Рішення № 57405048, 21.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/391/15-ц Головуючий у І інстанції Закаблук О. В.Провадження № 22-ц/780/2333/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 21.04.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Білоконь О.В., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Буртівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення сесії Буртівської сільської ради Кагарлицького району Київської області та скасування державного акту,

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області з названим позовом до відповідачів, який уточнив у березні та квітні 2015 року і в якому посилався на те, що у 1994 році помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка загальною площею 0,611 га, що знаходиться за адресою Київська область, Кагарлицький район, с. Бурти, вул. Комсомольська, 13.

10.01.1995 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, що свідчить про прийняття ним спадщини. Однак, фактично його спадкові права не реалізовані у звязку з тим, що на підставі рішення Буртівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 28.09.2001 року ОСОБА_2 11.01.2006 року було видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, яка повністю заволоділа спадковим майном, чим позбавила його права на частку у спадковому майні.

Отже, його, як спадкоємця за законом першої черги, фактично усунуто від права на спадкування нерухомого майна, чим порушено його спадкові права.

Просив визнати недійсним та скасувати рішення 18 сесії 23 скликання Буртівської сільської ради народних депутатів від 28 вересня 2001 року про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,611 га, яка розташована в с. Бурти, вул. Комсомольська, 13. Визнати недійсним державний акт серії І-КВ 066899 на право власності на земельну ділянку, який виданий на імя ОСОБА_2, що посвідчує її право власності на зазначену земельну ділянку. Скасувати право власності ОСОБА_2 на вказану спірну земельну ділянку. Позов заявив з підстав, передбачених ст. 549 ЦК УРСР, ст. 16 ЦК України. (а. с. 15-17, 45).

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 29 січня 2016 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення 18 сесії 23 скликання Буртівської сільської ради народних депутатів від 28 вересня 2001 року про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,611 га, яка розташована в с. Бурти, вул. Комсомольська, 13. Визнано недійсним державний акт серії І-КВ 066899, який виданий на імя ОСОБА_2, що посвідчує її право власності на земельну ділянку площею 0,611 га, яка розташована в с. Бурти, вул. Комсомольська, 13.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, яке полягає в наступному. Суд не звернув уваги на те, що вже є рішення суду, яке набрало законної сили про той самий предмет, з тих самих підстав, між тими ж самими сторонами, що й по даній справі, та в порушення п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України не закрив провадження у даній справі.

Крім того, суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду за захистом неіснуючого права, якого він на даний час не набув, суд не перевірив даної обставини та прийняв рішення про задоволення позову. Суд також не звернув уваги на те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що його батьку належало будь-яке право на земельну ділянку. Надана позивачем довідка Буртівської сільської ради № 66, в якій вказано, що ОСОБА_4 користувався до дня смерті земельною ділянкою площею 0,70 га, не є документом, що посвідчує право на земельну ділянку, крім того, в даній довідці не зазначено на підставі чого останній користувався земельною ділянкою та місце її розташування. Також суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивачем пропущено строк позовної давності, про наслідки спливу якої відповідачка просила застосувати.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Так, задовольняючи позов, суд обґрунтовував свої висновки тим, що всі спадкоємці померлого ОСОБА_4 мають рівні права на спірну земельну ділянку, так як вона входить до складу спадкового майна померлого на рівні з житловим будинком, який розташований на ній.

Крім того, висновки суду ґрунтуються на тому, що спадкодавець не набув права власності на спірну земельну ділянку, але розпочав процедуру приватизації, отже, позивачі, будучи єдиними спадкоємцями за законом, мають право в порядку спадкування на завершення приватизації та одержання свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку, тому державний акт серії І - КВ № 066899 від 11 січня 2006 року, яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку, підлягає скасуванню разом з рішенням Буртівської сільської ради 18 сесії 23 скликання від 28 вересня 2001 року, яке, на думку суду, з огляду на вищевказані обставини справи та норми права винесено незаконно, та порушує право позивача на отримання спадкового майна.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України підчас розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10.01.1995 року Кагарлицькою державною нотаріальною конторою, спадкоємцями майна ОСОБА_4, померлого 26 червня 1994 року, є в рівних частках кожний: його син ОСОБА_5, його дочка - ОСОБА_2, його син - ОСОБА_3 Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з жилого будинку, що знаходиться в с. Бурти по вул. Комсомольська під номером тринадцять, Кагарлицького району Київської області, що належав померлому згідно свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Буртівської сільської ради. (а. с. 3, 12, 29).

Як убачається з матеріалів справи, 20.03.2008 року ОСОБА_5 помер. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 3 червня 2010 року визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на 1/3 частку житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташований по вул. Комсомольській, 13 в с. Бурти, Кагарлицького району Київської області в порядку спадкування після смерті 20.03.2008 року ОСОБА_5 (а. с. 28, 95-97).

Згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого 11 січня 2006 року на підставі рішення 18 сесії 23 скликання Буртівської сільської ради народних депутатів від 28.09.2001 року, ОСОБА_2 передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,611 га, розташована на території с. Бурти, вул. Комсомольська, 13, для ведення особистого підсобного господарства 0,361 га та для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд - 0,25 га (а. с. 4).

Встановлено, що рішенням Буртівської сільської ради Кагарлицького району від 28 вересня 2001 року № XVIII затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю в тому числі ОСОБА_2 площею 0,611 га, переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд - 0,250 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,361 га. (а. с. 105-106).

Як убачається з копії виписки рішення Буртівської сільської ради 6 сесії 22 скликання від 18 квітня 1996 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,61 га по вул. Комсомольській, 13 (а. с. 67), а згідно архівного витягу від 11 червня 2015 року № 08-01-22 Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області Буртівська сільська рада народних депутатів Кагарлицького району Київської області 6 сесія 22 скликання від 18 квітня 1996 року вирішила надати ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,71 га, в т.ч. орних 0,46 га, під забудовою 0,25 га в с. Бурти по вул. Комсомольська, 13 (а. с. 78).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Встановлено, що позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надав суду доказів того, що спірна земельна ділянка належала на праві власності померлому 26 червня 1994 року спадкодавцю ОСОБА_4 та після його смерті на цю земельну ділянку відкрилась спадщина, тобто, що вона ввійшла до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4, як зазначено в позові.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 03 червня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та інших про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого на імя ОСОБА_2, відмовлено з посиланням на те, що сам державний акт не є правочином чи рішенням і сам по собі не може бути визнаний недійсним чи скасованим. Про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий державний акт, позовні вимоги не заявлялись. (а. с. 95-97).

Встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки, внесення змін до державного акту. Як убачається з мотивувальної частини даного рішення, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначено в ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Так, відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, який діяв на момент отримання у спільну часткову власність сторонами спадкового будинку) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Отже, колегія суддів враховуючи що позовні вимоги стосуються визнання права власності на частину спірної земельної ділянки у звязку з переходом права власності на будівлю та внесення змін до спірного державного акту на землю, а також враховуючи, що рішення Буртівської сільської ради від 28.09.2001 року, на підставі якого відповідачці ОСОБА_2 11.01.2006 року виданий спірний державний акт на право власності на земельну ділянку, не оскаржується та є діючим, а про визнання його неправомірним позивачем позовні вимоги не заявлені та не ставляться, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 в заявлених ним межах та відсутність правових підстав для їх задоволення. (а. с. 58-59)

З урахуванням наведеного, оскільки позивач, предявляючи даний позов з підстав порушення його спадкових прав на спірну земельну ділянку, яка на його думку входить до складу спадщини після смерті батька ОСОБА_4, не звернув уваги на вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції та положення ст. 30 ЗК України в редакції 1990 року, який діяв на момент отримання сторонами у спільну часткову власність спадкового будинку, тому колегія суддів вважає, що він обрав не вірний спосіб захисту цивільних прав, як власник спадкового будинку.

Згідно із вимогами ст. ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обгрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи обєктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав для предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

За таких обставин, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, на вищезазначені обставини та вимоги норм процесуального права уваги не звернув, всупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і не сприяв здійсненню їхніх прав, та дійшов безпідставного висновку про те, що спірна земельна ділянка входить до складу спадкового майна померлого на рівні з житловим будинком, який розташований на ній.

Крім того, встановивши, що спірна земельна ділянка входить до складу спадкового майна померлого ОСОБА_4, суд першої інстанції вступив у протиріччя, зазначаючи в мотивувальній частині про те, що спадкодавець не набув права власності на спірну земельну ділянку, але розпочав процедуру приватизації, отже, позивачі, будучи єдиними спадкоємцями за законом, мають право в порядку спадкування на завершення приватизації та одержання свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку.

Також суд першої інстанції в порушення вимог ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, не звернувши уваги на те, що з цих підстав позов не заявлявся.

В суді апеляційної інстанції представник позивача посилався на те, що даний позов належить розглядати з підстав, передбачених ст. 120 ЗК України.

Однак, такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки такі матеріально-правові вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду доказів того, що його батьку належало будь-яке право на спірну земельну ділянку та про те, що спірна земельна ділянка не входить до складу спадкового майна і позивач не набував права на неї в порядку спадкування за законом, спростовують висновки суду про задоволення позову. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет позову, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Як убачається з позовної заяви, предметом даного спору є рішення Буртівської сільської ради Кагарлицького району від 28 вересня 2001 року про передачу у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, яке раніше позивачем не оскаржувалось в судовому порядку, також існують інші підстави даного позову.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка не входить до складу спадкового майна і позивач не набував права на неї в порядку спадкування за законом, заслуговують на увагу, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 січня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до Буртівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення сесії Буртівської сільської ради Кагарлицького району Київської області та скасування державного акту відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді