Ухвала суду № 57423209, 27.04.2016, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/871/16-к

Провадження № 1-кп/500/222/16

У К Р А Ї Н А

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________

УХВАЛА

про повернення обвинувального акта прокурору

27 квітня 2016 року м. Ізмаїл

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого судді Яковенка І.І.,

за участю: секретаря судового засідання Наконечної В.А.,

учасники судового провадження:

прокурор Мерданський В.В.,

обвинувачений ОСОБА_1,

захисник ОСОБА_2,

провівши в місті Ізмаїлі Одеської області відкрите підготовче судове засідання у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 42015160000000767, за обвинуваченням

ОСОБА_1, що народився 28.11.1987 р. (28.11.2087 р.), уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1 (с. Богате) Ізмаїльського району Одеської області, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (колишня Железнякова), буд. 19, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (колишня Чапаєва), буд. 1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

встановив:

18 лютого 2016 року до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області надійшов обвинувальний акт з додатками у цьому кримінальному провадженні, ухвалою від того ж числа було призначено підготовче судове засідання.

В підготовчому судовому засіданні прокурор Мерданський В.В. висловив думку про можливість призначення судового розгляду, при цьому зазначив, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК, в ньому лише допущено технічні помилки щодо зазначення ріку та місця народження.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 висловили думки про неможливість призначення судового розгляду та про повернення обвинувального акту прокурору. При цьому зазначили, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п.п. 2, 3, 5, 6, 9 ч. 2, п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК. Так, на думку сторони захисту, в акті неточно зазначені анкетні відомості обвинуваченого щодо зазначення року та місця народження. Взагалі не наведені відомості про потерпілого. Фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, викладені неточно та неповно, у звязку з чим формулювання обвинувачення ОСОБА_1 є неконкретним та порушує його право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення у світлі його права мати можливість підготуватися до захисту. Так, в акті вказано, що ОСОБА_1 вчинив ряд злочинних дій, але обєктивна сторона цього ряду не розкрита, в акті не вказані мотиви та мета правопорушення, вони визначені лише щодо зустрічі ОСОБА_1 з ОСОБА_3, але ця зустріч не інкримінується ОСОБА_1 як злочинна дія. У викладі фактичних обставин також не зазначена така обтяжуюча ознака як «вимагання» неправомірної вигоди, тоді як в описі правової кваліфікації за ч. 3 ст. 368 КК ця ознака вже зазначена. Також, на думку сторони захисту, в обвинувальному акті не зазначені обставини, що помякшують покарання обвинуваченого у виді сприяння розкриттю злочину та вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, а також невірно вказана адреса складання обвинувального акту. Крім того, сторона захисту зазначила, що допущені ряд невідповідностей та суперечностей щодо змісту Реєстру матеріалів досудового розслідування, зокрема, не в тих розділах вказані ті чи інші процесуальні рішення, дії та заходи забезпечення кримінального провадження.

Суд, заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками, дійшов висновку, що він на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підлягає поверненню прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Так, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

У відповідності до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим, у тому числі, у ст. 291 КПК України, та складання якого недопустимо навіть і з допущенням технічних помилок.

Вимогами п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України встановлено, що обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Але в порушення вимог наведеного п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті невірно зазначені анкетні відомості обвинуваченого.

Так, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_1 народився 28.11.2087 р. у с.Богате Ізмаїльського району та зареєстрований і проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (на даний час Тиха), буд. 1. Але згідно поясненням ОСОБА_1 та його паспорту, останній народився 1987 року у с. Багате та він ще з 27.08.2015 р. зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 (на даний час Телеграфна), буд.19.

Як пояснив у судовому засіданні прокурор Мерданський В.В., в матеріалах кримінального провадження наявна копія паспорта та копія заяви про видачу паспорту обвинуваченого, а отже відомості про дійсну дату та місце народження, а також про місце реєстрації ОСОБА_1 були достовірно відомі органу досудового розслідування на момент складання обвинувального акту.

У зв'язку з викладеним суд позбавлений можливості призначити судовий розгляд за цим обвинувальним актом, відносно особи, дата та місце народження, а також місце реєстрації якої невірно зазначене в обвинувальному акті, оскільки суд позбавлений можливості виконати вимоги ч. 1 ст. 348 КПК України в частині встановлення особи обвинуваченого, а тому незрозуміло, хто саме обвинувачується за розглядуваним обвинувальним актом, та існує вірогідність того, що у вчиненні злочину обвинувачується одна особа, а в судове засідання прибула інша, що є неприпустимим.

Крім того, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Так, відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити: 1) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, 2)правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посилання на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та 3) формулювання обвинувачення.

Але всупереч п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 взагалі не містить формулювання обвинувачення.

У даному обвинувальному акті викладені лише анкетні дані обвинуваченого, зміст підозри, а також ті фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрювався ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування та правова кваліфікація кримінального правопорушення.

Разом з цим, вказані відомості, у відповідності до положень ст. 277 КПК України, становлять зміст повідомлення про підозру, а тому ОСОБА_1 за цим процесуальним рішенням (обвинувальним актом) фактично має статус підозрюваного.

Суд звертає увагу, що формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Викладення фактичних обставин провадження з підсумком про те, що особа обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, як це зроблено в обвинувальному акті щодо ОСОБА_1, не може замінити формулювання обвинувачення, оскільки за змістом п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України та його структурою, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті має бути викладено незалежно від викладених фактичних обставин кримінального правопорушення та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, суд звертає увагу не те, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, викладений непослідовно і суперечливо та не відповідає правовій кваліфікації кримінального правопорушення.

Так, у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зазначено, що ОСОБА_1 висунув вимогу щодо передачі йому неправомірної вигоди за не притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, після чого отримав неправомірну вигоду.

В останньому абзаці викладу фактичних обставин кримінального правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 одержав неправомірну вигоду за не притягнення особи до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, тобто за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дії з використанням наданого службового становища.

А правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність в обвинувальному акті зазначена за ч. 3 ст. 368 КК України як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за не вчинення такою особою в інтересах того хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

З викладеного випливає, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення фактично суперечить правовій кваліфікації цього ж кримінального правопорушення, оскільки підстава одержання неправомірної вигоди у викладі фактичних обставин та у правовій кваліфікації зазначені не просто різні, а взаємовиключні: у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення за вчинення певних дій, а у правовій кваліфікації кримінального правопорушення за не вчинення дій, тобто бездіяльність.

Тим більше є недоречним і суперечливим застосування у правовій кваліфікації розділового сполучника «чи», що допускає наявність лише однієї із перелічених ознак, застосування якого у правовій кваліфікації свідчить про невпевненість особи, яка складала обвинувальний акт, у правовій оцінці встановлених фактичних обставин, та фактично відображає припущення про наявність або однієї, або іншої ознаки, що не відповідає п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до якого обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Вказані суперечності обвинувального акту вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК суперечать засаді верховенства права, закріпленої у ст. 8 КПК та практиці Європейського суду з прав людини (далі Суд), яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обовязковому застосуванню під час кримінального провадження.

Так, Суд в рішенні від 26.06.2008 р. у справі «Ващенко проти України» зазначив: ««обвинувачення» для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97) (далі Конвенція) може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентними органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру» (п.51).

У справі «Абрамян проти Росії» від09 жовтня 2008 року Суд зазначив, що у тексті п/п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу розясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави предявленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», №9783/82, п.79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Отже, не вдаючись до вирішення питань, що підлягають вирішенню під час судового розгляду, а лише перевіряючи обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК, суд з урахуванням норм національного та міжнародного законодавства дійшов висновку, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання обвинувачення та містить суперечливі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та правову кваліфікацію, що порушує гарантоване п/п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції право обвинуваченого ОСОБА_1 бути поінформованим про характер і причини обвинувачення у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції, на що під час підготовчого судового засідання також звернула увагу суду і сторона захисту.

Разом з цим, суд не погоджується з думкою сторони захисту щодо не зазначення в обвинувальному акті обставин, що помякшують покарання, оскільки в обвинувальному акті зазначено, що таких не встановлено, а на даній стадії судового провадження суд позбавлений можливості перевірити їх наявність чи відсутність.

Також суд не погоджується з думкою сторони захисту щодо не зазначення в обвинувальному акті відомостей про потерпілого, оскільки за змістом ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути не особа, яка подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, а особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. В обвинувальному ж акті немає відомостей про завдання шкоди якійсь особі фізичні чи юридичній будь-якої шкоди.

Крім того, суд також відкидає посилання сторони захисту щодо зазначення невірної адреси складання обвинувального акту з тих підстав, що, по-перше, п. 9 ч. 2 ст. 291 КПК містить вимогу щодо зазначення місця складання обвинувального акту, а не адреси, а, по-друге, вказана норма не містить імперативної вимоги щодо обовязковості складання обвинувального акту виключно за юридичною адресою органу прокуратури чи слідства.

Що стосується неточностей Реєстру матеріалів досудового розслідування, які полягають у зазначенні тієї чи іншої процесуальної дії, рішення або заходу забезпечення кримінального провадження, то суд не визнає їх як самостійною підставою для визнання обвинувального акту таким, що не відповідає вимогам КПК, та звертає увагу органу досудового розслідування та прокурора про необхідність неухильного дотримання вимог законодавства щодо змісту Реєстру матеріалів досудового розслідування та повного і належного зазначення відомостей в ньому.

Отже, з урахування засади змагальності кримінального провадження, суд позбавлений можливості призначити судовий розгляд за цим обвинувальним актом, складеним з грубими порушеннями вимог п. 13 ч. 1 ст. 3, п. п. 2, 5 ч. 2 ст. 291 КПК України щодо анкетних відомостей обвинуваченого, викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які не відповідають правовій кваліфікації кримінального правопорушення, та формулювання обвинувачення, оскільки з самого початку судового розгляду не буде зрозуміло від якого обвинувачення обвинувачений має захищатися. Статтею 338 КПК України передбачена можливість зміни обвинувачення, у тому числі з метою зміни правової кваліфікації, однак це є правом прокурора, а не обовязком, а відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що внесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції цим Кодексом. Тому, з урахуванням того, що в силу ст. 22 КПК України підтримання державного обвинувачення в суді здійснюється лише прокурором, і без зазначення формулювання обвинувачення в обвинувальному акті суд буде позбавлений можливості виконати вимоги ст. 337 КПК України щодо меж судового розгляду.

Керуючись ст. ст. 314, 370 372 КПК України, суд

постановив:

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, повернути прокурору Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі виявлених недоліків.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Апеляційним судом Одеської області.

СУДДЯ

Ізмаїльського міськрайонного суду ОСОБА_4