Рішення № 57400145, 14.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1620/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Бобровник О.В

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Чобіток А.О., Шебуєвої В.А.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана його представником ОСОБА_3, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та часткове скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок,

встановила:

У вересні 2014 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідачів Київської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та часткове скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 814 додатку №1 рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», яким передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано незаконним та скасовано пункт 815 додатку №1 рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», яким передано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що видано ОСОБА_6 та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 22.12.2011 року за № 06-7-06104.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що виданий ОСОБА_7 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 22.12.2011 року за № 06-7-06103.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, який укладений 14.02.2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, який укладений 02.02.2012 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2

Стягнуто солідарно з Київської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по оплаті судового збору в сумі 243 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що ОСОБА_4 в позовній заяві посилався на те, що він є користувачем земельної ділянки, обліковий код 72:541:031, орієнтовною площею 0,08 га, що розташована по АДРЕСА_2. Однак ним не надано документа, який підтверджує виникнення такого права, жодного зареєстрованого у встановленому порядку договору (оренди або суперфіцію).

Крім того, позивач в своїй позовній заяві стверджує, що 29.11.2007 року отримав довідку №242/11 органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва, про те, що йому дійсно відведена земельна ділянка площею 0,08 га по АДРЕСА_3 у Солом'янському районі м. Києва.Проте в межах міста Києва розпорядження земельними ділянками здійснює Київська міська державна адміністрація. Таким чином не є зрозумілим, на якій правовій підставі «Орган самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» виконує функції Київської міської державної адміністрації. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на положення чинного законодавства та обставини справи і, встановивши, що позивач не був учасником оспорюваного ним договору купівлі-продажу, помилково задовольнив його позов про визнання договорів недійсними.

Також, посилався на те, що позивачем у даній справі про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку має бути Київська міська рада, як орган, що розпоряджається землями територіальної громади міста Києва. Однак, позивачем є ОСОБА_4, який не має жодного права на спірну земельну ділянку.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_10 вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача Київської міської ради - Глобенко Л.В. погодилась із доводами апеляційної скарги та просила скаргу задовольнити.

Інші сторони та їх представники в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_4 позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є користувачем земельної ділянки, обліковий код 72:541:031, орієнтовною площею 0,08 га., що розташована по АДРЕСА_2 після смерті діда ОСОБА_12, який користувався даною земельною ділянкою з 90-х років минулого століття. Земельна ділянка огороджена парканом та на ній знаходиться фундамент майбутньої будівлі.02.11.2006 року позивач звернувся до Київської міської ради із заявою про надання зазначеної земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд.

29.11.2007 року позивач отримав довідку №242/11 органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва для відведення земельної ділянки площею 0,08 га. по АДРЕСА_2

Відповідно до ст.ст. 116,118 Земельного кодексу України, ОСОБА_12, як належний користувач вищевказаної земельної ділянки, 15.02.2008 року надав позивачу нотаріальну згоду про те, що він не заперечує проти відведення даної земельної ділянки у власність.

У 2012 році позивач звернувся із запитом щодо зазначеної земельної ділянки до Київської міської ради, про що отримав відповідь від 12.12.2012 року № 03-16/38544, що згідно з даними автоматизованої системи ПК «Кадастр» за громадянином ОСОБА_12 земельна ділянка по АДРЕСА_3 у Солом'янському районі не зареєстрована.

Позивач випадково дізнався, що Київською міською радою 18.12.2008 року прийнято рішення №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», яким передано у приватну власність громадянам 975 земельних ділянок площею 99 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Пунктами 814 та 815 додатку №1 зазначеного рішення Київської міської ради відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були передані у власність земельні ділянки площею 0,1 га., які розташовані відповідно по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_3) та по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_4) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Зазначені земельні ділянки були передані відповідачам за рахунок земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_12, право на яку позивач оформлював.

На підставі оскаржуваних пунктів рішення Київської міської ради відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були виготовлені та видані державні акти на право власності на земельні ділянки, які зареєстровані третьою особою в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відповідно від 22.12.2011 року за № 06-7-06104 та від 22.12.2011 року за № 06-7-06103.

В подальшому позивачу стало відомо, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.02.2012 року площею 0,1 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_3) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд відповідно до якого право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_8, про що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зроблено відповідну відмітку на державному акті від 22.12.2011 року за № 06-7-06104 та здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку від 02.03.2012 року за №06-7-06215.

Між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.02.2012 року площею 0,1 га, яка розташована по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_4) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, відповідно до якого право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2, про що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зроблено відповідну відмітку на державному акті від 22.12.2011 року за № 06-7-06103 та здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку від 27.02.2012 року за № 06-7-06203.

У червні 2014 року на замовлення позивача землевпорядною організацією ПП «ГЕОС», яка має відповідну ліцензію на здійснення землевпорядних робіт, було виготовлено кадастровий план земельної ділянки по АДРЕСА_2 м. Києва. З цього плану вбачається, що на більшу частину земельної ділянки з обліковим номером 72:541:031, яка перебувала у користуванні ОСОБА_12 та якою на теперішній час користується позивач, видано оскаржувані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Вказує, що ні він, ні ОСОБА_12, як користувачі земельної ділянки з обліковим номером 72:541:031, своєї згоди на передачу вищевказаної земельної ділянки іншим особам не давали, отже право користування земельною ділянкою у визначеному законом порядку не припинялось. Навпаки, позивач здійснював активні дії, спрямовані на реалізацію свого права на отримання спірної земельної ділянки у власність у встановленому порядку звертався до Київської міської ради та отримував інші документи необхідні для реалізації свого права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсними пунктів рішення Київської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, та договорів купівлі-продажу земельних ділянок, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Суд вважав встановленим, що позивач ОСОБА_4 є користувачем земельної ділянки, обліковий код 72:541:031, орієнтовною площею 0,08 га., що розташована по АДРЕСА_2 після смерті діда ОСОБА_12, який користувався даною земельною ділянкою з 90-х років минулого століття.

Однак ні позивач, ні ОСОБА_12, як користувачі земельної ділянки, не надавали згоду на передачу вказаної ділянки у власність іншим особам, отже, їх право користування земельною ділянкою у визначеному законом порядку не припинялось.

Київською міською радою 18.12.2008 року було прийнято рішення №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», пунктами 814 та 815 додатку №1 якого відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були передані у власність земельні ділянки площею 0,1 га., які розташовані відповідно по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_3) та по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_4) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Зазначені земельні ділянки були передані відповідачам за рахунок земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_12, право на яку позивач оформлював, подавши 02.11.2006 року заяву про надання вказаної земельної ділянки у власність.

Відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вказані земельні ділянки 22.02.2011 року були видані державні акти, а в подальшому відповідач ОСОБА_6 продав земельну ділянку по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу від 14.02.2012 року. Відповідач ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 02.02.2012 року продала земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що Київською міською Радою були порушені вимоги ст. 116 ЗК України, якою передбачено, що надання земельної ділянки , яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення ( викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Тоді як на більшу частину земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_12 та якою на даний період часу користується позивач, були видані оскаржувані державні акти на право власності на земельні ділянки, без отримання згоди на це користувача земельної ділянки.

Також суд вважав, що Київською міською радою було порушено ст. 9 Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року № 457/1867, відповідно до якої обов'язковою умовою для прийняття рішення про відведення земельної ділянки Київською міською радою є наявність погодженої документації із землеустрою.

Оскільки судом встановлено, що проекти землеустрою на відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не розроблялись, Департаментом земельних ресурсів КМДА такі проекти не погоджувались та проект оскаржуваного рішення не готувався, тому суд дійшов висновку, що оскаржувані пункти рішення Київської міської ради в частині передачі земельних ділянок у власність відповідачів підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Посилаючись на положення ст. 215, 378 ЦК України, 210 ЗК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у позовному обсязі.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки вони не у повному обсязі відповідають обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення.

Статтею 215 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно містити, зокрема, мотивувальну частину із зазначенням: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

Статтею 125 ЗК України ( в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) було передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі ( на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до п. 7 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України вимагати усунення будь-яких порушень прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельної ділянкою, і відшкодування завданих збитків, може власник земельної ділянки або землекористувач.

Однак, висновок суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_4 є користувачем земельної ділянки з обліковим кодом 72:541:031, орієнтовною площею 0,08 га, що розташована по АДРЕСА_3, - колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки обставини, які мають значення для вирішення справи, не доведені належними та допустимими доказами.

Так, відповідно до даних чергового кадастрового плану - витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 14.09.2005 року, користувачем земельної ділянки за кодом 72:541:031, без зазначення адреси цієї ділянки, був ОСОБА_12 ( а.с. 17).

Згідно з довідкою Органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» від 10.07.2014 року за № 29/54, ОСОБА_12 користувався вказаною земельною ділянкою з 1990 року та обгородив її парканом.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України ( 1990 року), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 67 ЗК України (1990 року) було передбачено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач передаються у власність або надаються у користування громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Згідно з вимогами ст. 23 ЗК України (в редакції 1992 року), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Разом з тим, жодних даних про те, на якій правовій підставі ОСОБА_12 був користувачем зазначеної земельної ділянки, та відповідних доказів цих обставин матеріали справи не містять.

Відповідно до заяви ОСОБА_12, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушенко Т.Ф. 15.02.2008 року, ОСОБА_12 не заперечував проти відведення земельної ділянки, розміром 0,05 га, яка знаходиться в його користуванні за адресою: АДРЕСА_4, у приватну власність онуку ОСОБА_4, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_5 (а.с. 21, том 1). З відповідною заявою про надання вказаної земельної ділянки у власність, позивач звернувся до Київської міської ради 02.11.2006 року ( а.с. 18, том 1).

Відповідно до ч.6-11 ст. 118 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації подають заяву до відповідної районної, Київської міської державної адміністрації, яка розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки, який розробляється за замовленням громадян організаціями, що мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих робіт, погоджується органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Однак, позивачем не надано до суду доказів тих обставин, що на земельну ділянку по АДРЕСА_3 на його замовлення було розроблено проект відведення земельної ділянки, який був погоджений відповідними державними органами у порядку, передбаченому ч. 9 ст. 118 ЗК України, та поданий на розгляд Київської міської ради.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач здійснював активні дії, спрямовані на реалізацію свого права на отримання спірної земельної ділянки у власність - колегія суддів вважає такими, що не мають правового значення для вирішення спору, оскільки належних доказів тих обставин, що ОСОБА_4 на законних підставах набув право користування земельною ділянкою за обліковим кодом 72:541:031, - позивачем не надано. Відповідно до витягів з бази даних Державного земельного кадастру, ОСОБА_4 не був зареєстрований користувачем земельної ділянки під обліковим кодом 72:541:031.

Посилання позивача на те, що зареєстрованим користувачем вказаної земельної ділянки був дід позивача ОСОБА_12, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначена обставина не дає підстав вважати, що позивач ОСОБА_4 відповідно до заяви ОСОБА_12 став законним користувачем земельної ділянки.

Та обставина, що частина земельної ділянки, якою користувався ОСОБА_12, була включена у межі земельних ділянок по АДРЕСА_6, також не є підтвердженням порушення прав саме позивача, оскільки ОСОБА_4 не набув права користування на земельну ділянку по АДРЕСА_3 в розумінні вимог чинного законодавства.

Враховуючи вкладене, колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження порушення його прав при прийнятті Київською міською радою рішення про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_7 та по АДРЕСА_8 відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Посилання позивача на порушення Київською міською радою процедури прийняття рішення, відсутність погодженої проектної документації із землеустрою про відведення земельних ділянок відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не можуть бути прийняті до уваги як підстава для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України вимагати усунення будь-яких порушень прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельної ділянкою, і відшкодування завданих збитків, може власник земельної ділянки або землекористувач.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена однією зі сторін правочину, а також іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки позивач ОСОБА_4 не є ні власником, ні законним користувачем земельної ділянки АДРЕСА_3 (обліковий код 72:541:031) у Солом'янському районі м. Києва, висновки суду першої інстанції про наявність у позивача права вимагати визнання недійсним рішення Київської міської ради про надання частини земельної ділянки у власність відповідачам, визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок - не ґрунтуються на нормах матеріального права, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 - не вбачається.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо наявності також іншої підстави для відмови у задоволенні позовних вимог - пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки оскаржуване рішення Київради було прийняте у грудні 2008 року, а позивач звернувся з даним позовом до суду у вересні 2014 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки застосування наслідків спливу позовної давності як підстава для відмови у позові може мати місце лише тоді, коли позовні вимоги будуть визнані судом доведеними (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення») та за наявності факту порушення, невизнання чи оспорювання відповідачем прав позивача. У такому випадку суд з'ясовує причини пропуску строку позовної давності та за відсутності поважних причин застосовує положення ч. 4 ст. 267 ЦПК України. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи, що колегією суддів встановлено, що позовні вимоги є недоведеними, то у задоволенні позову слід відмовити саме з цих підстав, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню у повному обсязі, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення наступного змісту:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та часткове скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: