Ухвала суду № 57406329, 20.04.2016, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/4232/15-ц

Номер провадження 2/570/253/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне вул.П.Могили 24) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПСП «Волинь» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в :

покликаючись на неповне отримання ним заробітної плати під час роботи у відповідача, позивач у поданій до суду 21 жовтня 2015 року заяві просить стягнути з відповідача заробітну плату з 01 січня по 05 серпня 2014 року.

Під час судового слідства позовні вимоги уточнені і позивач остаточно просить стягнути заробітну плату за листопад 2013 року в сумі 200 грн., з 01 січня по 05 серпня 2014 року в сумі 2 606 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 150 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків її виплати в сумі 255 грн. 20 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку з 05 серпня 2014 року по день винесення рішення в сумі 23 053 грн. 96 коп.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав повністю і по аналогічних мотивах.

На підтвердження заявлених позовних вимог про невиплату йому заробітної плати в повному обсязі надав довідку з Пенсійного фонду України - Індивідуальні відомості про застраховану особу. Погоджується, що районним судом надана правильна правова оцінка щодо вирішення аналогічних спірних правовідносин судом у іншому судовому провадженні, але вважає, що його вимоги у цьому провадженні є різними, ніж ті, які розглянуті судом раніше.

Представник відповідача позов не визнав, оскільки боргу перед позивачем у відповідача немає. За несвоєчасну виплату заробітної плати рішенням суду стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, а вказаний позов подано з метою ревізії рішення, що вступило в законну силу. Крім того, вважає, що позивачем безпідставно змінені одночасно і підстави і предмет позову.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, з»ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.16 цього кодексу звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і в силу ст.ст.10, 60 ЦПК України, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 28 липня 2010 року по 05 серпня 2014 року, працюючи на посаді юристконсульта на 0.5 ставки. На підставі наказу про звільнення № 37 від 05 серпня 2014 року позивач звільнений з посади за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України. Трудова книжка отримана ним 15 серпня 2014 року, повний розрахунок проведений 23 грудня 2014 року. Згідно довідки про доходи від 23 лютого 2015 року середньоденний заробіток становить 37 грн. 18 коп. Дані факти сторонами не заперечувалися, тому не потребували доказуванню.

На підставі вказаних доказів рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09 вересня 2015 року задоволено цивільний позов ОСОБА_1 до ПСП «Волинь» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 05 серпня по 23 грудня 2014 року в розмірі 3 643 грн. 64 коп., вирішено питання судового збору. Рішення вступило в законну силу.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст.205 ЦПК і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, зокрема і в зв'язку з волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.

Такими підставами є обставини, які підтверджують:

1) неправомірність виникнення процесу,

2) неможливість його подальшого продовження,

3) недоцільність його продовження.

Закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи. Вказана стаття адресована суду і має обов'язковий для нього характер за наявності зазначених в ній обставин.

Відповідно до п.2 ч.1 вказаної статті суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Необхідність застосування вказаної вимоги закону зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (ст.223 ЦПК України).

Згідно з ч.2 ст.223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Законна сила рішення суду - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов'язковим для виконання. Відповідно до ст.14 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.

Набрання рішенням суду законної сили породжує правові наслідки:

- вирішується спір між сторонами;

- рішення суду стає загальнообов'язковим;

- рішення суду може бути виконане примусово;

- рішення суду є незмінним та остаточним.

- не допускається заявлення в суді тотожного позову;

- не допускається оспорювання в іншому процесі встановлених судом фактів і правовідносин.

Отже, за змістом зазначених норм процесуального права закриття провадження у справі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав для закриття провадження у справі. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-1133цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У розумінні цивільного-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір. При вирішенні питання про тотожність підстав позовів суди повинні виходити перш за все з обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги у 2015 році про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилався на те, що розмір його середньоденного заробітку становить згідно довідки про доходи від 23 лютого 2015 року 37 грн. 18 коп. На даний час вважає, що вказаний розмір визначено невірно і тому необхідно у зв»язку з цим провести нові нарахуванння та виплати.

Таким чином, підставою для звернення до суду з даним позовом є неправильне, на думку позивача, обрахування середньоденного заробітку при обчисленні загальної суми заробітку за період вимушеного прогулу. Обставини, на які посилається позивач, можуть бути підставою для оскарження попереднього рішення або перегляду його за нововиявленими обставинами.

Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням суду, що набрало законної сили, з відповідача стягнуто на користь позивача за оспореними ним трудовими відносинами заборгованість, отже, умови трудового договору досліджувались та оцінювалися.

За наявності такого рішення суд з урахуванням вимог ч.3 ст.61 ЦПК України та ч.2 ст.223 ЦПК України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в самостійному процесі. Оскільки від вирішення спору в частині визначення розміру заробітної плати залежить правильність вирішення по суті інших позовних вимог, ці вимоги закону стосуються цивільного позову в цілому.

На підставі наведеного, керуючись ч.3 ст.61, п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України, ст.209, ч.2 ст.223, ст.360-7ЦПК України, суд

у х в а л и в :

закрити провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПСП «Волинь» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вступна та резолютивна частина судового рішення проголошені 20 квітня 2016 року. Повний текст виготовлено 21 квітня 2016 року.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом п'яти днів з дня його проголошення.

Суддя: Кушнір Н.В.