Ухвала суду № 57402432, 14.04.2016, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

Справа № 183/2081/16

№ 1-кп/183/498/16

14 квітня 2016 року м. Новомосковськ

Колегія суддів Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Березюк В.В.,

суддів - Лили В.М., Крохмалюк І.П.,

за участі:

секретаря - Тен І.О.,

прокурора - Киричок А.В.,

захисника - Гусєва І.І.,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянула у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015040010000365 відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Київ, громадянина України, із середньою освітою, розлученого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого:

обвинуваченого у вчиненні злочинів передбачених ч.3 ст.408, ч.3 ст.410 КК України,-

в с т а н о в и л а :

До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 12 квітня 2016 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № № 42015040010000365 відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчинені злочинів передбачених ч.3 ст.408, ч.3 ст.410 КК України.

Прокурор вважає можливим призначити провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за участі прокурора, обвинуваченого, захисника, свідків, зазначених в реєстрі, оскільки обвинувальний акт підсудний Новомосковському міськрайонному суду Дніпропетровської області, підстав для його закриття немає.

Обвинувачений та його захисник, кожен окремо, не заперечували проти призначення провадження до розгляду.

Потерпілий ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у свою відсутність.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акту додається реєстр матеріалів досудового розслідування.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження, згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, якою встановлюється обов'язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюється не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли відомості, викладені в обвинувальному акті, суперечать вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України.

Той факт, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, передбачених КПК України, підтверджується і висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України № 5-111кс15 від 25.06.2015 р.

Дослідивши обвинувальний акт з доданим Реєстром матеріалів досудового розслідування, вислухавши думку учасників процесу, суд дійшов висновку про повернення обвинувального акту прокурору в зв'язку з невідповідністю його вимогам КПК України.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Так в рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2000 року «Маттоціа проти Італії», детальніше зазначено : «Обвинувачений у скоєні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступень детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положень, закріплених у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції».

В рішенні ЄСПЛ від 09.10.2008 року «Абрамян проти Росії», суд зазначає, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних сход необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

Однак, в обвинувальному акті відносно ОСОБА_2 у розділі «Виклад фактичних обставин» зазначено, що ОСОБА_2, маючи умисел на викрадення мобілізованої до лав Збройних сил України техніки, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, викрав засоби пересування військової частини польова пошта В 4745 і, таким чином, його дії кваліфіковані за ч.3 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби, вчинене у мовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Таким чином, посилання стороною обвинувачення на викрадення військовослужбовцем засобів пересування, вчиненого в умовах особливого періоду групою осіб, на думку суду, не вдаючись до оцінки доказів, немає нічого спільного із поняттям правової кваліфікації кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 408 КК України, а отже і є невідповідністю п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки виклад фактичних обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону України по кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення є самостійними частинами обвинувального акту.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що на переконання суду в даному обвинувальному акті має місце невизначеність кваліфікації злочинів, які інкримінуються обвинуваченому. При цьому до такого висновку суд прийшов не вдаючись в оцінку доказів і не висловлюючи наперед сформованої думки щодо обвинувачення, оскільки саме фактичне висловлювання наперед сформованої думки щодо обвинувачення є неприпустимим на стадії підготовчого судового засідання і є предметом судового розгляду.

Зазначаючи про невизначеність кваліфікації, суд вважає за необхідне зазначити про те, що кваліфікація не є доказом, а відповідно до ст.91 КПК України є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, а відтак зазначаючи про її невизначеність, суд не вдається до оцінки доказів, не визначає їх належність чи допустимість.

Зазначені невідповідності ставлять під сумнім визначеність сторони обвинувачення з остаточним обвинуваченням, що також є недопустимим.

Крім того, як зазначено в обвинувальному акті відносно ОСОБА_2, його було складено та затверджено 07.04.2016 року, а датою його складення у вступній частині зазначено 08.04.2016 року, тобто, можна зробити висновок, що обвинувальний акт спочатку затвердили, а потім склали, що суперечить порядку визначеному в ч. 1 ст. 291 КПК України, оскільки обвинувальний акт спочатку складається слідчим, а вже потім затверджується прокурором.

Необхідно також зазначити, що в п.п. 16-17 реєстру матеріалів досудового розслідування, який є невід'ємною частиною обвинувального акту, зазначено про те, що 08.04.2016 року слідчим Копиловим О.О. було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, і в цей же день, а саме 08.04.2016 року цим же слідчим було винесено постанову про виділення матеріалів досудового розслідування щодо одного кримінального правопорушення, однак, як зазначалося вище обвинувальний акт було складено та затверджено 07.04.2016 року, з чого можна зробити висновок, що повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри (до речі не зрозуміло кому саме про це було повідомлено) та виділення матеріалів досудового розслідування щодо одного кримінального правопорушення (до речі не зрозуміло якого саме) було вчинене після складення обвинувального акту.

Також, неможливо залишити поза увагою те, що, відповідно до Реєстру матеріалів досудового розслідування, 08.04.2016 року було здійснено додатковий допит ОСОБА_2 та надано доступ до матеріалів досудового розслідування (ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваного), однак, як зазначалося вище, обвинувальний акт був складений 07.04.2016 року, що дає підстави припустити, що вже після складення обвинувального акту слідчим проводилися певні слідчі дії, що також є недопустимим.

Не зважаючи на те, чи є це неуважністю слідчого та механічною помилкою, яку, зокрема, можливо виправити самим слідчим, або це є грубим порушенням вимог КПК України, вищевикладене не може бути усунуто під час судового розгляду.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що в обвинувальному акті потерпілим від злочину зазначений ОСОБА_3.

Відповідно до ст.55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.

Однак, з обвинувачення не вбачається, якими саме діями обвинуваченого ОСОБА_2 спричинена моральна, фізична або майнова шкода потерпілому ОСОБА_3

В той же час до обвинувального акту долучено цивільний позов, де цивільним позивачем зазначена військова частина польова пошта В4745, про що взагалі не зазначено в обвинувальному акті.

Крім того, відповідно до п.7 ч.1 ст.291 КПК України, в обвинувальному акті мають міститься відомості про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст.242 КПК України слідчий або прокурор зобов'язані звернутися до експерта для проведення експертизи, зокрема, для визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, однак в обвинувальному акті не зазначено, що під час досудового розслідування така експертиза призначалися.

Таким чином, не вдаючись до оцінки доказів, суд приходить до переконання про невизначеність розміру шкоди, заподіяної, внаслідок вчинення злочину.

Не можна не звернути увагу і на той факт, що в розділі Реєстру матеріалів досудового розслідування «Прийняті під час досудового розслідування процесуальні рішення» в п.15 зазначено повідомлення про зміну підозри, однак будь-яких відомостей про підозру, яка 14.02.2016 року була змінена, Реєстр не містить.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.52 КПК України, участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Злочин, передбачений ч.3 ст.410 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2, виходячи з вимог ч.5 ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів.

Таким чином, участь захисника в даному провадженні є обов'язковою і забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Однак, реєстр матеріалів досудового розслідування, долучений до обвинувального акту, містить лише відомості про залучення захисника під час повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри.

Також суд звертає увагу і на той факт, що в розділі Реєстру матеріалів досудового розслідування «Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані під час досудового розслідування» зазначено «клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», яке не є заходом забезпечення кримінального провадження, а є відповідною формою звернення слідчого, прокурора до суду, наслідком чого є відповідне Рішення суду, про наявність чи відсутність якого не зазначено взагалі.

Як не зазначено і про рішення суду щодо проведення обшук (Реєстр матеріалів досудового розслідування п.7).

Крім того, як видно з того ж Реєстру матеріалів досудового розслідування, 02.07.2015 року провадження було зупинено (п.11), постанова про відновлення кримінального провадження від 14.02.2016 року (п.12), однак 18.07.2015 року (відомості про відновлення провадження на цей час відсутні) проведено обшук (I (п.9)), 13.08.2015 року (відомості про відновлення провадження на цей час відсутні) проведено допит свідка ОСОБА_2 (I (п.7)), а 13.02.2016 року (II (п.5)) повідомлено по початок досудового розслідування, а тому, згідно Рєстру, певні слідчі дії проводилися під час зупиненого кримінального провадження.

Всі ці обставини суд вважає суттєвими та такими, що унеможливлюють призначення справи до судового розгляду, ще і з тих підстав, що реєстр матеріалів досудового розслідування є невід'ємною частиною обвинувального акту у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, однак реєстр матеріалів досудового розслідування (далі реєстр) по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_2 не містить будь-якої інформації про складання обвинувального акту.

Вказані обставини, у своїй сукупності, на думку колегії суддів є суттєвими та такими, що не відповідають вимогам КПК України.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12015040010000365 відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.408, ч.3 ст.410 КК України - повернути прокурору військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону південного регіону України як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя В.В.Березюк

Судді В.М.Лила

І.П.Крохмалюк