Рішення № 57411544, 27.04.2016, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5193/15-ц

Провадження № 2/346/132/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 р. м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі:

головуючого судді Веселова В.М.,

секретаря Максимюк М.А.,

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачки - ОСОБА_3

представника відповідачки ОСОБА_4

відповідачки ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні горищем та стягнення моральної шкоди та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням частиною горища, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Коломийського міськрайонного суду з позовом до відповідачки про усунення перешкод в користуванні горищем та стягнення моральної шкоди. Вказує,що в м.Коломия по вул.Пекарська,6 знаходиться двоповерховий житловий будинок, в я кому є 4 квартири №1,5,7,8 та два нежитлових приміщення. В квартирі №1,яка знаходиться на першому поверсі проживає відповідачка, в квартирі №7, яка знаходиться на другому поверсі, проживає позивач, балансоутримувачем будинку є КП «Житлоінфоцентр». Вказує, що відповідачка самовільно на горищі будинку використовує його частину для просушування одягу та облаштування власних речей в якості кладовки, яка знаходиться над квартирою, в якій мешкає позивач. Відповідно такими діями відповідачка порушує його законне право як співвласника житлового будинку. Так, оскільки власники квартир в вищезазначеному будинку набули права власності на допоміжні приміщення на горищі, то всі вони володіють ними на праві спільної сумісної власності, при чому між ними повинна бути домовленість щодо права користування горищем. Однак, приміщення горища не є поділеними, не виділені у встановленому порядку, а також відсутні домовленості між мешканцями будинку щодо їх використання.

На думку позивача, такі самочинні дії відповідачки використання горища без згоди позивача- призводять до втрати ним рівноваги, створюють для нього незручності, а своєю поведінкою відповідачка не намагається дотримуватись правил добросусідства, що призводить до конфліктних сутуацій і відповідно до моральних страждань позивача. За таких обставин просить суд винести рішення,яким зобов`язати відповідачку ОСОБА_3 усунути перешкоди позивачу ОСОБА_1 в користуванні допоміжними приміщеннями горищем в житловому будинку №6 по вул.Пекарська в м.Коломия Івано-Франківської області шляхом демонтажу кладовки,що знаходиться на горищі та над другим поверхом квартири №7 в житловому будинку №6 по вул.Пекарська в м.Коломия,стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача 4000 грн. спричиненої моральної шкоди, та стягнути 500 грн. за складання позовної заяви та витрати по судовому збору в сумі 974 грн.

Відповідачка та її представник позовні вимоги первинного позову заперечили, вказали, що їх не визнають. Крім цього, відповідачка подала зустрічний позов до позивача та співвідповідача ОСОБА_5, в якому вказала,що на горищі будинку , в якому проживає вона та позивач фактично облаштовано 3 кладових для кожного з співвласників жилих приміщень,в тому числі одна кладова належить позивачу. Облаштовувались всі три кладових за обопільною усною згодою всіх мешканців будинку. Кладова,якою користується позивач,розташована над квартирою їх сусідки та зубним кабінетом сина позивачки. Таке розташування та розміщення кладовок , без укладення письмового договору між сторонами є незаконним, при тому, що при облаштуванні кладовки, позивач не звертався до органів місцевої влади для погодження проектної документації. На думку відповідачки, такі самочинні дії позивача використання горища без згоди відповідача - створюють для неї незручності, а своєю поведінкою позивач не намагається дотримуватись правил добросусідства, що призводить до конфліктних ситуацій. За таких обставин просить суд винести рішення, яким зобов`язати позивача ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні в житловому будинку №6 по вул.Пекарська в м.Коломия, Івано-Франківської області шляхом демонтажу двох кладовок,що знаходяться на горищі та над другим поверхом квартири №5 та на першому поверсі стоматологічного кабінету житлового будинку №6 по вул.Пекарська в м.Коломия Івано-Франківської області та стягнути з ОСОБА_1 на її користь сплачений судовий збір.

Відповідачка ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила,що вона є власником квартири АДРЕСА_1. Вона дійсно облаштувала кладовку на горищі будинку ще 30 років назад і використовує її для збереження продуктів та закруток. Коли робила цю кладовку жодних дозволів на її облаштування вона ні в кого не отримувала і з позовними вимогами не згідна. Крім цього, вказала,що ще одна кладовка була облаштована бувшими власниками квартири №7, яку в подальшому придбав позивач ОСОБА_1, так само без дозволу.

Суд, заслухавши пояснення позивача,його представника та відповідачки та її представника, співвідповідачки, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

В м.Коломия по вул.Пекарська,6 знаходиться двоповерховий житловий будинок, в я кому є 4 квартири №1,5,7,8 та два нежитлових приміщення. В квартирі №1,яка знаходиться на першому поверсі проживає відповідачка, в квартирі №7, яка знаходиться на другому поверсі, проживає позивач. Балансоутримувачем будинку є КП «Житлоінфоцентр». Позивач ОСОБА_1 є власником квартири №7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 лютого 2002 року (а.с.6). Відповідачка ОСОБА_3 є власником квартири №1 у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.7). Співвідповідач ОСОБА_5 є власником квартири №5 в цьому ж будинку.

В будинку є допоміжне приміщення горище, однак план цього горищного приміщення відсутній (а.с.8). У сторін по справі з приводу користування даним горищем є неприязні стосунки та спори.

Згідно із ст.319 ЦК України власник володіє, користується , розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим в його здійсненні. У відповідності до ст.325 ЦК України фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна. Згідно з ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. А згідно ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Згідно ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"визначенотермін «горище» як допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Зазначені об'єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, оскільки вони призначені для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку. Таким чином, суд приходить до висновку,що спірне горище є спільною власністю власників квартир будинку по вул. Пекарська,6 , в м.Коломия.

За змістом ч.1 ст. 369 ЦК України усі учасники спільної сумісної власності спільно володіють та користуються спільним майном, тобто за загальним правилом мають одержати реальну можливість володіти та користуватися спільним майном у натурі. Інше правило може бути встановлено за домовленістю між ними. З огляду на це, кожен із співвласників може вимагати доступу до володіння та користування усім спільним майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 2.03.2004 року № 4рп-2004 зазначено,що згідно з частиною першою статті1Закону"Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду.Законврегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об'єкти приватизації державного житлового фонду.

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті10Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття41Конституції України, забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України).

Відповідно доКонституції Українивсі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.

Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно доКонституції України(пункт 7 частини першої статті 92), виключно законами України.

Згідно резолютивної частини рішення КС України допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 9.11.2011 року №14-рп-2011 визначено,що із змісту пункту 2 статті10 Закону"Про приватизацію державного житлового фонду" вбачається, що в ньому не встановлено обмежень щодо набуття права власності на допоміжні приміщення будинку залежно від підстав набуття права власності на житло. Наведене відповідаєКонституції Українита узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 2 березня 2004 року№ 4-рп/2004, згідно з якою у багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями (абзац перший підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини).

Відповідно до частини другої статті382 Цивільного кодексу Українивласникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно зі статтею19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"від 29 листопада 2001 року № 2866-ІІІ спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їхній спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб'єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.

Правовим регулюванням відносин спільної сумісної власності в Україні визначаються особливості здійснення прав власників виходячи з її правового режиму. Ці особливості полягають у різних формах реалізації відповідного права: при спільній сумісній власності - шляхом взаємного волевиявлення усіх співвласників, при спільній частковій власності - лише за волею власника відповідної частки, виділеної в натурі з майна, що є у спільній сумісній власності.

За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення.

Згідно резолютивної частини даного рішення власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Рішення КС України є є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржены.

Таким чином, Рішеннями КС України від 2004 року, та 2011 року визначено,що всі власники квартир в будинку є співвласниками допоміжних приміщень без встановлення будь-яких переваг у праві користування, розпорядження чи володіння даними приміщеннями. Більше того , оскільки на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження і ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.

Будьякі дії співвласників таких будинків щодо допоміжних приміщень, можливі тільки за згоди всіх співвласників даних допоміжних приміщень.

Жодна з сторін не заперечує наявність горища в будинку, та наявність на горищі влаштованих кладовок, які там облаштовані без згоди всіх мешканців будинку позивача, відповідачки та співвідповідачки по справі. Наявне горище не зазначено у власності жодної з сторін даного спору.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, незнані або ос порені. Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Судом було надано рівні права сторонам процесу щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості.

Суд приходить до висновку ,що позовні вимоги позивача та відповідачки, з огляду на Рішення Конституційного Суду України, які набрали законної сили, є чинними і обов`язковими для виконання на всій території України, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки між усіма співвласниками спірного будинку відсутня згода на вчинення будь-яких дій з спірним приміщенням.

Заперечення позивача, що жодна з кладовок йому не належить, спростовується рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2014 року, в якому зазначено, що : « Факт вчинення ОСОБА_1 перешкод в користуванні приміщенням горища частково знайшов своє підтвердження за результатами перевірки письмового звернення ОСОБА_6 до правоохоронних органів, відповідно суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 перешкод в користуванні приміщенням горища та зобов`язав його усунути перешкоди». Дане рішення апеляційної інстанції не оскаржувалось жодною з сторін, набрало законної сили.

Крім цього, суд зауважує наступне. При подачі позовної заяви позивач навмисно не вказав всіх даних, а саме те, що на горищі будинку по вул.Пекарська,6 облаштовано не 1(одну) кладовку, як зазначав позивач в своїй заяві, а 3 (три) кладовки. Більше того, позивач намагався ввести суд в оману тим, що надав фотографію горища тільки з одного ракурсу, де сфотографовано тільки одну кладовку, якою користується відповідачка, не надавши фотографії з іншого ракурсу, де знаходяться інші кладовки,одною з яких користується співвідповідачка ОСОБА_5, яка це визнала в судовому засіданні (а.с.11,13). Як вбачається з заперечень відповідачки ОСОБА_3 та доданих нею фотографій, здійснених з іншого ракурсу, на горищі є ще дві кладовки, про які позивач в своїй позовній заяві не вказав (а.с.52). Намагання скрити сам факт, що існує кладовка, яку облаштували без погодження бувші власники квартири №7, яку в подальшому придбав позивач, так само і намагання перешкоджати відповідачці в користуванні горищем, про що вказано в мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2014 року, свідчить про те, що позивач або користується цією кладовкою або має інші плани щодо горища і відповідно намагався ввести в оману суд та сторони по справі.

У відповідності до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Позивач в обґрунтуванням своїх вимог вказує, що він втратив «душевний спокій та отримує моральні страждання», а також знаходиться у стані морального пригнічення і дискомфорту. Однак, суд зазначає, що позивач є особою молодого віку, жодних страждань чи порушень комфортності, з огляду на його виступи в судовому засіданні, суд не вбачає. Так само, позивачем не надано суду будь-яких підтверджуючих документів (медичних довідок, тощо),які б підтверджували отримання ним морального пригнічення чи ушкоджень здоров`я внаслідок дій відповідачки. Тому в цій частині позовних вимог позивача слід відмовити за недоведеністю.

За таких обставин, оскільки всі кладовки в будинку по вул.Пекарська,6 в м.Коломия Івано-Франківської області, які вказані в первинній позовній та зустрічній позовній заявах, були облаштовані без належного погодження всіх власників і підлягають демонтажу, відповідно слід задовольнити в цій частині позовні вимоги первинного позову та зустрічного позову.

На підставі ст.ст.319,321,325,356,364,358,368,369,1167 ЦК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Рішень Конституційного суду від 2.03.2004 року № 4-рп-2004 та від 9.11.2011 року №14-рп-2011, керуючись ст.ст.10,11,16,60,61,213-215 ЦПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні горищем та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Зобов`язати відповідачку ОСОБА_3 усунути перешкоди позивачу ОСОБА_1 в користуванні допоміжними приміщеннями горищем в житловому будинку №6 по вул.Пекарська в м.Коломия Івано-Франківської області шляхом демонтажу кладовки,що знаходиться на горищі та над другим поверхом квартири №7 в житловому будинку №6 по вул.Пекарська в м.Коломия.

Стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача 500 грн. за складання позовної заяви та витрати по судовому збору в сумі 974 грн. ,в решті позовних вимог відмовити

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням - частиною горища задовольнити.

Зобов`язати позивача ОСОБА_1 та співвідповідачку ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні в житловому будинку №6 по вул.Пекарська в м.Коломия, Івано-Франківської області шляхом демонтажу двох кладовок, що знаходяться на горищі та над другим поверхом квартири №5 та на першому поверсі стоматологічного кабінету житлового будинку №6 по вул.Пекарська в м.Коломия Івано-Франківської області.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Веселов В. М.