Ухвала суду № 57400306, 20.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Невідомої Т.О.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Експериментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані щорічні відпустки та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 752/10459/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1785/2016Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Експериментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик» стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані щорічні відпустки та зобов'язання вчинити дії в якому просив зобов'язати відповідача надати розрахунок заборгованості по заробітній платі за липень-серпень 2011p., скласти та надати розрахунок компенсації за невикористані відпустки за останні роки роботи, стягнути з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2011р. по 08.08.2011р. в розмірі 2533 гривні, стягнути середній заробітку за час вимушеного прогулу з 08.08.2011р. по 01.09.2015р. в розмірі 99 755 гривень, стягнути вихідну допомогу при припиненні трудового договору з підстав, зазначених в п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, зобов'язати відповідача підготувати, підписати та зареєструвати в книзі реєстрації наказів Відділу кадрів наказ про звільнення з написом наступної редакції: «Припинити повноваження Голови Правління ПрАТ «ЕПКТБ «Будпластик» відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України з ...07.2015р.» та зробити відповідний запис в трудовій книжці.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що внаслідок «рейдерського» захоплення підприємства його повноваження, як Голови Правління, були припинені, однак йому не повідомлено ні про його звільнення, ні про переведення на іншу посаду. Працівники охорони не допускають його на підприємство. Невизначеність питання зі його звільненням перешкоджають йому реалізувати свої трудові права.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі .

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилався на те, що суд першої інстанції необґрунтовано та упереджено ухвалив рішення, не взяв до уваги докази, які надавав позивач.

Суд, посилаючись на рішення Господарського суду м. Києва від 25.07.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013р., навіть не поцікавився чи подана на них касаційна скарга.

Апелянт посилається на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 25.07.2013р. встановлено неправомірність дій наглядової ради, що прийняла рішення припинити повноваження, а отже, на думку апелянта і звільнити його з посади.

Також, суд першої інстанції не врахував в рішенні його заяв про те, що витяги з протоколу наглядової ради підписані т.в.о голови правління відповідача, є сфальшовані.

Апелянт зазначає, що посилання судді на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013р. є недоречним та протизаконним, оскільки вказана постанова винесена нахабно та в угоду рейдерам.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не повно виклав ст. 110 КЗпП України, та неправильно вказав, що інформація може бути видана на підставі заяви працівника. На думку апелянта, вказані дії суду є фальшуванням посилань на закон.

Не вірними на думку апелянта є і твердження суду про те, що він не надавав заяв про надання розрахунку заборгованості, оскільки це відбулося в перерві між засіданнями в Оболонському районному суді м. Києва 14.02.2013р., проте ОСОБА_4 повернув заяви.

На думку апелянта, суду першої інстанції необхідно було за власної ініціативи витребувати з підприємства докази з касовими відомостями про отримання ним коштів у касі, для підтвердження того, що він отримав заробітну плату за період з 01.07.2011р. по 08.08.2011р.

Суд не правильно оцінив протокол наглядової ради та прийшов до хибного висновку, що його не було звільнено, а тільки відсторонено від посади, оскільки рішення було прийнято на підставі пропозиції члена наглядової ради саме про звільнення.

Апелянт вважає, що його було саме звільнено, а не відсторонено від посади, а тому позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ «Експертиментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик» від 23.11.2007 р. ОСОБА_1 обрано на посаду Голови Правління.

13.07.2011р. рішенням позачергового засідання Наглядової ради ЗАТ Експертиментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик», що оформлено протоколом від 13.07.2011 р. прийнято рішення про припинення повноважень Голови Правління ЗАТ «Експериментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик» ОСОБА_1, в зв'язку із завданням останнім значних матеріальних збитків Товариству, та обрано виконуючого обов'язки Голови Правління ОСОБА_4

Дії Наглядової ради Товариства щодо припинення повноважень ОСОБА_1 є правомірними та відповідали положенням ст. 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та Статуту підприємства.

Зазначені обставини встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р. і не підлягають доказуванню в силу положень ч.3 ст.61 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, не встановивши порушень трудового законодавства під час звільнення позивача, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а тому відсутні підстави для задоволення позову, у зв'язку із його необґрунтованістю і недоведеністю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дослідив усі наявні в матеріалах справи докази і ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно посилався у своєму рішенні на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013р. є безпідставними, оскільки даних, що вказана постанова скасована в касаційному порядку, або її виконання зупинено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ матеріали справи не містять, а апелянтом не надано, як під час розгляду справи в судів першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду.

Доводи апелянта про те, що суд з власної ініціативи повинен був вчиняти певні дії, зокрема, по витребуванню доказів не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно положення ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Як вбачається з наведених норм цивільного процесуального законодавства, суд повинен сприяти сторонам здійснювати свої процесуальні права, проте доказування, зокрема і подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, покладається законодавцем на учасників процесу.

Посилання апелянта на рішення Господарського суду м. Києва від 25.07.2013р. є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказане рішення скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р.

Не заслуговують на увагу і посилання апелянта на те, що звернення суду першої інстанції на вказану постанову є недоречним та протизаконним, оскільки вона винесена нахабно та в угоду рейдерам, оскільки вона є дійсною та набрала законної сили. Натомість, апелянтом навіть не надано доказів того, що вказана постанова оскаржувалася ним у касаційному порядку.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, суд першої інстанції не врахував в рішенні його заяв про те, що витяги з протоколу наглядової ради підписані т.в.о голови правління відповідача, є сфальшовані, а також про те, що не вірними є і твердження суду про те, що він не надавав заяв про надання розрахунку заборгованості, оскільки це відбулося в перерві між засіданнями в Оболонському районному суді м. Києва 14.02.2013р., проте ОСОБА_4 повернув заяви.

Так, відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч викладеним нормам законодавства, вказані доводи є припущеннями апелянта, оскільки жодних належних доказів на підтвердження вказаного ним не надавалося.

Доводи та вимоги апелянта з посиланням на те, що його було звільнено є безпідставними, оскільки його не було звільнено, а були припинені його повноваження, що не веде до обов'язку роботодавця звільняти особу.

Доказів же того, що ОСОБА_1 був саме звільнений з ПрАТ «Експериментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик», матеріали справи не містять.

Більш того, факт того, що ОСОБА_1 не звільнявся з ПрАТ «Експериментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик» встановлено судовим рішенням, а саме постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р., а тому дана обставина в силу ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Даних же, що його було звільнено вже після 11.09.2013 р., ОСОБА_1 надано не було як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і при подачі апеляційної скарги.

Крім того, варто додати, що згідно ч.3 ст.99 ЦК України, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним поданням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України, постановлено, що ч. 3 ст. 99 ЦК України є способом захисту корпоративних прав учасників товариства, який передбачає усунення членів (члена) виконавчого органу товариства від виконання обов'язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень, які їм надано за рішенням компетентного органу товариства у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, з метою захисту інтересів товариства, за умови, що в установчих документах товариства не були зазначені підстави такого усунення.

За Рішенням Конституційного Суду України передбачена ч. 3 ст. 99 ЦК України форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних справ у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством і не може розглядатися у площині трудового права, зокрема в аспекті ст. 46 КЗпП України, а рішення уповноваженого органу щодо відсторонення (відкликання) таких осіб повинні розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникли між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Також слід звернути увагу на те, що в ч. 4 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13, роз'яснено, що в разі оскарження членом виконавчого органу товариства, який уклав з товариством трудовий договір (контракт), рішень відповідних органів товариства про відсторонення від посадових обов'язків, способом захисту в таких випадках є позов про поновлення на посаді, усунення перешкод у виконанні посадових обов'язків, а не позов про визнання недійсним відповідного рішення.

Оскільки ОСОБА_1 не був звільнений з роботи, а були тільки були припинені його повноваження як голови правління підприємства і він відсторонений від посади, як це передбачено ч. 3 ст. 99 ЦПК України, то підстав для задоволення його позову не має.

Вимог про поновлення на посаді та усунення перешкод у виконанні посадових обов'язків ОСОБА_1 у порядку господарського судочинства не заявлялись.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з виниклими правовідносинами сторін та ухвалив правильне по суті рішення.

Враховуючи викладене, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року - залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді