Рішення № 57408571, 19.04.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/19779/15-ц

провадження № 2/760/127/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивачів ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (позивач-1), ОСОБА_2 (позивач-2) до ОСОБА_5, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

02.11.2015 позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування.

Позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що у 1978 році їх батьку ОСОБА_6 була виділена квартира АДРЕСА_1 на сім'ю у складі: його дружини ОСОБА_7, його доньки ОСОБА_2 та його сина ОСОБА_1, - загальною площею 53,60 кв. м.

В подальшому позивачі переїхали на інше місце проживання та їх було знято з реєстрації, а в неприватизованій на той час квартирі була зареєстрована відповідач, яка є донькою позивача-2.

У 1994 році ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 приватизували квартиру АДРЕСА_1, отримавши кожен по 1/3 частини вищезазначеної квартири у власність.

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивачів - ОСОБА_6, помер, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачів - ОСОБА_7

Позивачі стверджували, що протягом всього життя своєї матері вони утримували та доглядали за нею, постійно знаходилися біля неї, купували ліки, одяг, продукти харчування, забезпечували необхідним лікуванням, за власний рахунок здійснили її поховання. Відповідач, яка є онукою померлої ОСОБА_7, не була присутньою на її похованні та не брала участь в організації його проведення.

Після смерті ОСОБА_7, позивачам стало відомо, що перед смертю їх мати склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. 18.06.2010, відповідно до якого вона заповіла належні їй на праві власності 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 своїй онуці, ОСОБА_5, та 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 своєму сину, ОСОБА_1

Також, ОСОБА_7 заповіла своєму сину, ОСОБА_1 все інше своє майно, де б воно не було та із чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право.

Після смерті ОСОБА_7 позивачі у строк визначений нормами чинного законодавства подали до Другої Київської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Однак, державний нотаріус відмовила позивачу-1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з неможливістю встановити, яка саме частка квартири була заповідана, оскільки ОСОБА_7 належали лише 2/3 частини квартири, а заповіт складений на всю квартиру.

Позивачі, звертаючись до суду з цим позовом, просили визнати заповіт ОСОБА_7 від 18.06.2010 недійсним, оскільки він не відповідає волі спадкодавця.

Позивачі зауважили, що при житті ОСОБА_7 говорила, що свою частину квартири вона заповість своєму сину, позивачу-1, а своїй дочці, позивачу-2 залишить 1/3 частину квартири, яка належала ОСОБА_6

Позивачі стверджували, що на момент складання заповіту та до самої смерті їх мати тяжко хворіла на ряд захворювань, зокрема на гіпертонічну хворобу, хронічну серцево-судинну недостатність, хронічну ішемічну хворобу серця, які в сукупності могли вплинути на усвідомлення нею значення своїх дій та керування ними. Таким чином, є підстави вважати волевиявлення ОСОБА_7 було не вільним та не відповідало її волі.

Враховуючи вищезазначені обставини позивачі просили:

1.визнати заповіт від 18.06.2010, як розпорядження на випадок смерті, складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотарільного округу Ганчук Ю. Я., недійсним;

2.визнати право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1;

3.визнати право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

У судовому засіданні позивачі та їх представник позов підтримали та просили його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи тим що позивачі не надали суду доказів того, що на момент складання заповіту волевиявлення ОСОБА_7 було не вільним та не відповідало її волі.

Третя особа у судове засідання не з'явилась, однак надіслала до суду лист, у якому просила розглядати справу без її участі.

Заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4. У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1, виданому Виконавчим комітетом депутатів Хорольського району Приморського краю Вознесенської сільської ради 20.10.1949, батьком позивача-2 зазначений ОСОБА_6, а матір'ю - ОСОБА_7 (а.с. 23).

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5. У свідоцтві про народження серії НОМЕР_2, виданому Печерським районним бюро записів актів громадянського стану м. Києва 04.06.1956, батьком позивача-1 зазначений ОСОБА_6, а матір'ю - ОСОБА_7 (а.с. 24).

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16.05.1997, виданого відділом приватизації державного житла Залізничного району м. Києва (а.с. 153).

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивачів, ОСОБА_6, помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління у м. Києві 03.08.2000 (а.с. 29).

Після смерті ОСОБА_6, власником житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 та 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 стала його дружина ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.05.2001, посвідченого державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н. Г. (а.с. 154).

За життя ОСОБА_7 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. 18.06.2010, відповідно до якого заповіла відповідачу належну їй на праві власності 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та позивачу-1 належну їй на праві власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 18).

ІНФОРМАЦІЯ_3 мати позивачів, ОСОБА_7, померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві 05.03.2015 (а.с. 28).

Із спадкової справи № 694/2015, відкритої Другою київською державною нотаріальною контрою після смерті ОСОБА_7, випливає, що ОСОБА_5 подала заяву про прийняття спадщини після смерті її бабусі ОСОБА_7, як спадкоємець за заповітом (а.с. 156).

Крім того, 01.09.2015 - позивач-2 та 21.10.2015 - позивач-1 також подали заяви про прийняття спадщини (а.с. 148; 158).

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Костенко Л. Ю. від 21.10.2015 позивачу-1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з неможливістю встановити, яка саме частка квартири була заповідана, оскільки ОСОБА_7 належали лише 2/3 частини квартири, а заповіт складений на всю квартиру (а.с. 16-17).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 1216 ЦК «спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)».

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина перша статті 1220 ЦК).

Суд встановив, що часом відкриття спадщини після померлої ОСОБА_7 є ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до статті 1233 ЦК заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За правилами статті 1234 ЦК право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

За життя ОСОБА_7 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. 18.06.2010, відповідно до якого заповіла відповідачу належні їй на праві власності 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та позивачу-1 належну їй на праві власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Згідно з частиною другою статтею 1257 ЦК за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК.

Отже, для дійсності заповіту, волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Незбіг між волею і волевиявленням заповідача має місце тоді, коли заповіт був складений дієздатною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (стаття 225 ЦК), під впливом помилки (статті 229 ЦК), насильства (стаття 231 ЦК).

У судовому засіданні позивач-1 стверджував, що заповідач, складаючи заповіт, не усвідомлювала значення своїх дій.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Позивач-2 зазначила, що заповіт був складений її матір'ю під психічним тиском з боку відповідача.

Згідно з частиною першою статтею 231 ЦК правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Представник позивачів вказувала лише на те, що волевиявлення заповідача не відповідало його волі, не зазначивши при цьому у чому саме полягав незбіг між волею і волевиявленням заповідача.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що «за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК) (пункт 18)».

Суд відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема роз'яснив особам, які беруть участь у справі, правові підстави для визнання заповіту недійсним, необхідність надання належних і допустимих доказів, у тому числі право на подання заяви про призначення судової експертизи.

Проте позивачі не визначилися з правовими підставами для визнання заповіту недійсним та відповідно не довели ті обставини, на які посилалися як на підставу своїх вимог.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підтвердження обставин, викладених у позові, позивачі посилалися на показання свідка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була допитана у судовому засіданні. Свідок ОСОБА_8, яка є дружиною позивача-1, повідомила суду, що у спадкодавця були напружені та погані стосунки з відповідачем. ОСОБА_5 постійно поводила себе агресивно по відношенню до спадкодавця та ніколи не доглядала за нею.

Свідок ОСОБА_8 стверджувала, спадкодавець за життя говорила, що квартира АДРЕСА_1 буде належати її дітям, тобто позивачам у цій справі.

Показання свідка, яка є дружиною позивача-1 та зацікавленою у розгляді цієї справи, не дають підстав суду дійти висновку про відсутність вільного волевиявлення заповідача.

Таким чином, позивачі не довели встановлені нормами чинного цивільного законодавства підстави недійсності заповіту ОСОБА_7 від 18.06.2010, а саме, що волевиявлення заповідача було не вільним та не відповідало її внутрішній волі.

У зв'язку з відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання заповіту ОСОБА_7 від 18.06.2010 недійсним, то і вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від первісної вимоги.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Керуючись статтями 16, 225, 231, 1216, 1217, 1220, 1233, 1234, 1257 ЦК, статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко