів змінює мотивування рішення суду, проте залишає результат розгляду справи незмінним, оскільки апеляційний суд позбавлений можливості уточнювати підстави та предмет позову в порядку ст. 130 ЦПК України, що не було зроблено судом першої інстанції, який фактично повторив помилку суду першої інстанції в справі, яка переглядалась ВСУ. Відповідно, колегія суддів, враховуючи, що від винесення власного рішення результат по суті не зміниться, вважає за необхідним лише змінити мотивування рішення суду першої інстанції у вищевказаному контексті. При цьому за умови нікчемності договору інші доводи апеляційної скарги, які б могли мати значення у разі дійсності договору, не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин, що була надану судом апеляційної інстанції, а тому відхиляються колегією суддів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінює рішення суду першої інстанції в частині мотивування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» - задовольнити частково.

Заочнерішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 09.02.2016 року змінити в частині мотивування прийнятого рішення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_3

М.В. Процик

ОСОБА_4