Ухвала суду № 57417594, 22.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/27272/15-ц Провадження № 22-ц/772/1279/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 48Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Нікушина В.П.,

суддів Луценка В.В., Сало Т.Б.,

за участю секретаря Торбасюк О.І.,

за участю представника відповідача - ОСОБА_2 та представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, за участю в якості третьої особи без самостійних вимог Служби у справах дітей Вінницької міської ради, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2016 року, ухвалене по даній справі,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним позовом до ОСОБА_5

Мотивуючи позовні вимоги, посилався на те, що він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Від спільного шлюбу мають сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

17 серпня 2012 року шлюб між ними був розірваний, спільне проживання припинено. Син залишився проживати разом з ОСОБА_5, яка усілякими способами перешкоджає йому приймати участь у вихованні сина, створює перешкоди для побачень та спілкування з ним. Вирішити питання щодо його безпосередньої участі у вихованні сина, він намагався неодноразово звертаючись до ОСОБА_5, яка ігнорувала його звернення.

В звязку з цим він звертався в Службу у справах дітей Вінницької міської ради за допомогою. Це питання було предметом розгляду комісії з питань захисту прав дитини Вінницької міської ради, яка своїм рішенням від 30.10.2014 року визначила для нього дні побачення з сином. Питання щодо його участі у вихованні сина розглядалось і судом, однак йому рішенням суду від 04.03.2015 року було відмовлено в позові через недоведеність позовних вимог, а саме доказів того, що йому чинились ОСОБА_5Ю перешкоди для його участі у вихованні сина.

Знову заявлені позовні вимоги, рішенням суду першої інстанції були задоволені, але з ним не погодилась ОСОБА_5 і оскаржила в апеляційному порядку. В своїй апеляційній скарзі вона просить рішення скасувати і в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що воно винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права за неповно встановлених обставин.

На підтвердження цих доводів ОСОБА_5 наведені обставин про те, що в присутності сина ОСОБА_4 вчиняв протиправні вчинки, які негативно вплинули на психологічний стан сина. В звязку з цим вона вважає, що спілкування ОСОБА_4 з сином призведе до негативних наслідків та вплине на стан здоровя сина.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, ОСОБА_5, ОСОБА_4, їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах апеляційної скарги, прийшла до наступного висновку.

Апеляційна скарга ґрунтується на субєктивній оцінці обставин по справі у поєднані їх з доводами, які не повязані з взаємостосунками між ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_6, за відсутності доказів їх негативного впливу на розвиток та стан здоровя дитини.

Встановлюючи спосіб участі ОСОБА_4 у вихованні дитини, суд першої інстанції виходив із того, що йому як батькові малолітнього сина ОСОБА_6, бувшою дружиною ОСОБА_5 чинились перешкоди у спілкуванні та у вихованні сина.

Таких висновків суд дійшов посилаючись на обставини, встановлені в ході розгляду справи.

ОСОБА_4 після розірвання шлюбу неодноразово протягом 2014 та 2016 років звертався до Служби у справах дітей Вінницької міської ради з приводу його участі у вихованні сина.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.10.2014 року №2370 встановлювався порядок участі ОСОБА_4 у вихованні сина ОСОБА_6 (а. с. 7).

Проте, це рішення проігноровано ОСОБА_5, оскільки нею неодноразово відмовлялось ОСОБА_4 в побаченнях з сином.

Питання не допуску ОСОБА_5 позивача до сина було предметом розгляду органів внутрішніх справ м. Вінниці, куди з цього приводу звертався він в жовтні 2015 року. За результатами цього звернення з ОСОБА_5 проводились заходи профілактичного характеру (а. с. 65).

Факт перешкоджання участі ОСОБА_4 у вихованні сина не заперечувався і ОСОБА_5, мотиви такого перешкоджання викладені в заперечені на позов (а. с.37). В ході апеляційного розгляду вона також категорично висловилась проти спілкування ОСОБА_4 з сином.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Відповідно до частини 1-ї статті 141 СК України мати батько мають рівні права та обовязки щодо дитини. Розірвання шлюбу не впливає на обсяг цих прав і обовязків, що передбачається приписами частини 2-ї тієї ж статті 141 СК України.

Після розірвання між сторонами по справі шлюбу в серпні 2012 року вони припинили спільне проживання при цьому їхній спільний син ОСОБА_6 залишився проживати разом з матірю. Проте, дана обставина не могла бути підставою для позбавлення ОСОБА_4 паритету його прав та обовязків з ОСОБА_5 щодо сина.

За приписами ст. 153 СК України батьки та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Застереження про те, що один із батьків, з ким залишається проживати дитина, не має права перешкоджати тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, передбачені частиною 3- ю статті 157 СК України. Ці застереження не діють, якщо таке спілкування перешкоджатиме розвитку дитини.

Статтями 9 та 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року задекларовані непорушні права дитини підтримувати особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, які розлучились за винятком, коли це суперечитиме найкращим інтересам дитини.

Право ОСОБА_4 у спілкуванні з сином ОСОБА_6 відповідно до закону не обмежувалось. За таких обставин та відсутності доказів того, що таке спілкування несе загрозу правам та інтересам дитини, поведінка ОСОБА_5 щодо позбавлення батька в побаченнях з сином є свавільною.

ОСОБА_5, заперечуючи позовні вимоги та обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги стверджувала, що позивач схильний до вчинення суспільно небезпечних вчинків, однак наведені нею обставини вказують на наявність конфронтаційних відносин між нею та позивачем, викликаних неприязними відносинами. Наслідки цих взаємовідносин негативно позначились і на стосунках позивача з сином. Будь - яких доказів того, що такі стосунки є результатом шкідливого ставлення позивача до сина встановлено не було.

Із пояснень відповідачки в ході апеляційного розгляду справи вбачається, що позивач намагається приймати участь у вихованні сина, систематично відвідує школи, цікавиться його успіхами у навчанні, не виявляє до сина негативних проявів.

З огляду на встановлені по справі обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Обраний спосіб участі ОСОБА_4 у вихованні сина, режим та тривалість їх побачень, за обставин встановлених по справі з урахуванням віку дитини є оптимальним.

А тому, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2016 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, за участю в якості третьої особи без самостійних вимог Служби у справах дітей Вінницької міської ради, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий-суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: