Рішення № 57415692, 20.04.2016, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/9401/15-ц

Провадження № 2/645/542/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Алфьорової Т.М.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним,

встановив

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, свої вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_7 11.11.2010 року укладався договір позики на суму 97 500 дол. США, якій відповідачами був порушений і борг за ним позивачеві не повернули. За таких обставин, в червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Фрунзенського райсуду м. Харкова із позовом за захистом своїх порушених прав кредитора.Дізнавшись про відкриття провадження по вказаній справі, ОСОБА_5 почала відчужувати належне їй майно, аби ухилитися від виконання своїх зобовязань за договором позики і не повертати борг ОСОБА_2Всього, згідно судових рішень, які набрали законної сили, за укладеним договором позики від 11.11.2010 року разом із понесеними судовими витратами звідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 було вирішено стягнути заборгованість в сумі 3 385827, 20 грн. 17.07 2014 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 був посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_5 нібито подарувала своєму синові ОСОБА_3 кв. 48, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, буд. 4/6. Єдиною метою укладення договору дарування та відчуження майна на користь ОСОБА_3 є приховання належного боржнику ОСОБА_7 майна та невиконання своїх боргових зобовязань перед позивачем за договором позики та судовими рішеннями, що набрали законної сили. Фактичної передачі майна від колишнього власника новому не відбулось, тому даний правочин є фіктивними. З підстав, передбачених ст. 234 ЦК України позивач просив суд визнати недійсними договори дарування квартири, укладеного 17.07 2014 року між ним та ОСОБА_5 та ОСОБА_8, що суперечить ст. 203 ЦК України.

Представник позивача в судове засідання не зявися, надав заяву про слухання справи за його відсутністю, а також надав письмові пояснення щодо предмету спору, які підтверджують викладені в позови обставини.

Представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, вважає їх без підставним та таким, що не підлягають задоволенню, так як відповідачами вимоги закону щодо укладення договору дарування від 17.07 2014 р. не порушувалися. Фіктивність договору відповідно до ст. 234 ЦК України не доведена. Всупереч ст.ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не доведено того, що воля сторін спірного договору не відповідала зовнішньому її прояву та те, що фактично договір не виконано. ОСОБА_5, зняла з реєстрації своє місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент укладення спірного договору перешкод (арешту, заборони відчуження тощо) до відчуження майна відповідного договору не було. Спірний договір укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено, здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно у відповідному реєстрі, тобто сповіщено в передбаченому законом порядку третім особам про перехід права власності на майно. Крім того, спірним договором права чи законні інтереси позивача не порушені, тому позивач не є зацікавленою особою в розумінні ч.3 ст. 215 ЦК України та не має права оскаржувати такий договір.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про день і час слухання справи сповіщався належними чином, заперечень не надав.

Третя особа: ПН ХМНО ОСОБА_6 в судове засідання не зявилася, про день і час слухання справи сповіщалася належним чином, не явка третьої особи не перешкоджає слуханню справи.

Вислухавши представника відповідача та перевершивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

11.11.2010 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, ОСОБА_7 було укладено договір позики, відповідно якого вони позичили у ОСОБА_9 97 500 дол. США зі строком повернення до 07.06.2011 року.

16.11.2010 року в забезпечення зобов'язання з договору позики ОСОБА_4 передав в іпотеку ОСОБА_9 належне йому на праві власності нерухоме майно, саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-10 та 2-го поверху №12-18, загальною площею 258,4 кв.м., в нежитловій будівлі літ. «А-2», що знаходяться за адресою: місто Харків, вулиця Мінераловодська, буд. 11. Нотаріусом було внесено заборону відчуження відповідного майна.

Таким чином, в момент надання позики ОСОБА_2 вважав достатнім забезпечити свої права з основного зобов'язання іпотекою нежитлових приміщень.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Керуючись принципом свободи договору, позивач вирішив надати відповідачам позику у зазначеному в договорі позики розмірі та на визначених договором умовах з забезпеченням виконання відповідачами свого обов'язку за рахунок виключно нежитлових приміщень. Отже, не претендував на забезпечення основного зобов'язання за рахунок АДРЕСА_1.

17.07 2014 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 був посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_5 подарувала своєму синові ОСОБА_3 трьохкімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У ст. 719 ЦК України встановлені вимоги до договору дарування. Так, договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Крім того, позивачем не надано суду доказів та не доведеного того, що на момент звернення до суду спірний договір порушує його права. Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що на момент звернення до суду з цим позовом наявні судові рішення про стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_7 заборгованості за договором позики. Однак, позивач не наводить будь-яких доводів, щодо фактичної неможливості виконання відповідних рішень внаслідок укладення спірного договору. Наприклад, наявність відкритих виконавчих проваджень, з матеріалів яких вбачається, що майна, за рахунок якого було забезпечено виконання договору позики та іншого наявного у відповідачів майна, недостатньо для виконанні вказаних судових рішень.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем всупереч ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України не доведено того, що воля сторін спірного договору не відповідала зовнішньому її прояву та що фактично договір не виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Отже, за положеннями зазначеної норми фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Відповідно до розяснень, наданих в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. (Узагальнення Верховним Судом України судової практики від 24.11.2008 Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними).

При цьому судам необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

На момент укладення спірного договору перешкод (арешту, заборони відчуження тощо) до відчуження майна відповідного договору не було і тому відповідач ОСОБА_7 мало всі підстави розпорядитися належним їй майном.

Воля сторін спірного договору відповідала зовнішньому її прояву.

Спірний договір укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено, здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно у відповідному реєстрі, тобто сповіщено в передбаченому законом порядку третім особам про перехід права власності на майно.

Крім того, фактично договір виконано, ОСОБА_5 зняла з реєстрації своє місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, сповістивши третіх осіб про зміну місця проживання в порядку Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, що свідчить про дійсні наміри передати у володіння та користування зазначене майно. ОСОБА_4 наразі зареєстрований разом з ОСОБА_7

Наявність боргових зобов'язань відповідачів перед позивачем, які встановлені рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.12.2014 року, не є підставою для неможливості здійснення відповідачем ОСОБА_5 свого права власності згідно з вимогами ст. 319 ЦК України.

Враховуючи викладене, у сукупності з тим, що стороною позивача не надано суду беззаперечних доказів факту наявність умислу усіх сторін правочину щодо укладання оспорюваного договора без реального настання правових наслідків, які обумовлювалися цим договором, тому правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 203,215, 234 ЦК України, cт. ст. 10, 11, 60, 212-214, ЦПК України

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Т.М. Алфьорова