Рішення № 57399814, 21.04.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2016 р.Справа № 922/504/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Терновій М.П.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія", м. Київ до Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України", с. Кутузівка 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національна академія аграрних наук України, м. Київ простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. б/н від 23.09.2015 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (дов. б/н від 14.04.2015 року);

від 3-ї особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 2 101 411,09 грн. з яких: 1 150 506, 78 грн. - сума основної заборгованості; 126 359, 21 грн. - 3 відсотки річних; 824 545, 10 грн. - інфляційні втрати та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки № ПЗЗР-22/05/12-01 від 22.05.2012 року, у частині повного та своєчасного розрахунку.

Ухвалою господарського суду від 24.02.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду. Порушено провадження у справі № 922/504/16 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.03.2016 року о(б) 11:45 год. Залучено до участі у справі у якості 3-ю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національну академію аграрних наук України.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

23.03.2016 року господарським судом позивачу винесено окрему ухвалу.

21.03.2016 року відповідач через канцелярію суду надав відзив вх. № 9355 на позовну заяву.

21.04.2016 року позивач через канцелярію суду надав письмові пояснення вх. № 13556 щодо відзиву відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у призначене судове засідання 21.04.2016 року не з'явилась, про причини неявки суду не повідомила, витребуваних судом документів до матеріалів справи не надала, про розгляд даної справи повідомлена своєчасно та належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Присутній у судовому засіданні 21.04.2016 року позивач підтримав позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав викладених у позові та наданих до суду пояснень, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи та винесення рішення.

Присутній у судовому засіданні 21.04.2016 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував у повному обсязі із підстав викладених у наданому до суду відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду від 24.02.2016 року; 14.03.2016 року; 23.03.2016 року; 04.04.2016 року свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами та додатково поданими на вимогу суду документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.04.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 22.05.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія" (далі-позивач, постачальник) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" (далі-відповідач, покупець) було укладено договір поставки № ПЗЗР-22/05/12-01 (т. 1, а.с. 15-19).

Відповідно до пункту 10.1. договору, сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту (дати) підписання його сторонами і діє до 31.12.2012 року, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань за цим договором.

Пунктом 1.1. договору, сторони визначили, що постачальник зобовязується передати у власність продукти агрохімічні (далі - "товар"), а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Кількість, ціна та номенклатура товару, що підлягає поставці за умовами цього договору, визначається у специфікації, підписаній уповноваженими представниками сторін, що є додатком №1 та невідємною частиною цього договору (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору, сторони визначили порядок оплати товару, відповідно до якого оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України в наступному порядку, а саме:

4.1.1. поетапної оплати покупцем поставленого товару, шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника у строк до 180 (сто вісімдесят) календарних днів з дати поставки товару, але в будь-якому випадку до 30.12.2012 року (т. 1, а.с. 15).

Пунктом 5.1. договору передбачено, що постачальник поставляє товар покупцю партіями у строк до 3 календарних днів з моменту надання покупцем постачальнику відповідної заявки на поставку товару на умовах поставки DAP з пунктом призначення: Харківська обл., Харківський р-н, с. Кутузівка, центральний склад (згідно з правилами "Інкотермс 2010").

Згідно пунктів 5.2., 5.2.1, 5.2.2. договору, зобов'язання постачальника по поставці товару за даним договором вважаються виконаними з моменту отримання товару покупцем. Сторони домовились, що моментом отримання товару покупцем є дата отримання товару. Сторони домовились, що датою отримання товару є дата видаткової накладної на товар.

Відповідно до пункту 6.1.1. договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати постачальнику грошові кошти за отриманий товар, а відповідно до пункту 6.4.1. постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати грошові кошти відповідно до умов цього договору за поставлений товар.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором (пункт 7.1. Договору) (т. 1, а.с. 17).

Відповідно до умов договору та додатку № 1 загальна ціна договору становить 2 565 815,04 грн. (т. 1, а.с. 15, 20).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору постачальник передав у власність покупцю товар на загальну суму 1 524 255, 77 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме:

-№ 1081 від 18.05.2012 року на суму 2 747, 40 грн.;

- № 1145 від 31.05.2012 року на суму 162 721,08 грн.;

- № 1158 від 31.05.2012 року на суму 1 358 787,29 грн. (т. 1, а.с. 21-23).

Також позивач посилається на те, що відповідачем в порушення умов договору поставки вартості отриманого товару не сплачено, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1 524 255, 77 грн.

Відповідно до Угоди про зарахування однорідних зустрічних вимог від 17.03.2015 року за договором поставки № ПЗЗР-22/05/12-01 від 22.05.2012 року здійснено зарахування однорідних зустрічних вимог(т.1, а.с. 28-29).

Згідно пункту 3 вищезазначеної угоди, сторони угодили, що з моменту набрання чинності цією угодою заборгованість сторони 2 (відповідач у справі) перед стороною 1 (позивачем у справі) по договору поставки № ПЗЗР-22/05/12-01 від 22.05.2012 року складає 1 150 506, 78 грн. (т. 1, а.с. 28-29).

У зв'язку із чим, як вказує позивач, заборгованість покупця на даний час становить 1 150 506, 78 грн.

За твердженнями позивача заборгованість відповідача з оплати товару за договором поставки у розмірі 1 150 506,78 грн. також підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків та наданим відповідачем 22.06.2015 року гарантійним листом вих. № 240, у якому останній визнав заборгованість за договором поставки № ПЗЗР-22/05/12-01 від 22.05.2012 року на суму 1 150 506, 78 грн. (т. 1, а.с. 24-27, 30).

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути із відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 1 150 506, 78 грн., що стало підставою звернення із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статі 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідачем в порушення умов договору поставки № ПЗЗР-22/05/12-01 від 22.05.2012 року, не сплачено вартість отриманого товару, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за отриманий товар у розмірі 1 150 506,78 грн. З огляду на наведене, позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача заборгованості за отриманий товар у розмірі 1 150 506,78 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

У звязку із неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором, позивачем було нараховано: 3 відсотки річних у розмірі 126 359,21 грн., інфляційні втрати у розмірі 824 545,10 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 126 359,21 грн. за період з:

- 18.02.2013 року по 16.03.2015 року на суму боргу 1 524 255,77 грн. нараховано 94 578, 82 грн.;

- 17.03.2015 року по 17.02.2016 року на суму боргу 1 150 506, 78 грн. нараховано 31 780, 39 грн. (т. 1, а.с. 13), суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку нарахування позивачем відповідачу 3 відсотків річних у сумі - 126 359,21 грн. за вищезазначений період в системі "законодавсто" та встановлено, що відповідні нарахування здійснені вірно, вони відповідають вимогам чинного законодавства, відносинам що виникли між сторонами та такими що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат у розмірі 824 545,10 грн. за період з:

- 1.03.2013 року по 28.02.2015 року на суму боргу у розмірі 1 524 255, 77 грн.;

- 1.03.2015 року по 31.01.2016 року на суму боргу 1 150 506, 78 грн. (т. 1, а.с. 14), суд керується наступним.

Відповідно до пункту 2.1. інформаційного листа ВГСУ 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи із індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат у системі "законодавства", суд дійшов висновку що відповідні нарахування здійснено відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України тому підлягають задоволенню у розмірі 824 545,10 грн.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, суд бере до уваги, що у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Позивач надав необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доказів врегулювання спірних відносин за взаємною згодою сторін відповідач суду не надав.

Щодо заперечень відповідача, викладених у наданих до суду відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Аналіз статті 625 Цивільного кодексу України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Посилання відповідача щодо видаткової накладної № 1081 від 18.05.2012 року є необґрунтованими, у зв'язку із наступним.

Відповідно до вимог статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було. Відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, що підтверджує акт звірки взаємних розрахунків станом на 1.03.2015 року підписаний з боку відповідача без будь-яких зауважень.

Як свідчать матеріали справи, відповідач з часу отримання товару не скористався правом відмовитися від товару та не надав суду доказів відмови та повернення позивачеві поставленого товару. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом довіреної особи відповідача та відтиском печатки підприємства на видаткових накладних.

Також вищезазначене підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків та наданим відповідачем 22.06.2015 року гарантійним листом вих. № 240, у якому відповідач визнав заборгованість за договором поставки № ПЗЗР-22/05/12-01 від 22.05.2012 року на суму 1 150 506, 78 грн. (т. 1, а.с. 24-27, 30).

Відповідно до вищевикладеного письмові посилання та заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними, спростовуються матеріалами справи та викладеними вище нормами та доказами, у зв'язку із чим не приймаються судом.

Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення із відповідача заборгованості у розмірі 2 101 411,09 грн. з яких: 1 150 506, 78 грн. - сума основної заборгованості; 126 359, 21 грн. - 3 відсотки річних; 824 545, 10 грн. - інфляційні втрати такими що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволені позову судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 31 521, 17 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 34, 35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" (62405, Харківська обл., Харківський р-н., с. Кутузівка, вул. Шкільна, 6, ЄДРПОУ 05460427) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія" (місцезнаходження: 04050, м. Київ., вул. Мельникова, 12; адреса для листування: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 6-Б, ЄДРПОУ 37469662) суму у розмірі - 2 101 411,09 грн. з яких: 1 150 506, 78 грн. - сума основної заборгованості; 126 359, 21 грн. - 3 відсотки річних; 824 545, 10 грн. - інфляційні втрати та судові витрати у розмірі 31 521,17 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 25.04.2016 р.

Суддя ОСОБА_3