Ухвала суду № 57401209, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/63253/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Бережна Т.В.від відповідачаГригор'єв Д.Т.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіна постановуКиївського окружного адміністративного суду від 02.12.2013та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014у справі № 810/5890/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс»доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс» звернулось до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0001602201, №0001592201 від 02.10.2013.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 адміністративний позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення №0001602201 від 02.10.2013 в частині збільшення зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 427 300 (чотириста двадцять сім тисяч триста) гривень за основним платежем та 106 825 (сто шість тисяч вісімсот двадцять п'ять) гривень 50 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 скасовано, ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з названими судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області) його правонаступником - Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №249/22-01/33002544 від 30.08.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.135.5.4, пп.135.5.7 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, п.5.1, пп.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 1 875 633 грн. та пп.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 883 608 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0001592201 від 02.10.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 104 510 грн. (з яких: 883 608 грн. - за основним платежем та 220 902 - за штрафними(фінансовими) санкціями);

2) податкове повідомлення-рішення №0001602201 від 02.10.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на суму 914 763 грн. (з яких: 1 531 810 грн. - за основним платежем та 382 953 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо протиправного неврахування позивачем суми кредиторської заборгованості у складі доходів, оскільки на момент здійснення перевірки строк позовної давності за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ НВФ «Реле», не минув.

Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції, за встановлених обставин справи, дійшов висновку про відсутність документального підтвердження факту виконання спірних господарських операцій та їх використання в господарській діяльності платника податків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов повністю, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем на надано доказів на підтвердження недійсності укладеного між позивачем та його контрагентом ТОВ «Бумсервіс груп» договору, у зв'язку з чим не доведено «безтоварності» укладеного позивачем з його контрагентом правочину, а відсутність факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом спростовується матеріалами справи.

Колегія суддів касаційної інстанції не може визнати обґрунтованим такий висновок суду апеляційної інстанції, оскільки вважає його передчасним. При цьому, колегія суддів виходить з такого.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Бумсервіс груп» (як постачальником), укладено договір поставки № 01/08-1 від 01.08.2010, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а останній - прийняти і сплатити товар - яблука свіжі в асортименті у кількості 15 000 тон.

Досліджуючи обставини фактичного здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Бумсервіс груп», судом першої інстанції встановлено, що відсутні докази на підтвердження обставин реального виконання поставки товару (акти приймання-передачі товарів, товарно-транспортні накладні, довіреності, книга довіреностей), факту розвантаження-навантаження товару, доказів, які б засвідчували кількість та якість поставленої продукції, а також правовстановлюючих документів на складські приміщення, документів складського обліку поставлених товарів. Також суд дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження обставин використання придбаного товару в своїй господарській діяльності.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що згідно акту перевірки основним видом господарської діяльності контрагента позивача ТОВ «Бумсервіс Груп» є виробництво інших виробів з паперу та картону, а протягом 2010 року товариство не декларувало у складі податкового кредиту жодних постачальників яблук чи будь-якої іншої сільськогосподарської продукції, що додатково вказує на безтоварність операцій позивача з поставки за договором №01/08-1 від 01.08.2010.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає, оскільки при розгляді справ суд апеляційної інстанції обставини реальності здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Бумсервіс Груп» не дослідив, не надав правової оцінки та не спростував вищенаведені висновки суду першої інстанції та не зазначив мотивів їх неврахування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову повністю, однак, в порушення вимог ч.1 ст.207 КАС України, мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить мотивів скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищевказані обставини виключають можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та правової оцінки обставин справи.

У відповідності до ч.4 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що оскільки суд апеляційної інстанції не виконав покладених на нього функцій і не перевірив належним чином законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області) його правонаступником - Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області.

2. Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний