Рішення № 57400196, 19.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

19 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Левенця Б.Б.,

секретаря: Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2,

на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2014 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому, посилаючись на неналежне виконання позичальником ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, просив звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб відповідно до ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Також позивачем з'являлися вимоги про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та /або проживають у квартирі (предмет іпотеки).

Ухвалою суду від 23 червня 2014 року позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» про виселення залишено без розгляду.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2014 року позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIA0GA00000042 від 25.07.2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 48,70 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ( на підставі договору іпотеки № KIA0GA00000042 від 25.07.2007року) Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року в задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, відповідач через свого представника звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій вказувала, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалено за неповного з'ясування судом обставин справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначала, що Банком не доведено розміру існуючої заборгованості, а судом першої інстанції здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі недійсного та фальшивого документу, зокрема заява на видачу готівки № 1 від 26.07.2007. Суд прийняв лише припущення позивача щодо отримання позичальником готівки в іноземній валюті, як передбачено договором та не врахував, що в договорі встановлено порядок видачі кредиту в іноземній валюті у готівковій формі, який не відповідав наявній на момент укладення правочину ліцензії банку.

Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити, з підстав наведених в ній.

ПАТ «КБ «ПриватБанк», про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник Банку в судове засідання не з'явився, надіслав письмові пояснення в яких, посилаючись на те, що відповідачам не надано жодних власних розрахунків заборгованості, звернув увагу суду на проведення 16 листопада 2011 року між Банком та ОСОБА_3 реструктуризації.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № KIA0GA00000042, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальникові кредит шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок, зазначений в п. 7.1 цього Договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, погашення заборгованості за цим договором зазначені у розділі 7 Договору. Згідно п. 7.1 Банк зобов'язався надати позичальникові кредит кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 25 липня 2007 року, щомісяця у період сплати по 25 липня 2017 року включно у розмірі 112000 доларів США на наступні цілі: покращення житлових умов, а також у розмірі 11200 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми наданого кредиту.

Належне виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось договором іпотеки № KIA0GA00000042 від 25.07.2007 року, укладеним між закритим акціонерним товариством «Приват Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Приват Банк» та ОСОБА_6, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку квартиру загальною площею 48,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком В.Д. 21.12.2006 року, зареєстрованого за реєстровим номером № 2273, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстровим № 524.

Відповідно до положень ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Судом встановлено, що Банк виконав умови договору, натомість ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови договору.

На спростування факту виконання Банком умов кредитного договору, а саме надання кредитних коштів ОСОБА_3, посилалась на те, що підпис на заяві на видачу готівки їй не належить.

Відхиляючи клопотання представника відповідача про призначення почеркознавчої експертизи на предмет встановлення належності ОСОБА_3 підпису на заяві на видачу готівки колегія суддів виходила з того, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК).

Виходячи зі змісту позовних вимог доказуванню підлягає факт отримання ОСОБА_3 коштів, а не факт належного чи належного оформлення документів на видачу кредитних коштів.

Згідно ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п. 1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на спростування невиконання Банком умов договору щодо видачі кредитних коштів.

З позовом про розірвання кредитного договору, у зв'язку з порушенням істотних умов Банком, ОСОБА_3 до суду не зверталася.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, який перебував в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебувала цивільна справа № 320/3961/ (а.с. 86).

Під час перегляду судового рішення, колегію суддів, після роз'яснення сторонам обов'язку, передбаченого ч. 3 ст. 131 ЦПК, повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору, з'ясовано, що у вищезазначеній справі № 320/3961/13ц 12 вересня 2013 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, який є предметом спору у вказаній справі. При цьому, ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовом про визнання кредитного договору № KIA0GA00000042 від 25.07.2007 року недійсним посилалась на те, що проведені Банком операції за кредитним договором свідчать про те, що вона отримала не кредитні кошти, а переказ у валюті, що в свою чергу ставить під сумнів правомірність дій Банку в частині нарахування процентів за користування кредитними коштами.

На підтвердження здійснення ОСОБА_3 погашення кредитної заборгованості Банком надано меморіальні ордери (а.с. 89-142).

В межах повноважень, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегією суддів досліджено в судовому засіданні Додаткову угоду до кредитного договору, та встановлено, що 16 листопада 2011 року між Банком та ОСОБА_3 проведено реструктуризацію, за умовами якої зменшено суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання Додаткової угоди на 31598,89 доларів США.

Згідно наданого позивачем розрахунку, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 04.12.2013 року утворилася заборгованість у розмірі 250353,42 долари США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 131 336,94 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 36286,59 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом - 5651,94 долар США та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань - 65126,56 доларів США та штрафи (фіксована частини) 31,29 доларів США, 11920,10 доларів США (процентна складова).

Поряд з цим, апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів і заперечень щодо факту отримання кредитних коштів, а ґрунтується на припущеннях без посилань на докази.

Оскільки належних та допустимих доказів на спростування розміру існуючої заборгованості відповідачем не надано, наданий розрахунок Банку підписано уповноваженою особою та скріплено печаткою, колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок, до якого включено відомості за меморіальними ордерами, є належним доказом розміру існуючої заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, належне виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось договором іпотеки № KIA0GA00000042 від 25.07.2007 року, укладеним між закритим акціонерним товариством «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку квартиру загальною площею 48,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком В.Д. 21.12.2006 року, зареєстрованого за реєстровим номером № 2273, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстровим № 524.

Відповідно до п. 22 Іпотечного договору у випадку порушення позичальником кредитного договору або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках передбачених п.16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. В разі продажу предмета іпотеки на публічних торгах іпотекодержатель відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію предмета іпотеки у порядку передбаченому «Постановою КМУ №1448 від 22.12.1997», якщо інше не передбачено законодавством на день реалізації предмета іпотеки.

При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодили, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50% від його вартості згідно п. 11 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті.

Згідно п. 27 Договору іпотеки Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом - переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця, або продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначений на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Вимогою від 28.10.2013 кредитор повідомив позичальника та іпотекодавця про неналежне виконання ОСОБА_3 грошових зобов'язань із своєчасного повернення отриманих кредитних коштів і плати за користування ними, що випливають із кредитного договору №KIA0GA00000042 від 24.07.2007 і вказав, що заборгованість за договором становить 139145,26 доларів США (а.с. 11). Відправка повідомлення сторонам підтверджується реєстром поштових відправлень - рекомендованих листів з повідомленням. (а.с.12-14).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Іпотечним договором передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Статтею 38 Закону передбачено, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати,іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Суд першої інстанції, вірно встановивши обставини справи щодо наявності заборгованості ОСОБА_3 перед Банком, не дослідив питання розміру заборгованості та її складових.

Крім того, резолютивна частина рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та п. 4 ст. 215 ЦПК України, а саме: не встановлено і не зазначено ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації за процедурою, передбаченою ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Зазначене свідчить, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду Українидійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що законодавцем встановлено право альтернативного визначення ціни предмета іпотеки.

Враховуючи, що позивачем обрано спосіб реалізації у спосіб передбачений ст. 38 Закону «Про іпотеку» за рішенням суду, а ст. 39 цього Закону дозволяє звернення стягнення за рішенням суду у такий спосіб, та враховуючи, що умовами договору сторони погодили визначення ціни предмета іпотеки на розсуд іпотекодавця, колегія суддів дійшла висновку про продаж предмета іпотеки за ціною визначеною на підставі оцінки майна суб'єкта оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, що повністю відповідає положенню ч. 6 ст. 38 Закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом проведена неправильна оцінка доказів та безпідставно, взято до уваги надану на підтвердження позовних вимог заяву на видачу готівки, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акту (правова позиція висловлена у постанові ВСУ № 6-цс15 від 25.03.2015) .

Враховуючи наведене у суду немає підстав для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», разом з тим, дане питання вирішується на стадії виконавчого провадження.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

«В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КІА0GА00000042 від 25.07.2007 року у розмірі 250353,42 долари США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 131336,94 долари США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 36286,59 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом 5651,94 долари США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 65126,56 доларів США, штрафу (фіксована частина) 31,29 доларів США, штрафу (процентна складова) 11920,10 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 48,70 кв.м., за ціною визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, шляхом укладення Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» від свого імені договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки».

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 759/952/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3873/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Мазур І.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.