Ухвала суду № 57400710, 07.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2016 р. м. Київ К/800/17348/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Борисенко І.В.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства «Парітет»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015

у справі № 821/751/1415

за позовом Приватного багатопрофільного підприємства «Парітет»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне багатопрофільне підприємство «Парітет» (далі по тексту - позивач, ПБП «Парітет») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі по тексту - відповідач, ПБП «Парітет») про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.02.2014: №0000752200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 229224,00 грн., у тому числі за основним платежем на 222325,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6899,00 грн., №0000762200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 44153,75 грн., у тому числі за основним платежем на 37335,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6818,75 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.05.2014 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення від 24.02.2014: №0000752200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 229224,00 грн., у тому числі за основним платежем на 222325,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6899,00 грн.; №0000762200, в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 3665,96 грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) у розмірі 757,74 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ПАП «Парітет» недоплачений судовий збір у сумі 220,70 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.02.2014 №0000762200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на суму 3665,96 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 757,74 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПБП «Парітет» судові витрати у розмірі 243,60 грн.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка ПБП «ПАРІТЕТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 11.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 14.02.2014 №55/21-03-22-01.

В акті перевірки, серед іншого, зазначено про порушення позивачем вимог, зокрема: п. 135.1 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.,138.4, п.138.8 ст.138; пп.139.1.6, пп.139.1.9 п.139.1 139, п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 222325,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198; п. 199.1, п.199.4, п.199.5 ст.199; п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 37335,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.02.2014: №0000752200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 229224,00 грн., у тому числі за основним платежем на 222325,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6899,00 грн., №0000762200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 44153,75 грн., у тому числі за основним платежем на 37335,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6818,75 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив, серед іншого, з того, що висновки податкового органу про завищення позивачем розміру задекларованих витрат за перевірені податкові періоди 2011-2012 року по відносинам з придбання послуг та продуктів харчування у ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 та ПП ВКФ «Варіатор - Плюс» на загальну суму 672310,75 грн. є правомірними, оскільки наявність розрахункових документів на момент формування податкового кредиту та на час перевірки, або їх надання до податкового органу із запереченнями на акт перевірки, як це передбачено п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України - не доведено належними та допустимими доказами.

Разом з тим, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи податкове повідомлення - рішення від 24.02.2014 №0000752200 повністю на суму 229224,00 грн., у тому числі за основним платежем на 222325,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6899,00 грн., дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21.01.2011 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27.03.2012 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові та податкові накладні, бухгалтерські довідки про складський облік та рух товару, докази використання придбаного товару у господарській діяльності позивача та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення від 24.02.2014 №0000762200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 3665,96 грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) у розмірі 757,74 грн., суд першої інстанції правомірно виходив з наступного.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Як правильно вказано судом першої інстанції, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на суму 3665,96 грн. (37335,00 грн. - 33669,04 грн.) та за штрафними санкціями (фінансовими) у розмірі 757,74 грн. (6818,75 грн. - 6061,01 грн.).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства «Парітет» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 скасувати та залишити в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.05.2014.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)С.Е. Острович