Ухвала суду № 57400271, 21.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

21 квітня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.

при секретарі Матвійчуку І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року,

встановила:

08.05.2015 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики в розмірі 42 266,20 грн. та судові витрати по справі.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 25.04.2014 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, про що надано відповідну розписку. Відповідно до умов укладеного договору вона передала відповідачу 2000 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути їй указані кошти після погашення перед ним заборгованості із заробітної плати в ТОВ «Тесис», де вона працює на посаді директора з економіки та в якому до 02.03. 2015 р. працював відповідач.

Оскільки 27.06.2014 р. заборгованість ТОВ «Тесис» із заробітної плати перед відповідачем була погашена, письмовий запит про повернення боргу від 02.03.2015 р. було залишено відповідачем без уваги, відповідно до вимог ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України просила позов задовольнити.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 2253,37 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 10 березня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції помилково розглянув видатковий касовий ордер, який не оформлений належним чином та має вигляд чернетки, в якості доказу по справі, без надання йому оцінки. При цьому судом не було досліджено письмову вимогу про повернення коштів, в якій було вказано строк повернення грошових коштів. Доводи відповідача, що зазначені в розписці кошти були коштами по виплаті заборгованості по заробітній платі не відповідають обставинам справи та наданим суду доказам.

В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 25 квітня 2014 року склав розписку про те, що він отримав у ОСОБА_1 2000 доларів США (а.с.60).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що вказані кошти були отримані ОСОБА_2 у борг та який у відповідності до статей 1046, 1047 та 1049 ЦК України був зобов'язаний їх повернути.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967 цс 15.

Як вбачається зі змісту наданої суду розписки, остання не містить зобов'язання про повернення отриманих грошових коштів.

За таких підстав суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами договір позики укладено не було.

За відсутності належних та допустимих доказів того, що грошові кошти в сумі 2000 доларів США були отримані відповідачем у борг, факт надіслання письмової вимоги відповідачу та її невиконання останнім, а також надані суду докази на підтвердження тієї обставини, що вказані кошти не були виплатою заборгованості по заробітній платі правового значення для вирішення даного спору не має.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №22 -ц/796/6787/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.

Доповідач у суді апеляційної інстанції:Кирилюк Г.М.