Постанова № 57399620, 25.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2016 р. Справа №917/24/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Івакіна В.О.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №30 від 01.02.2013 року;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №9 від 01.04.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», м.Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, (вх.№852П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 01.03.2016 року по справі №917/24/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгросток», с.Тарасівка, Зінківський район, Полтавська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», м.Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область,

про стягнення 2014756,58 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Украгросток» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», в якій просило стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за договором поставки №35-У від 01.06.2012 року, з яких: 1976438,67 грн. основна заборгованість, 13639,26 грн. штраф, 4113,92 грн. 3% річних, 20564,73 грн. інфляційних. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 30221,35 грн. судового збору.

У лютому 2016 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з заявою про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду та в якій позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1834756,58 грн. боргу з яких: 1796438,67 грн. основна заборгованість, 13639,26 грн. штраф, 4113,92 грн. 3% річних, 20564,73 грн. інфляційних, а також 30221,35 грн. судового збору.

01.03.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Украгросток» звернулося до господарського суду Полтавської області з заявою про зменшення позовних вимог, в якій просив суд у звязку з частковим погашенням боргу відповідачем стягнути з відповідача 1753438,67 грн. основного боргу, 13639,26 грн. штрафу, 4113,92 грн. 3% річних, 20564,73 грн. інфляційних.

Вказана заява була прийнята судом першої інстанції і здійснено розгляд справи з її урахуванням.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.03.2016 року по справі №917/24/16 (суддя Тимошенко О.М.) позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгросток» 1753438,67 грн. основного боргу, 13639,26 грн. штрафу, 4113,92 грн. 3% річних, 20564,73 грн. інфляційних, 26876,35 грн. витрат по сплаті судового збору.

Повернуто Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгросток» з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2645,00 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2016 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що постачальником не надано покупцю повного пакету документів, зазначених у п. 2.3. договору, зокрема, спеціалізованих накладних за формою №1-ТН(МС), а ТОВ «Гадячсир», скориставшись своїм правом, передбаченим п. 2.4. договору на законних підставах було призупинено оплату товару за договором, що виключає порушення законних прав позивача та тягне за собою відсутність підстав для задоволення позову, оскільки є наслідком порушення умов договору самим постачальником.

Скаржник вказує, що спеціалізовані товарні накладні за формою №1-ТН(МС) не були предметом дослідження, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на доказах, що не є належними та допустимими з точки зору доказування факту поставки молочної сировини за договором.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що до матеріалів справи позивачем були надані копії видаткових накладних, однак, вони за браком своєї форми та змісту не можуть вважатися належними первинними бухгалтерськими документами та бути доказами (фіксувати факт) проведення господарських операцій з поставки товару, адже: по-перше, вони не є підписаними обома сторонами та не містять відтиску печатки підприємства покупця; по-друге, загальна вартість товару, що у них зазначена значно перевищує заявлену позивачем до стягнення суму боргу.

Як вказує відповідач, враховуючи, що позивачем не надано до матеріалів справи товарних накладних за формою №1-ТН(МС), визначити момент виникнення у ТОВ «Гадячсир» обовязку з оплати товару та строку його оплати неможливо, як неможливо встановити дійсну ціну, за якою поставлявся товар, оскільки у наданих до матеріалів справи містяться різні відомості щодо ціни.

Неправомірним вважає апелянт задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних, оскільки до виникнення спору по даній справі призвели неправомірні дії самого позивача, а строк виконання зобовязання (строк платежу) за договором не настав. Крім того, покупцем було використане своє право передбачене договором щодо призупинення оплати у звязку з порушенням умов договору самим постачальником.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

13.04.2016 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3978), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 13.04.2016 року з метою забезпечення повного, всебічного та обєктивного вирішення спору, а також дотримання принципів судочинства, розгляд справи відкладено на іншу дату. Крім того, ухвалено позивачу надати до суду оригінали спеціалізованих товарних накладних за формою №1-ТН (МС) за період жовтень грудень 2015 року у підтвердження виконання умов п. 2.3. договору поставки №35-У від 01.06.2012 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.04.2016 року у звязку з відпусткою судді Камишевої Л.М., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Івакіна В.О.

До початку судового засідання 25.04.2016 року представник відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№4355), в якому просить суд зупинити провадження у справі №917/24/16 до набрання законної сили судовим рішенням Зіньковського районного суду Полтавської області у справі №530/501/16-ц за позовом ТОВ «Гадячсир» до ТОВ «Украгросток» про визнання договору недійсним.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що правовою підставою позову ТОВ «Украгросток» до ТОВ «Гадячсир» по справі №917/24/16 є саме договір №35-У від 01.06.2012 року про поставку молока, однак вказаний договір наразі оспорюється. Тобто, у Зіньковському районному суді Полтавської області наявна справа №530/501/16-ц за позовом ТОВ «Гадячсир» до ТОВ «Украгросток» про визнання договору №35-У від 01.06.2012 року недійсним.

Відповідач вважає, що справу №917/24/16 про стягнення грошових коштів неможливо обєктивно розглянути до вирішення повязаної з нею справи №530/501/16-ц, яка розглядається іншим судом, оскільки обставини, які будуть встановлені в межах справи №530/501/16-ц можуть суттєво вплинути на права та обовязки сторін по справі №917/24/16.

У судовому засіданні 25.04.2016 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, а також наполягав на задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві та зазначив, що подане клопотання про зупинення провадження у справі є необґрунтованим та свідчить про неналежне користування стороною наданих їй процесуальних прав, оскільки таке клопотання свідчить про намір скаржника затягнути розгляд справи.

Розглянувши клопотання ТОВ «Гадячсир» про зупинення провадження у справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Згідно з п 3.16. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 Господарського процесуального кодексу України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Повязаність справи полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для даної справи.

При цьому, неможливість розгляду конкретної справи до вирішення іншим судом іншої справи полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Однак, відповідачем в наданому до суду клопотанні про зупинення провадження у справі не наведено належного мотивованого доводу, в чому саме полягає неможливість розгляду даної справи та які обставини неможливо встановити суду самостійно при вирішенні даного господарського спору. Тобто, в даному випадку спірні питання підлягають вирішенню на підставі дослідження матеріалів справи з наданням відповідної правової оцінки нормам матеріального права, на які посилається позивач з урахуванням визначеного позивачем предмету та підстав позову.

Як свідчить зміст клопотання відповідача, він просить зупинити дану справу у звязку з розглядом іншої справи, предметом спору якої, зокрема, є визнання недійсним договору поставки №35-У від 01.06.2012 року, укладеного між ТОВ «Украгросток» та ТОВ «Гадячсир».

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи приписи наведених правових норм, господарський суд зобовязаний перевірити законність договорів, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у випадку, якщо суд дійде висновку про незаконність договорів, він має право визнати ці договори недійсними. Тобто, у суду є можливість розглянути дану справу до вирішення повязаних з нею інших справ.

При цьому колегія суддів зауважує, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність необхідної умови та правових підстав для зупинення провадження у справі №917/24/16 до вирішення Зіньковським районним судом справи №530/501/16-ц, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання ТОВ «Гадячсир».

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.06.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» (покупець, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгросток» (постачальник, позивач у справі) укладено договір поставки №35-У.

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язався систематично передавати у власність покупця молочну сировину (молоко коровяче незбиране, яке піддавалося попередній фізичній оброботці (фільтрації, охолодженню), далі за текстом молоко, а покупець зобовязався приймати й оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному цим договором.

Кількість молока зазначається в спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за формою-1 ТН (МС), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01.07.2002 року (далі за текстом товарна накладна), ціна - у протоколах погодження цін (додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання сторонами, є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

Згідно пункту 2.2. договору право власності на молоко переходить до покупця з моменту його приймання і визначається датою підписання представником покупця товарної накладної крім випадку виявлення покупцем невідповідності молока вимогам ДСТУ 3662-97, діючим в Україні стандартам, а також ветеринарним та санітарним вимогам.

Пунктом 2.5. договору визначено, що не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним покупцем, на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини, виписується приймальна квитанція за формою №З-ПК (МС), в якій вказується кількість та вартість молочної сировини.

У пункті 5.4. договору сторони визначили, що покупець проводить оплату за придбане молоко у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту переходу права власності на молоко.

Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2012 року, а в частині виконання сторонами грошових зобовязань до моменту їх повного виконання (п. 10.1 договору).

Вказаний договір складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору поставки, позивачем за період з 01.10.2015 року по 17.12.2015 року передано відповідачу товар на загальну суму 2734881,34 грн. Факт поставки відповідачу товару підтверджується:

- видатковими накладними: №47 від 10.10.2015 року, №48 від 20.10.2015 року, №49 від 31.10.2015 року, №51 від 10.11.2015 року, №52 від 20.11.2015 року, №54 від 30.11.2015 року, №56 від 15.12.2015 року, №58 від 17.12.2015 року;

- приймальними квитанціями: №160 від 31.10.2015 року за період з 01.10.2015 року до 31.10.2015 року, №153 від 31.11.2015 року за період з 01.11.2015 року до 31.11.2015 року, №150 від 31.12.2015 року за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року;

- довіреністю №1394 від 01.10.2015 року, довіреністю №1488 від 01.11.2015 року, довіреністю №1617 від 01.12.2015 року.

Однак, отримавши зазначений вище товар у власність від постачальника, покупець взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого за договором товару здійснив частково, а саме сплатив 981442,67 грн., що не заперечується відповідачем та підтверджується наявним у справі розрахунком.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобовязання за договором поставки і сплатив залишок заборгованості за поставлений товар у розмірі 1753438,67 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки №35-У від 01.06.2012 року.

Відповідач зазначає, що до матеріалів справи позивачем були надані копії видаткових накладних, які за браком своєї форми та змісту не можуть вважатися належними первинними бухгалтерськими документами та бути доказами (фіксувати факт) проведення господарських операцій з поставки товару, адже: по-перше, вони не є підписаними обома сторонами та не містять відтиску печатки підприємства покупця; по-друге, загальна вартість товару, що у них зазначена значно перевищує заявлену позивачем до стягнення суму боргу. Відповідач, також зазначає, що оскільки позивачем не надано до матеріалів справи товарних накладних за формою №1-ТН(МС), визначити момент виникнення у ТОВ «Гадячсир» обовязку з оплати товару та строку його оплати неможливо, як неможливо встановити дійсну ціну, за якою поставлявся товар, оскільки у наданих до матеріалів справи містяться різні відомості щодо ціни.

Проте, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника. Так, у матеріалах справи містяться копії видаткових накладних №47 від 10.10.2015 року, №48 від 20.10.2015 року, №49 від 31.10.2015 року, №51 від 10.11.2015 року, №52 від 20.11.2015 року, №54 від 30.11.2015 року, №56 від 15.12.2015 року, №58 від 17.12.2015 року, які підписані сторонами з обох сторін та скріплені печатками підприємств. Загальна вартість товару, що у них зазначена перевищує заявлену позивачем до стягнення суму боргу, однак позивачем заявлена саме сума боргу, з урахуванням оплати, яка здійснена відповідачем.

Щодо ненадання позивачем товарних накладних за формою №1-ТН(МС), колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.3. договору на кожну партію молока постачальник зобовязаний надати покупцю документи: товарну транспортну накладну Ф1-ТН, спеціалізовану накладну формою №1-ТН(МС), оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, із заповненням в них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока; видаткову накладну; податкову накладну; ветеринарне свідоцтво (Ф-2), яке надається постачальником покупцю на заплановану кількість молока, що передаватиметься у власність покупцю, на кожний місяць не пізніше 3 числа поточного місяця.

Так, у п. 4 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробнично-технічного призначення та товарів народного споживання по якості» №П-7, зазначено, що приймання продукції по якості та комплектності проводиться в точної відповідності зі стандартами, технічними умовами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукція, яка постачається (технічний паспорт тощо). Відсутність зазначених супровідних документів не зупиняє приймання продукції. В даному випадку складається акт о фактичної якості та комплектності одержаної продукції і у акті зазначається, які документи відсутні.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідно до статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, колегія суддів зазначає, що обов'язок доведення передання товару без відповідних документів, згідно вищезазначеного, покладається на відповідача.

Проте, відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказів складення актів про відсутність документів при прийнятті продукції, чи доказів звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів які зазначені у п. 2.3. договору, та встановлення строку для їх передання, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого ним товару, а отже звільняти відповідача від зобовязання сплатити за поставлений товар правові підстави відсутні.

Колегія суддів вважає, що в звязку з тим, що відповідач не надав доказів підтверджуючих відсутність товарно-транспортної накладної Ф1-ТН та спеціалізованої товарної накладної за формою №1-ТН(МС), не довів наявність порушення зобовязання по передачі документів позивачем, відсутні відповідні акти та вимоги про надання документів при прийманні товару.

Крім того, договором поставки та діючим законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі.

До того ж, як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 року за №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявні приймальні квитанції (прийомні квитанції).

Згідно Інструкції щодо заповнення Прийомної квитанції на закупівлю молочної сировини(форма № 3-ПК (МС)) прийомна квитанція це документ, у якому приймальник на підставі спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН (МС)) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць. Таким чином, без складання спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН (МС)) на наданні якої наполягає відповідач, неможливо скласти прийомні квитанції, копії яких містяться у матеріалах справи.

При цьому, наявні у матеріалах справи копії прийомних квитанцій складені у відповідності до вимог чинного законодавства, скріплені належними підписами та печатками, жодних зауважень з приводу поставки товару з боку відповідача заявлено не було.

Заперечення відповідача щодо відсутності порушення законних прав позивача та відсутності предмету спору в зв'язку з призупиненням оплати товару за договором на підставі п. 2.4. договору до моменту надання позивачем документів зазначених в п. 2.3. договору, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів у підтвердження факту зупинки ним оплат і повідомлення про це позивача.

Колегія суддів вважає, що факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами видатковими накладними, приймальними квитанція та довіреностями на отримання товару, тому у відповідача у відповідності з вимогами чинного законодавства виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору. Окрім викладеного, колегія суддів приймає до уваги факт часткової оплати, здійсненої відповідачем, що свідчить про визнання останнім зобов'язання з оплати товару та настання строку виконання даного зобов'язання.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 1753438,67 грн. основного боргу, враховуючи відсутність доказів його оплати, є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 Цивільного кодексу України).

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

У пункті 6.2. договору поставки зазначено, що у випадку, якщо заборгованість з оплати молока (п. 5.4 цього договору) становить 10 (календарних) днів і більше, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 1 (одного) % від суми боргу.

На підставі вищевказаних норм права та умови договору поставки позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення 13639,26 грн. штрафу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про визнання вірним наданого позивачем розрахунку суми штрафу в розмірі 13639,26 грн. і стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача:

- 3% річних в сумі 4113,92 грн. за періоди: з 27.10.2015 року по 02.12.2015 року (за видатковою накладною №47 від 10.10.2015 року); з 04.11.2015 року по 17.12.2015 року (за видатковою накладною №48 20.10.2015 року); з 14.11.2015 року по 17.12.2015 року (за видатковою накладною №49 від 31.10.2015 року); з 24.11.2015 року по 18.12.2015 року (за видатковою накладною №51 від 10.11.2015 року); з 05.12.2015 року по 18.12.2015 року (за видатковою накладною №52 від 20.11.2015 року); з 15.12.2015 року по 18.12.2015 року (за видатковою накладною №54 від 31.11.2015 року);

- інфляційних в сумі 20564,73 грн. за періоди: з 27.10.2015 року по 19.11.2015 року (за видатковою накладною №47 від 10.10.2015 року); з 04.11.2015 року по 02.12.2015 року (за видатковою накладною №48 20.10.2015 року); з 14.11.2015 року по 17.12.2015 року (за видатковою накладною №49 від 31.10.2015 року).

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», дійшов обґрунтованого висновку про вірність розрахунку і належності сум інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договором поставки №35-У від 01.06.2012 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 01.03.2016 року по справі №917/24/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 01.03.2016 року по справі №917/24/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2016 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Івакіна В.О.