Рішення № 57419724, 21.04.2016, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/3360/15-ц

Провадження № 2/307/155/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

при секретарі Плиска Ю.С.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся у суд з вищевказаним позовом.

Посилається на те, що в 1981 році він з відповідачкою зареєстрував шлюб, а 04.07.1982 р. йому рішенням зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. ХХІІ зїзду КПРС села Грушово було виділено земельну ділянку по вул. Комарова під будівництво жилих будинків за рахунок земельних ділянок батька, ОСОБА_5 За час сумісного проживання з ОСОБА_3 вони побудували житловий будинок і в 1985 році вселилися у нього та добудували до спірного будинку літню кухню. 15.05.2003 р. рішенням Тячівського районного суду шлюб між ними було розірвано. Вважає, що йому належить ? спірного будинку, оскільки він був побудований за час їхнього сумісного проживання та за спільні кошти.

Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що спірний будинок вони з відповідачем побудували спільно на земельній ділянці якою користувалися його батьки. До 1996 року проживали у ньому разом. Потім ОСОБА_1 покинув сімю, а у 2003 р. шлюб між ними було розірвано. Коли позивач ішов із сімї літня кухня ще не була добудована, були тільки стіни. Вона не зверталася в суд з позовом про стягнення аліментів, так як вважала, що ОСОБА_1 залишить дітям свою частку в будинку. За час відсутності позивача вона з дітьми доглядала за будинком, проводила поточні ремонти, міняла вікна. У 2015 році, спочатку мати позивача, а потім і сам позивач, почали виганяти її з літньої кухні. Тоді вона вирішила провести реєстрацію будинку на дітей. Але спочатку мусила зареєструвати його на своє імя, а перереєструвати на дітей не встигла, так як ОСОБА_1 дізнався про це і звернувся в суд. Вона не заперечує щоб позивач ішов жити у будинок, але не хоче щоб за ним визнавалося право власності ні на яку частину будинку, так як він може привести туди іншу жінку або продати свою частку іншим особам. Попросила суд оголосити перерву для того щоб надати можливість їй, позивачу та їхнім дітям обговорити варіанти мирової угоди. Після задоволення цього клопотання відповідачка у наступне судове засідання не зявилася. Уповноважила свого адвоката повідомити суду, що позов взагалі не визнає, так як ведення спільного господарства вони з позивачем припинили у 1996 році і з цього часу ОСОБА_1 не приймав ніякої участі у розбудові будинку. На момент розірвання шлюбу право власності на будинок не було зареєстровано ні за ким, а тому у позивача не виникло права на це майно.

Розглянувши матеріали справи суд вважає, що позов слід задовольнити виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 28.03.1981 р. між сторонами було зареєстровано шлюб. Перебуваючи в шлюбі, по вул. Комарова в с. Грушово, вони спорудили житловий будинок з надвірними спорудами, номер якого кілька разів змінювався. На сьогоднішній день будинок має номер «89». У 1996 році сторони припинили спільне проживання, а в 2003 шлюб між ними було розірвано. Реєстрація розірвання шлюбу проведена у 2005 році. До травня 2015 року будинок у встановленому законом порядку зареєстрований не був.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірний житловий будинок у 2015 році на праві приватної власності було зареєстровано за ОСОБА_3

Висновком про вартість обєкта оцінки стверджено, що вартість житлового будинку з надвірними спорудами № 89 по вул. Комарова в с. Грушово, загальною площею 167.7 м.кв. складає 199283 грв.

З експлікації житлового будинку 89 по вул. Комарова в с. Грушово убачається, що він складається з першого поверху, в який входять ганок площею 11.9 м.кв., коридор 12.2 м.кв., комори 2.7 м.кв., столової 18.6 м.кв., кухні 3.5 м.кв., ванної 3.6 м.кв., вітальні 26.7 м.кв., котельні 7.1 м.кв., та другого поверху, в який входять: хол 26 м.кв., столової кімнати 18.9 м.кв., кухні 8.9 м.кв., столової кімнати 28.4 м.кв., столової кімнати 11.1 м.кв. Відповідно до характеристики будівлі і споруди площа спірного житлового будинку складає 113.1 м.кв., площа господарської будівлі - 110 м.кв., площа воріт 8 м.кв., площа огорожі 20.6 м.кв.

Довідкою Грушівської сільської ради від 14.01.2015 р. стверджено, що житловий будинок 89 по вул. Комарова в с. Грушово, побудований у 1981 році на земельній ділянці площею 0.07 га. та належить ОСОБА_3

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. При цьому ст. 71 СК України визначено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пленум Верховного Суду України в Постанові № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначив у пункті 22, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У п. 25 вищезазначеної Постанови ПВСУ зазначено, в разі якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Суд вважає, що незважаючи на той факт, що вищевказаний житловий будинок був зареєстрований лише на ім'я відповідачки (як одного з подружжя), це майно вважається спільним майном подружжя. Частки кожного із співвласників в праві на спільний будинок не визначені. У зв'язку з цим, кожен із співвласників будинку вважається власником усього будинку спільно з іншим співвласником.

Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

При встановлених обставинах, суд вважає, що позов є обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі,

Виходячи із викладених вище обставин суд також приходить до висновку, що клопотання адвоката відповідачки про застосування строку позовної давності не може бути задоволено з таких міркувань.

У ч. 2 ст. 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. У ст. 261 ЦК України закріплено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно п. 15 вище вказаної постанови ПВС початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином, до реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачкою право власності позивача на матеріали, з яких він був збудований, порушено не було. І тільки у травні 2015 року, коли ОСОБА_3 зареєструвала будинок за собою одноосібно, було порушено право власності ОСОБА_1 на майно набуте в шлюбі.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 60, 68-72 СК України, ст. 372 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 130, 169, 212, 214, 215 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку та надвірних споруд в ідеальній долі, що розташований в с. Грушово по вул. Комарова 89, Тячівського району, а іншу половину (1/2 частину) цього будинку та надвірних споруд залишити у власності ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_3 до спеціального фонду Державного бюджету України одну тисячу сто девяносто дві гривні 70 коп. судового збору.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тячівського районного суду від 02.11.2015 року у вигляді арешту на житловий будинок № 89 по вул. Комарова в с. Грушово, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий: Гримут В.І.