Ухвала суду № 57423347, 27.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/68/16-к 27.04.2016

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря Борейко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальне провадження за апеляцією прокурора Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року, відносно:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 та ч. 3 ст. 289 КК України, вирок відносно якого не оскаржувався.

Учасники судового провадження:

обвинувачена ОСОБА_4

захисник ОСОБА_6

прокурор Лукянова Г.О.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляції прокурор Кіракосян Т. просить вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18.02.2016 в частині звільнення ОСОБА_4 на підстав ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням скасувати, з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та у зв'язку із мякістю призначеного покарання, що не відповідає тяжкості вчинених _____________________

Справа № 11кп/784/345/16р. Головуючий 1-ї інстанції Дробинський О.Е.

Категорія: ч. 3 cт. 187 КК України Суддя апеляційної інстанції ОСОБА_1

кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої.

Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_4 засудженою:

за ч. 3 ст. 187, ч. 1, ч. 2 ст. 69 КК України - у виді 5-ти років позбавлення волі без конфіскації майна;

за ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 69 КК України - у виді 4-х років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 5-ти років позбавлення волі.

В запереченнях на апеляцію захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 просить апеляцію прокурора залишити без задоволення, а вирок міськрайонного суду відносно ОСОБА_4, без змін.

Вважає вирок суду 1-ї інстанції законним і обґрунтованим, а призначене покарання таким, що відповідає особі обвинуваченої та тяжкості вчинених нею злочинів.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року ОСОБА_4 визнано винною в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст.187 та ч. 3 ст. 289 КК України та призначено їй покарання:

-за ч. 1 ст.69 та ч. 2 ст.69 ч 3 ст.187 КК України у виді 5-тироків позбавлення волі без конфіскації майна;

-за ч. 1 ст.69, ч. 3 ст. 289 КК України у виді 4-ох років позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до ч. 1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено до відбуття покарання ОСОБА_4 у виді 5-ти років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України обвинувачену ОСОБА_4 від призначеного основного покарання звільнено, та встановлено іспитовий строк 3 роки, та зобов'язано не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в орган кримінально- виконавчої інспекції.

Узагальнені доводи апеляції.

На думку прокурора судом, при призначенні покарання та звільненні від його відбуття недостатньо враховано тяжкість вчинених обвинуваченою ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких та не в повній мірі враховано роль обвинуваченої при вчиненні вказаних злочинів, а тому їй призначено занадто мяке покарання.

Крім того, вважає, що судом безпідставно вказано, що ОСОБА_4 вчинили перераховані злочини під впливом побутової залежності від ОСОБА_5, оскільки рішення про вчинення кримінальних діянь вона приймала самостійно без будь-якого стороннього впливу, чітко розуміючи характер та наслідки своїх дій.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Згідно вироку суду ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187 та ч. 3 ст. 289 КК України за таких обставин.

15 жовтня 2015 року близько 23 годин 30 хвилин на території Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння чужим майном прибули до охоронюваної території насосної станції Вознесенського МУВГ, яка розташована на відстані 3-х кілометрів від села Шевченкове, де шляхом обману проникли до приміщення оператора насосної станції, та із застосуванням фізичної сили та погроз застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я оператора насосної станції - потерпілого ОСОБА_7, напали на нього, зв'язали його та зачинили в окремому приміщенні, після чого відкрито заволоділи майном, яке належить потерпілому ОСОБА_7, а саме: телевізором моделі «Funai» вартістю 300 гривень, мобільним телефоном моделі «Samsung GT - Е 1200І» вартістю 300 гривень, грошовими коштами в сумі 100 гривень, чим спричинили потерпілому ОСОБА_7 матеріальний збиток на загальну суму 700 гривень, а також відкрито заволоділи майном, що перебуває на балансі підприємства Вознесенське МУВГ, а саме: радіостанцією моделі «Icom F 211» вартістю 3197 гривень, мобільним телефоном моделі «Samsung GT - Е 1080І» вартістю 185 гривень, чим спричинили підприємству Вознесенське МУВГ матеріальний збиток на загальну суму 3382 гривні.

Після заволодіння зазначеним чужим майном у обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виник умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом - легковим автомобілем НОМЕР_1, вартістю 21930 гривень, який знаходився на території насосної станції Вознесенського МУВГ та належав оператору насосної станції підприємства потерпілому ОСОБА_7.

З метою реалізації даного злочинного умислу, обвинувачений ОСОБА_5 за попередньою змовою з обвинуваченою ОСОБА_4 із застосуванням фізичної сили і погроз застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_7, із застосуванням ножа, який тримав в руці обвинувачений ОСОБА_5, змусили потерпілого ОСОБА_7 відчинити двері належного йому транспортного засобу та запустити двигун. В подальшому обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 поклали чужі речі, якими вони відкрито заволоділи до даного автомобілю, після чого зникли на ньому з місця події, чим спричинили потерпілому ОСОБА_7 матеріальний збиток на сумі 21930 гривень.

Після чого обвинувачений ОСОБА_5, керуючи транспортним засобом - легковим автомобілем НОМЕР_1, належним потерпілому ОСОБА_7, від'їхавши на відстань біля двох кілометрів від села Щербанівське Вознесенського району у напрямку перехрестя з автошляхом «Р - 06 Ульянівка - Миколаїв зупинився, внаслідок виниклої неспрановсті автомобіля. Не зумівши запустити двигун автомобіля, обвинувачений ОСОБА_5 викликав до місця зупинки керованого ним автомобіля таксі.

Під час переватаження чужого майна, яким вони заволоділи за попередньою змовою з обвинуваченою ОСОБА_4, із автомобіля до салону та багажного відділення таксомоторного автомобіля, обвинувачений ОСОБА_5 таємно викрав набір гайкових ключів, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7К майнову шкоду на суму 636 грн.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала апеляцію в повному обсязі, обвинувачену ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_6, які просили залишити апеляцію прокурора без задоволення, а вирок міськрайонного суду без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляції, апеляційний суд вважає подану апеляцію такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вина засудженої ОСОБА_4 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187 та ч. 3 ст. 289 КК України, за обставин викладених у вироку, доведена та підтверджується зібраними та дослідженими по справі доказами і апелянтом не оскаржується, як і не оскаржується кваліфікація її дій за вказаними вище статтями.

Що стосується покарання, то воно обвинуваченій ОСОБА_4 призначено з дотриманням вимог ст. ст. 65-67, 70 КК України, тобто з урахуванням ступені тяжкості скоєних злочинів, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судима, за місцем проживання характеризується задовільно, вчинила злочин вперше, щиро кається в скоєному, повністю відшкодувала завданий збиток та усунула заподіяну шкоду, а також наявності на утриманні двох малолітніх дітей 2010 та 2014 років народження, яких обвинувачена виховує та утримує сама.

Обставин, які у відповідності до ст. 67 КК України є обтяжуючими покарання обвинуваченої не встановлено.

Що стосується усіх доводів апелянта в частині призначеного обвинувачений ОСОБА_4 покарання, яке апелянт вважає несправедливим внаслідок його мякості, то вони є безпідставними, так як апелянт не пропонує призначити інше покарання ніж те яке призначив суд.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість перевиховання обвинуваченої без ізоляції від суспільства, при цьому своє рішення належним чином мотивував тим, що ОСОБА_4 вчинила злочин вперше, щиро розкаялася у вчиненому, повністю відшкодувала завданий збиток та усунула заподіяну шкоду, є матірю одиначкою, яка утримує та виховує двох малолітніх дітей, 2010 та 2014 років народження.

18 квітня 2016 року на адресу апеляційного суду надійшло повідомлення начальника Вознесенського управління водного господарства ОСОБА_8 згідно якого у вказаної установи відсутні претензії майнового характеру щодо обвинуваченої ОСОБА_4, що також підтверджує правильність рішення суду про врахування такої помякшуючої покарання обставини добровільне відшкодування завданої шкоди.

Також при звільненні обвинуваченої ОСОБА_4 від відбуття покарання суд правильно врахував обставини, за яких скоєно кримінальні правопорушення, їх тяжкість, відсутність тяжких наслідків та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Тому, доводи апелянта про те, що суд звільняючи ОСОБА_4 від відбуття покарання виходив лише із даних, які характеризують обвинувачену, є непереконливими.

Суд приймаючи рішення про звільнення обвинуваченої ОСОБА_4 керувався не тільки положеннями ст. ст. 75, 76, а й 79 КК України, де зазначено, що у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше пяти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у звязку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Тому, підстав для скасування вироку в частині звільнення обвинуваченої від відбування покарання та постановлення нового вироку, про що просить апелянт, колегія суддів не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляцію прокурора Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року, відносно ОСОБА_4, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду вступає в законну силу з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі трьох місяців з моменту проголошення рішення суду апеляційної інстанції.

судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2