Ухвала суду № 57394408, 20.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/2318/15-к 20.04.2016

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючого-судді: Царюка В.В.

суддів: Куценко О.В., Семенчука О.В.

за участі секретаря: Борейко Д.В., Алексишинця М.П.

судового розпорядника: Тимошенка О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві апеляційні скарги

обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Завадської Л.М., обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника Дікусара Р.М. на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.11.2015 року, яким, -

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Миколаєва, громадянин України, із середньою освітою, безробітний, раніше не судимий, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, -

- визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України;

та, -

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5,

уродженець м. Миколаєва, громадянин України, із середньою освітою, безробітний, раніше не судимий, неодружений, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1,

- визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

ч. 1 ст. 258-3, ч. ч. 1, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 263 КК України.

_____________

Ап. провадження: № 11-кп/784/223/16 Головуючий у 1-й інстанції: Олефір М.В.

Категорія: ч. 1 ст. 258-3, ч. 1,4 ст. 358 Доповідач апеляційної інстанції: Царюк В.В.

ч. 1 ст. 263 КК

Учасники судового провадження:

Прокурор: Зінченко Є.Ю.

Обвинувачені: ОСОБА_4, ОСОБА_2

Захисники: Дікусар Р.М., Завадська Л.М.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:

Вироком суду ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК та призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 263 КК у виді 4 років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 258-3 КК у виді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк відбування покарання, ОСОБА_4 постановлено обчислювати з моменту фактичного його затримання - з 24.12.2014 року, міру запобіжного заходу - взяття під варту - залишено без зміни .

ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1, 4 ст. 358 КК та призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 263 КК - у виді 4 років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 358 КК - у виді 1 року обмеження волі;

- за ч. 4 ст. 358 КК - у виді 1 року обмеження волі;

- за ч. 1 ст. 258-3 КК - у виді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання ОСОБА_2 у виді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк відбування покарання, постановлено рахувати з часу фактичного затримання - 24.12.2014 року, міра запобіжного заходу - взяття під варту - залишено без зміни.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 за проведення експертизи на користь держави - 737 грн. 62 коп.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 за проведення експертизи на користь держави - 2409 грн. 56 коп.

Також, судом вирішено питання, щодо речових доказів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги:

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник Дікусар Р.М. просять вирок суду першої інстанції - скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі захисник Завадська Л.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції - скасувати частково та ухвалити новий вирок, яким обвинуваченого ОСОБА_2 - виправдати за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 258-3 КК.

Вважати ОСОБА_2, засудженим за ч. 1, 4 ст. 358 КК та призначити йому покарання в межах вже відбутого ним покарання у слідчому ізоляторі м. Миколаєва.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції - скасувати та ухвалити новий вирок, яким його виправдати за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 258-3 КК та звільнити його із під варти, у залі судового засідання.

Узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

В своїх апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_4, а також його захисник Дікусар Р.В., вважають, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також, у зв'язку із допущенням судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Захисник та обвинувачений, вважать, що судове провадження, відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_2, було розглянуто Ленінським районним судом м. Миколаєва із порушенням правил підсудності.

На їх думку, участь ОСОБА_4 у терористичній організації «Донецька народна республіка» на території м. Донецька та Донецької області є найбільш тяжким злочином серед інших пред'явлених йому обвинувачень, а тому, вважають, що відповідно до вимог ст. 32 КПК України, кримінальне провадження повинно було розглянуто, саме в межах юрисдикції Донецької області.

Натомість, після надходження вказаного кримінального провадження до Ленінського районного суду м. Миколаєва із порушенням підсудності, в супереч вимогам ст. 34 КПК, судом не було належним чином вирішено питання, щодо можливості його розгляду або ж необхідності його направлення до Апеляційного суду Миколаївської області для визначення підсудності.

Захисник, вказує, що судом першої інстанції, в ході розгляду кримінального провадження, стороною захисту неодноразово заявлялись клопотання, які не були розглянуті судом у відповідності до вимог закону.

Так, 14.05.2015 року, під час судового засідання, стороною захисту було заявлено клопотання про виділення в окреме провадження матеріалів відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 258-3 КК.

Зазначає, що вказане клопотання хоча і було вирішено судом у встановленому законом порядку, проте учасниками процесу не було отримано копії цього рішення.

Захисник вказує, що 14.05.2015 року, вже після закінчення судового засідання, захисником було подано до суду письмове клопотання про закриття кримінального провадження, в частині обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 258-3 КК, проте, захисник зазначає, що вказане клопотання було заявлено ним усно, лише 20.08.2015 року під час судового засідання. У задоволені клопотання, захиснику було відмовлено, аргументуючи це тим, що вказане клопотання вже було розглянуто 14.05.2015 року, що на думку захисника, не відповідає дійсності, оскільки клопотання не могло бути предметом розгляду у вказаний час, із вищезазначених причин.

20.08.2015 року, під час судового засідання, захисником було повідомлено суд про те, що свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які були присутніми при проведені обшуку за місцем проживання ОСОБА_4, категорично відмовляються прибути до суду для дачі показань, у зв'язку чим, ним було заявлено клопотання про здійснення приводу вищевказаних свідків.

Проте, судом першої інстанції, було безпідставно відмовлено у застосуванні приводу до цих свідків, мотивуючи своє рішення тим, що свідки викликались саме за ініціативою захисту, а тому, обов'язок забезпечення їх явки покладено на сторону захисту, навіть не зважаючи на їх категоричну відмову.

Апелянти вважають, що судом не було взято до уваги, той факт, що свідок ОСОБА_10 в ході судового засідання, в порушення вимог ст. 352 КПК - відмовився від присяги свідка та повідомив про те, що він перебуває на обліку у лікаря-психіатра, що на їх думку, ставить під сумнів показання цього свідка, а суд повинен був визнати показання цього свідка недопустимими.

Крім того, зазначає, що у діях обвинуваченого ОСОБА_4 відсутній склад злочину, передбаченого ст. 258-3 КК, оскільки в супереч вимогам ст. ст. 1, 24 - ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», в матеріалах провадження відсутні будь-які рішення суду, якими організація ДНР була визнана терористичною, а тому, на думку апелянта, участь обвинуваченого у такій організації не було доведеним.

Крім того, перелік кваліфікуючих ознак, які характеризують та розкривають зміст того, що слід вважати сприянням терористичній діяльності, перераховані в положеннях ст. 25 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», проте в обвинувальному акті, щодо дій ОСОБА_4 - такі посилання відсутні.

Стосовно вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Захисник, звертає увагу, що у вироку суду зазначено, що вибухові пристрої були виявлені при проведені обшуку за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 і даний факт ним не заперечувався та не був оскаржений у встановленому законом порядку, а протокол обшуку був підписаний ним власноручно в присутності понятих, без зазначення будь-яких письмових зауважень.

Проте, такі висновки суду, викладені у судовому рішенні, суперечать фактичним обставинам провадження. Зокрема, сторона захисту вказує, що протокол проведення обшуку за місце проживання ОСОБА_4 містить його письмові зауваження про те, що вилучені гранати йому не належать.

Крім того, в своїх доводах обвинувачений ОСОБА_4, як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду, зазначав, що гранати йому підкинули особи, які проводили обшук.

Також, судом не враховано, що згідно висновку експерта на вилучених за місцем проживання ОСОБА_4 гранатах, відсутні відбитки пальців його рук, а при обшуку його автомобіля, не було виявлено жодних вибухових пристроїв.

Крім того, за місцем проживання обвинуваченого, також проживають двоє дорослих осіб, проте вони не були допитані з приводу виявлення вибухових предметів, що також не було враховано судом.

Також, не враховано, що вибухові пристрої в момент їх виявлення знаходились в розібраному стані - запали від'єднанні від корпусів гранат, а тому, не були придатні для їх застосування, що на думку захисту, має істотне значення для кваліфікації дій обвинуваченого.

Захисник, вказує, що жодних інших доказів, які б вказували на незаконне придбання, носіння та зберігання гранат ОСОБА_4 у кримінальному провадженні - відсутні, що на його думку, свідчить про відсутність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

Звертає увагу, що у рішенні суду зазначено, що ОСОБА_4 працював охоронцем одного із керівників терористичної організації ДНР - ОСОБА_11. У обвинувальному акті ж не зазначено будь-яких відомостей стосовно цієї особи: його анкетні дані, процесуальний статус в якості підозрюваного чи обвинуваченого, а також відомості, щодо виділення матеріалів кримінального провадження, відносно цієї особи в окреме провадження. Натомість, ОСОБА_4 під час надання показів в суді, пояснив, що він ніколи не був знайомим із ОСОБА_11

Апелянти стверджують, що у вироку суду було зазначено, що ОСОБА_4 в телефонних розмовах повідомляв своїх родичів, що він виконував функції «гранатометника», проте у рішенні суду відсутні конкретні посилання на протокол слідчої дії, яким даний факт було встановлено, однак, звертають увагу, що у протоколі проведення негласних слідчих дій, де викладено текст телефонних розмов обвинуваченого, термін «гранатометник» взагалі не згадується.

З приводу фотознімків обвинуваченого зі зброєю, то на думку сторони захисту, вказаний доказ є недопустимим, оскільки належність досліджених фотознімків судом не перевірялось та автоматично не вказує на скоєння терористичних дій ОСОБА_4 .

Крім того, обвинувачений пояснив, що у збройних військах він ніколи не служив, навичок володіння зброєю не має, а тому приймати участь у терористичній організації не міг.

В своїх доводах, захисник Завадська Л.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції було допущено неповноту судового розгляду.

Зокрема, судом не було викликано та допитано свідка ОСОБА_12 - неповнолітнього сина співмешканки обвинуваченого ОСОБА_2, який також, був присутній в автомобілі під час затримання обвинуваченого та знаходився на пасажирському сидінні, де за версію обвинувачення, було виявлено вибухові пристрої - гранату та запал до неї.

На думку захисника Завадської Л.М., судом першої інстанції було проігноровано заявлені нею клопотання з приводу виклику та допиту свідків

ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які є співробітниками ДАІ та які, здійснювали огляд автомобіля ОСОБА_2 24.12.2014 року, на блок посту біля Варварівського мосту, тобто до проведення обшуку автомобіля співробітниками СБУ.

Також, захисник вказує, що судом не були допитані поняті ОСОБА_14 та ОСОБА_15, у присутності яких проводився обшук автомобіля ОСОБА_2 співробітниками СБУ.

На думку захисту, вказані свідки можуть підтвердити чи спростувати, чи дійсно в автомобілі ОСОБА_2 було знайдено вибухові предмети в ході обшуку співробітниками СБУ, а тому, просить про їх виклик та допит в судовому засіданні.

Захисник звертає увагу на те, що проведення негласних слідчих дій відносно ОСОБА_2 було здійснено до внесення ним відомостей про вчинення ним злочинів до ЄДРДР, що на думку захисника, є грубим порушенням закону та не було враховано судом.

Вважає, що судом не взято до уваги показання свідка ОСОБА_10, який пояснив суду, що ОСОБА_2 виконував функції охоронця, проте ні в кого не стріляв та не вбивав.

Вказує, що досудовим слідством не було встановлено, яким чином в автомобілі ОСОБА_2 опинились вибухові пристрої.

На думку захисника, ОСОБА_2 був затриманий 24.12.2014 року, з порушенням вимог ст. 208 КПК, оскільки відносно нього не було внесено жодних відомостей до ЄДРДР, а лише внесено відомості, стосовно ОСОБА_4

Крім того, захисник вказує, що в ході обшуку у обвинуваченого зникли грошові кошти в розмірі - 10 тис. доларів США та золотий браслет. З цього приводу захисником було внесено відомості до ЄРДР.

В своїх доводах обвинувачений ОСОБА_2, вважає, що вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а в його діях відсутній склад злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 258-3 КК.

Вказує, що єдиним встановленим фактом з боку обвинувачення є його участь в здійсненні охорони одного із керівників ДНР - ОСОБА_11 під час його публічних виступів в м. Донецьку із закликами на повалення конституційного устрою України, зміни територіального устрою чи державних кордонів.

На думку апелянта, жодних доказів, щодо його особистої причетності до вчинення будь-яких терористичних дій чи його сприяння у вчиненні таких дій, в матеріалах провадження відсутні.

Крім того, зазначає, що перелік кваліфікуючих ознак, які визначать форми сприяння терористичній діяльності, перераховані в положеннях ст. 25 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», проте жодних посилань на вказаний перелік в обвинувальному акті, щодо дій ОСОБА_2, також відсутні.

На думку обвинуваченого, його дії, які були спрямовані лише на охорону одного із керівників ДНР - ОСОБА_11 та адміністративного будинку в м. Донецьку, не потягло за собою, жодних негативних наслідків для суспільства, навіть враховуючи те, що в його руках знаходилась вогнепальна зброя.

На думку обвинуваченого, в його автомобілі не могло бути знайдено вибухових пристроїв, оскільки перед проведенням обшуку співробітниками СБУ, його автомобіль було оглянуто військовослужбовцями на блокпосту біля Варваріського мосту, проте вказаний факт, судом не було належним чином перевірено, а працівники ДАІ не були викликані та допитані з цього приводу.

Крім того, пояснює, що після його затримання, на його руки були одягнуті наручники, після чого, хтось із співробітників СБУ до його руки приклав гранату, однак вказане не було перевірено судом.

Вважає, судом безпідставно не було допитано неповнолітнього хлопця, який перебував в автомобілі під час затримання та який був свідком його затримання та проведення обшуку.

Крім того, вважає, що в порушення вимог ст. 66 КК, ст. ст. 370, 374 КПК, судом не було належним чином враховано пом'якшуючі обставини його вини, характеризуючи дані про його особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують призначене йому покарання.

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження:

В своїх запереченнях, прокурор Зінченко Є.Ю. вважає, що апеляційна скарга захисника Завадської Л.М., яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч.11 ст. 290 КПК, сторони зобов'язані здійснити відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Згідно доводів, викладених захисником у своїх клопотаннях про виклик свідків: ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_16, апелянт не лише володіє відомостями, що можуть надати суду вказані свідки, але й додатково послався на отриманий ним документ: довідку № 9/3-01-аз від 14.08.2015 та відомості щодо огляду нарядом ДПС автомобіля під керуванням ОСОБА_2

Проте, прокурор зазначає, що вказані особи не є свідками сторони обвинувачення. Крім того, прокурор звертає увагу на те, що стороною захисту під час судового розгляду були отримані відомості, в тому числі документ, якими не володіла сторона обвинувачення та які не були належним чином відкриті іншій стороні, тобто стороні обвинуваченню.

Відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК, відмова сторони кримінального провадження від відкриття матеріалів позбавляє суд можливості прийняти такі відомості у якості доказів.

Таким чином, відхилення судом клопотань захисника у виклику та допиту у якості свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_16 відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Стороною обвинувачення у якості доказу, було надано протокол обшуку автомобіля ОСОБА_2 від 24.12.2014, який був досліджений під час судового розгляду. При цьому, захисник не скористався своїм правом звернення до суду із клопотанням про виклик та допит у якості свідків понятих ОСОБА_14 та ОСОБА_15, у зв'язку з чим, суд був позбавлений підстав для їх виклику та допиту.

На думку прокурора, апелянт залишила поза увагою те, що відповідно до вироку суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він сприяв намірам терористів так званої «Донецької народної республіки» змінити та повалити конституційний лад, змінити територію та державний кордон України шляхом вчинення вибухів, підпалів, диверсій на території Донецької області.

На думку прокурора, сприяння засудженим вказаним намірам знайшло відображення саме в охороні одного з керівників так званої «ДНР» ОСОБА_11 при його публічних виступах та на антидержавних заходах, а також охороні від працівників правоохоронних органів захопленого терористами будинку Донецької обласної держаної адміністрації з метою недопущення звільнення від терористів. За таких обставин, ОСОБА_2 не обвинувачувався та не був засуджений безпосередньо за вчинення вибухів, підпалів та диверсій.

Прокурор, зазначає, що результати зняття інформації з каналів зв'язку, були законними та отримані на підставі ухвали слідчого судді апеляційного суду Миколаївської області від 15.07.2014 у кримінальному провадженні № 22014150000000066.

Також, ухвалою слідчого судді апеляційного суду Миколаївської області від 28.01.2015 було надано дозвіл на використання інформації та матеріалів, отриманих у кримінальному провадженні № 22014150000000111.

За таких обставин, отримання та використання інформації та матеріалів негласної слідчої (розшукової) дії як доказів вини ОСОБА_2 відповідають вимогам КПК.

Констатуючи факт того, що негласні слідчі (розшукові) дії самостійно не доводять вини обвинуваченого, апелянт залишив поза увагою, що висновки суду підтверджуються сукупністю доказів, одними з яких і є результати негласних слідчих (розшукових) дій.

Апелянт залишив поза увагою, що під незаконним зберіганням вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості у часі та обставин придбання) як при особі, так і в обраному нею місті. Стороною захисту не наведено доказів того, що граната РГД-5 була поміщена в автомобіль, яким користувався засуджений, іншими особами, окрім нього.

Апелянтом не наведено доводів на підтвердження того, що висновки суду стосовно віднесення тематики зафіксованих телефонних розмов ОСОБА_2 з іншими абонентами до діяльності, пов'язаної з організацією терористичної групи, не відповідають дійсності.

Апелянт не вказав, від доведення до кінця якого злочину відмовився засуджений, у зв'язку з чим надати оцінку його твердженню неможливо.

Прокурор зазначає, що посилання на відсутність у кримінальному провадженні таких слідчих дій, як пред'явлення особи, речей для впізнання, огляд, слідчий експеримент тощо є безпідставними. Так, до провадження долучено протокол пред'явлення особи для впізнання, яким зафіксовано особу ОСОБА_2 (т. 2 а.с.79-86 ). Сторона обвинувачення надала суду у якості доказів протоколи огляду речей та предметів (т.1 а.с.126-134 т., 139-142, 149-178; т.2 а.с.24-32, 33, 37-38,). Апелянт не зазначила, у чому саме мав полягати слідчий експеримент, які саме відомості і для встановлення яких обставин він мав бути проведений. Крім того, апелянт не заявляла суду клопотань щодо необхідності проведення будь-якої із зазначених нею слідчих дій.

У процесі судового розгляду апелянт не заявляла клопотань про призначення фоноскопічної експертизи носіїв інформації, отриманих у результаті негласних слідчих (розшукових) дій.

Апелянт не зверталася до суду з клопотанням про призначення перевірки можливості використання органами досудового розслідування ручної гранати РГД-5 та її складових частин під час розслідування інших кримінальних проваджень, у зв'язку з чим, суд був позбавлений можливості розглянути її доводи (за умови їх наявності).

Апелянт не зазначила, у чому саме, на її думку, полягає недопустимість протоколу обшуку від 24.12.2014, як доказу. При цьому, протокол обшуку отриманий у порядку, встановленому ст. 234 КПК України, у зв'язку з чим відповідає вимогам допустимості доказу, передбаченим ст. 86 КПК України. Доводи апелянта щодо незаконності затримання ОСОБА_2 безпідставні, так як, під час затримання він не втратив статусу учасника терористичної організації. Крім того, він був затриманий під час зберігання вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу, тобто у процесі скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Відповідно до ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Від так обставини зникнення з автомобіля ОСОБА_2, під час затримання, грошових коштів та золотого браслету за твердженням апелянта не є предметом розслідування кримінального провадження військовою прокуратурою. За таких обставин, суд правомірно відмовився від виходу за межі судового розгляду.

Також, прокурор вважає, що апеляційні скарги захисника Дікусара Р.М. та обвинуваченого ОСОБА_4, також не підлягають задоволенню за наступних підстав.

1. Апелянт вважає судом було порушено правило підсудності.

Не погоджуючись з таким твердженням, прокурор вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 34 КПК України, у виняткових випадках кримінальне провадження з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження може бути передано на розгляд іншого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків, а також у разі неможливості здійснювати відповідним судом правосуддя (зокрема, надзвичайні ситуації техногенного або природного характеру, епідемії, епізоотії, режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції).

Враховуючи те, що найтяжчі кримінальні правопорушення скоєні ОСОБА_2 на території міста Донецьк, а ОСОБА_4 - міста Донецьк та на території Амвросіївського району Донецької області, які відповідно до додатку № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» віднесені до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, у тому числі суди, територіальна підсудність визначена за місцем проживання обвинувачених та місцем вчинення останніх за часом тяжких кримінальних правопорушень.

Вказана практика застосування норми підтверджується рішеннями Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2015 ( який набрав законної сили 18.05.2015); Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30.06.2015 (набрав законної сили 27.08.2015) тощо.

2.Апелянт вважає порушенням його права на отримання копії ухвали суду про відмову у задоволенні його клопотання про виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КПК учасники судового провадження не можуть бути обмежені у праві на отримання копій процесуальних рішень.

Прокурор вказує, Між тим, відсутня інформація щодо звернення адвоката із відповідною заявою задля отримання згідно з вимогами п. 23.6. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 68 від 27.06.2006, відповідної ухвали суду.

3.Щодо клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження, що подано до суду 14.05.2015, встановлено, що питання по суті заявленого клопотання вирішено ухвалою суду від 14.05.2015.

4.Доводи апелянта щодо порушення загальних засад кримінального провадження у зв'язку з незабезпеченням судом виклику та допиту у якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по задоволеному клопотанню, вважає безпідставним виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Суд задовольнив клопотання захисника щодо виклику в судове засідання для допиту у якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Проте, захисник 20.08.2015 повідомив суд про відмову свідків з'явитися до суду та заявив клопотання про їх примусовий привід.

Відповідно до ст. ст.140 - 142 КПК України, суд, вирішуючи питання про можливість здійснення приводу, має за обов'язок перевірити наявне підтвердження отримання особами, які зобов'язані з'явитися до суду, повісток та, у разі наявності такого, відсутність поважних причин їх неприбуття (ст. 138 КПК).

Захисник не надав суду передбачені ст. 136 КПК дані, що належним чином підтвердили б отримання особами повісток або ознайомлення з їх змістом, у зв'язку з чим суд був позбавлений можливості постановити ухвалу про здійснення приводу вказаних осіб.

Клопотань про виклик свідків судом рекомендованим повідомленням, іншими засобами, передбаченими ст. 135 КПК України, захисник не заявляв, що має бути розцінено, як відмова від подання доказів.

4. Доводи апелянта щодо неналежності та недопустимості показів свідка ОСОБА_10 у зв'язку з його відмовою скласти присягу перед судом та перебуванням його на обліку у лікаря - психіатра є безпідставними.

Так, свідок ОСОБА_10 у відповідності до вимог ст. 352 КПК України отримав пам'ятку про права та обов'язки свідка та ознайомився з ними, про що повідомив суд. Проте, свідок не відмовлявся від давання показів і був попереджений про наслідки порушення ним його обов'язків. Відмова свідка від зачитування вголос тексту пам'ятки, що він пояснив своїми релігійними переконаннями, не є відмовою від присяги, до якої його привів головуючий суддя згідно з текстом Закону.

Заява ОСОБА_10 про перенесену ним черепно-мозкову травму не є перешкодою для допиту свідка. Захисник не надав відомостей щодо психічного захворювання свідка.

5.Апелянт помилково вважає недоведеним належність організації «Донецька народна республіка» до терористичної у зв'язку з:

- наявністю в неї територіальної ознаки та власного населення, а не членів;

- невжиттям державними органами влади обов'язків, визначених ст. 24 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»;

- в матеріалах кримінального провадження відсутнє рішення суду, яким організація «ДНР» визнана терористичною.

Так, наявність територіальної ознаки в її назві та дія в частині України, обмеженій Донецькою областю, не спростовує належність «ДНР» до терористичної організації (як не спростовує належність до терористичних організацій «Ісламської держави Іраку та Леванту», «Асоціації оборони Ольстеру», «Палестинського ісламського джихаду» тощо) і не суперечить визначенню терористичної організації, наданому ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Дійшовши вірного висновку щодо наслідків для держави факту визнання організації терористичною, апелянт залишив поза увагою те, що невжиття державою своїх зобов'язань (ліквідація організації, конфіскація майна, заборона діяльності на території України) по притягненню організації до відповідальності за терористичну діяльність є похідним від визнання її терористичною і не скасовує факту визнання її такою.

Те, що так звана «ДНР» є терористичною організацією, підтверджено як Указом Президента України №405/2014 від 14.04.2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», відповідно до якого на території Донецької області триває антитерористична операція, спрямована на припинення діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка», Зверненням Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою - агресором, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015, крім іншого, визнано «ДНР» терористичною організацією.

Крім того, «ДНР» визнана терористичною організацією численними судовими рішеннями: вироками Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13.01.2015 (набрав законної сили 08.04.2015); Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2015 (набрав законної сили 18.05.2015); Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30.06.2015 (набрав законної сили 27.08.2015); Краматорського міського суду Донецької області від 08.06.2015 (набрав законної сили 13.08.2015); Новозаводського районного суду міста Чернігова від 28.07.2015 (набрав законної сили 07.10.2015); Волноваського районного суду Донецької області від 14.09.2015 (набрав законної сили 11.11.2015) тощо.

Враховуючи, що факт належності «ДНР» до терористичної організації отриманий з належних джерел - вироків судів, що набрали законної сили, визнання «ДНР» терористичною організацією є преюдиціально встановленим фактом, що правомірно був покладений в основу рішення суду без додаткової перевірки. При цьому, невизнання цього факту означало б визнання зазначених вироків неправосудними, що суперечило б визначеному ст. 21 КПК України принципу обов'язковості судових рішень.

6.Апелянт вважає, що вирок не містить опису дій, ознаки яких підпадають під діяльність по сприянню терористичної діяльності, яка зазначена в ст. 25 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Між тим, прокурор зазначає, що ОСОБА_4 визнано винним у тому, що з 10 червня по 02 грудня 2014 року, знаходячись на території Донецької області, неодноразово із зброєю в руках приймав участь в охороні місць розташування терористів від можливої атаки військовослужбовців Збройних Сил України, виконував вказівки терористів з охорони ділянки кордону між Україною та Російською Федерацією, надавав допомогу терористам в організації таборів. Зазначені дії є його участю в терористичній організації, що полягала, крім іншого, в сприянні діяльності терористичної організації, передбаченій п. 5 ч.1 ст.25 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

7. Відповідно до апеляційної скарги, захисник стверджує про відсутність доказів винуватості його підзахисного у незаконному носінні, зберіганні, придбанні вибухових пристроїв.

Згідно з протоколом обшуку помешкання та особи ОСОБА_4 від 24.12.2014, обшук проводився у присутності понятих та інших учасників, від яких будь-яких зауважень, ні під час проведення обшуку, ні під час складання протоколу, не надходило. За таких обставин, у протоколі підписами учасників підтверджується неможливість вчинення співробітниками, які проводили обшук, незаконних дій, у тому числі, підкидання ОСОБА_4 вибухових пристроїв.

Належність вилучених вибухових пристроїв особам, які мешкають разом з ОСОБА_4, не може братися до уваги, оскільки будь-які докази стороною захисту на підтвердження цього факту надані не були, як і докази сумісного мешкання підсудного з іншими особами.

Трактування апелянтом носіння вибухових пристроїв, як можливість їх негайного застосування, є помилковим, оскільки об'єктивна сторона злочину у вигляді носіння об'єкту передбачає лише переміщення, транспортування об'єкту у просторі безпосередньо при особі. Мета у вигляді негайного застосування пристрою не є обов'язковою складовою правопорушення.

8.Апелянтом зазначається, що судом не надано правову оцінку протиправної діяльності ОСОБА_11, на якого суд посилається у вироку, як на одного з керівників так званої „ДНР".

Відповідно до ч.1, 3 ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

За таких обставин, судом правомірно не надається кримінально-правова оцінка діяльності інших осіб, окрім обвинувачених.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_4 визнано винним в охороні керівника так званої „ДНР" лише на підставі показів з чужих слів, є безпідставним, оскільки свідок ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_2 у своїх показах суду підтвердили факт охорони ОСОБА_11 ОСОБА_4

9. Адвокатом у своїй скарзі зазначено, що у вироку суду неправомірно названо ОСОБА_4 „гранатометником", а вказана обставина не ґрунтується на матеріалах провадження.

Між тим, ОСОБА_4 не обвинувачувався та не засуджувався за незаконне поводження з вогнепальною зброєю на території Донецької області.

Той факт, що судом названо останнього „гранатометником", що ґрунтувалось на матеріалах протоколу негласних слідчих дій від 15.09.2014, використано у якості одного з доводу сприяння та участі ОСОБА_4 в терористичній організації.

10. Щодо належності доказів, а саме фотознімків, на яких ОСОБА_4 зображений зі зброєю, - в ході судового розгляду, а саме: допитом обвинуваченого та свідка ОСОБА_18 встановлено, що вказані фотознімки зроблені на території Донецької області, у тому числі, на території, що є окупованою. Таким чином, долучені фотознімки підтверджують факт перебування обвинуваченого на непідконтрольній українським збройним силам території, та є належним доказом відповідно до ст. 85 КПК України.

11. Апелянт посилається на недотримання положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, щодо складових обвинувального акту.

З вказаною позицією погодитись неможливо, оскільки обвинувальний акт містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими щодо обвинуваченого, та правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статтю закону України про кримінальну відповідальність. Крім того, в обвинувальному акті сформульовано обвинувачення відносно ОСОБА_4 із зазначенням даних щодо події кримінального правопорушення, часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення.

За таких умов вважає доводи апелянта є безпідставними.

Враховуючи те, що доводи, викладені у апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду міста Миколаєва від 09.11.2015, яким останнього засуджено за ч.1 ст.263, ч.1 ст.258-3 КК України, є ідентичними доводам адвоката Дікусара Р.М., заперечення прокурора на вказану скаргу аналогічні.

Апеляційна скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок суду першої інстанції на думку прокурора, також не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

1.Апелянт вважає, що вирок не містить опису дій, ознаки яких підпадають під діяльність по сприянню терористичної діяльності, яка зазначена в ст. 25 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Між тим, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що з 09 травня по 10 червня 2014 року, знаходячись на території Донецької області, неодноразово приймав участь в охороні одного з керівників так званої „ДНР" ОСОБА_11, із зброєю в руках приймав участь в охороні місць розташування терористів. Зазначені дії є його участю в терористичній організації, що полягала, крім іншого, в сприянні діяльності терористичної організації, передбаченій п. 5 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

2. Апелянт у своїй скарзі повідомляє про те, що 24.12.2014 під час обшуку його автомобіля „Опель Вектра" співробітниками УСБ України в Миколаївській області підкинуті предмети, що у подальшому визнані вибуховим пристроєм.

Згідно з протоколом обшуку автомобіля ОСОБА_2 від 24.12.2014, обшук проводився у присутності понятих та інших учасників, від яких будь-яких зауважень, ні під час проведення обшуку, ні під час складання протоколу, не надходило. За таких обставин, у протоколі підписами учасників підтверджується неможливість вчинення співробітниками, які проводили обшук, незаконних дій, у тому числі, підкидання ОСОБА_2 вибухових пристроїв. Крім того, згідно висновку експерта № 2120 від 10.01.2015, на виявленому під час обшуку вказаного автомобіля предметі встановлено слід папілярного узору, залишений ОСОБА_2 Докази, що підтверджують факт підкидання ОСОБА_2 заборонених предметів стороною захисту не надані.

3. Апелянт посилається на недотримання положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК щодо складових обвинувального акту та п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 374 КПК, щодо змісту вироку.

З вказаною позицією погодитись неможливо, оскільки обвинувальний акт містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими щодо обвинуваченого, та правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення і статтю закону України про кримінальну відповідальність. Крім того, в обвинувальному акті та вироку суду сформульовано обвинувачення відносно ОСОБА_2 із зазначенням даних щодо події кримінального правопорушення, часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції статті Кримінального кодексу України, встановлено в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення.

4. Апелянт посилається на ряд нормативних актів, укладених на виконання Мінських домовленостей, згідно з якими, Україна повинна забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається у разі набрання чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Між тим, Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», що передбачає недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної відповідальності та покарання осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей, на який посилається ОСОБА_2 у своїй скарзі, не вступив в законну силу у частині декриміналізації правопорушень, вчинених в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Крім того, зобов'язання про прийняття відповідного закону, що визначено п. 5 Комплексу заходів на виконання Мінських домовленостей, не відміняє кримінальну відповідальність.

За таких умов доводи апелянта є безпідставними.

Обставини, встановлені судом першої інстанції:

В березні-квітні 2014 року, на території м. Донецька та Донецької області було створено стійке ієрархічне об'єднання під назвою «Донецька народна республіка» («ДНР»), в яку входило більше трьох осіб, головною метою якої було здійснення терористичної діяльністю шляхом: планування, організації, підготовки та реалізації терористичних актів, насильства над фізичними особами, знищення рухомого та нерухомого майна, організації незаконних збройних формувань для вчинення терористичних актів, участі в них; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганди і поширення ідеології тероризму, фінансування та іншого сприяння тероризму.

Основною метою діяльності, так званої «ДНР» є насильницька зміна та повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в України, а також, зміна меж території і державного кордону України, шляхом створення незаконного державного утворення.

Так звана ДНР є стійким об'єднанням, в межах якого, здійснюється розподіл функцій між терористами, в якій встановлено певні правила поведінки, які є обов'язковими для усіх її членів, під час підготовки та скоєння терористичних актів.

Таким чином, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» об'єднання - ДНР, має всі ознаки притаманні терористичній організації, одним із керівників якої є ОСОБА_11

Так, 10 травня 2014 року, обвинувачений ОСОБА_4 знаходячись на території м. Донецька, усвідомлюючи та підтримуючи злочинні наміри терористів ДНР, керуючись власними переконаннями, вирішив прийняти в ній участь та сприяти діяльності терористів з метою реалізації злочинних намірів направлених на зміну та повалення конституційного ладу, зміну території і державного кордону України.

З цією метою, з 10 травня 2014 року по 10 червня 2014 року, ОСОБА_4 всебічно сприяв діяльності терористів ДНР, неодноразово приймав участь в охороні одного із керівників ДНР ОСОБА_11, під час його публічних виступів та інших заходів у м. Донецьку, де терористи висловлювали заклики до повалення конституційного ладу, зміну території і державного кордону України.

Також, ОСОБА_4 приймав участь в охороні захопленого терористами будівлі Донецької обласної державної адміністрації розташованої за адресою: бульвар Шевченка, 34, м. Донецьк, з метою недопущення працівників правоохоронних органів України для його звільнення від терористів, чим також сприяв діяльності терористів ДНР та безпосередньо приймав в ній участь.

Крім того, з 10 червня по 02 грудня 2014 року, ОСОБА_4 знаходячись на території Донецької області неодноразово зі зброєю в руках приймав участь в охороні місць розташування терористів від можливої атаки військовослужбовців Збройних Сил України, виконував вказівки керівників терористів з охорони ділянки кордону між Україною та Російською Федерацією, що розташована біля смт. Ульяновське Донецької області та надавав допомогу терористам в організації таборів, тобто сприяв діяльності терористів ДНР та безпосередньо приймав в ній участь.

Крім того, у невстановлений час та у невстановленої в ході досудового розслідування особи, ОСОБА_4 незаконно придбав гранату Ф-1, яку в подальшому незаконно зберігав за місцем свого проживання: АДРЕСА_2, а також гранату РГД-5, яку незаконно зберігав безпосередньо при собі.

24 грудня 2014 року, співробітниками управління СБУ в Миколаївській області, в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4, було вилучено: корпус бойової гранати Ф-1 і підривач типу «УЗРГМ 2583-78144», які згідно висновку експерта є частинами вибухового пристрою промислового виготовлення: «Оборонною осколковою ручною гранатою Ф-1».

Крім того, в той же день, в ході особистого обшуку ОСОБА_4, за місцем його проживання, в кишені куртки було вилучено: корпус бойової гранати «РГД-5» і підривач типу «УЗРГМ - 76 349-2 50», які згідно висновку експерта, при поєднанні в єдину конструкцію утворюють вибуховий пристрій промислового виготовлення: «Наступальна осколкова ручна граната РГД-5».

Обвинувачений ОСОБА_2, 09 травня 2014 року, знаходячись на території м. Донецька, усвідомлюючи та підтримуючи злочинні цілі терористичної організації ДНР, керуючись власними переконаннями, вирішив прийняти в ній участь та сприяти діяльності терористів з метою реалізації злочинних намірів направлених на зміну та повалення конституційного ладу, зміну території і державного кордону України, шляхом вчинення вибухів, підпалів, диверсій на території Донецької області.

З цією метою, ОСОБА_2 з 09 травня 2014 року по 10 червня 2014 року, всебічно сприяв діяльності терористів, так званої «ДНР», неодноразово приймав участь в охороні одного з керівників ДНР - ОСОБА_11 під час його публічних виступів та інших заходів у м. Донецьку, де терористи висловлювали заклики до повалення конституційного ладу, зміну території і державного кордону України. Також, приймав участь в охороні захопленого терористами будинку Донецької обласної державної адміністрації, розташованої за адресою: бульвар Шевченко, 34 м. Донецьк, з метою недопущення працівників правоохоронних органів України для його звільнення від терористів, чим сприяв діяльності терористів ДНР та безпосередньо приймав в ній участь.

Крім того, ОСОБА_2 11-12 червня 2014 року, більш точну дату встановити, в ході досудового розслідування не виявилось можливим, знаходячись на зупинці міського транспорту «Рассвет», розташованій по вул. Космонавтів в м. Миколаєві, незаконно придбав у невстановленої слідством особи, паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_7, серійний номер: НОМЕР_2.

Надалі, 15-17 червня 2014 року, більш точну дату встановити в ході досудового розслідування не виявилось можливим, ОСОБА_2 за адресою місця свого проживання: АДРЕСА_1, підробив вищевказаний паспорт, шляхом заміни дійсної фотографії на свою.

Після чого, за допомогою монети, наніс на фотокартку імітацію частини відбитка печатки установи, яка має право видавати такий документ.

Крім того, ОСОБА_2 01 грудня 2014 року прибув до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», розташованого за адресою: вул. Будівельників 10/2 у м. Миколаєві, де використовуючи вищевказаний паспорт та повідомивши працівнику банку неправдиві анкетні дані, отримав банківську картку «Універсальна» ПАТ КБ «ПриватБанк» - за НОМЕР_3.

Крім того, 19 червня 2014 року, ОСОБА_2 прибув до Миколаївського відділення № 5 АТ «Сбербанк Росії», за адресою: пр-т Леніна 76 у м. Миколаєві, де використовуючи завідомо підроблений ним паспорт, та повідомивши працівнику банку свої неправдиві анкетні дані, подав заяву про отримання банківської картки.

Після чого, 24 червня 2014 року, за тією ж адресою, отримав банківську картку АТ «Сбербанк Росії» НОМЕР_4.

01 липня 2014 року, ОСОБА_2 знову прибув до Миколаївського відділення № 5 АТ «Сбербанк Росії», за тією ж адресою, де використовуючи вищевказаний підроблений паспорт та повідомивши неправдиві анкетні дані працівнику банку, подав заяву про отримання додаткової банківської картки, де вже 04 липня 2014 року, отримав банківську картку АТ «Сбербанк Росії» НОМЕР_5.

Крім того, в червні 2014 року, точної дати встановити в ході розслідування не представилось можливим, ОСОБА_2 надав невстановленій особі, ксерокопію підробленого ним паспорту для виготовлення водійського посвідчення.

В кінці червня 2014 року, точної дати встановити в ході розслідування не представилось можливим, ОСОБА_2 отримав у невстановленої слідством особи, завідомо підроблений офіційний документ, виготовлений на спеціальному бланку - посвідчення водія НОМЕР_6, на ім'я ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_7, яке було видане 26.06.2014 року - Центром надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Луганськ, Слов`яносербського, Станично-Луганського та Лутугинського районів м. Луганська.

Вказане посвідчення, ОСОБА_2 з червня по 24 грудня 2014 року, використовував під час керуванням автомобілем марки: Opel Vectra д/н НОМЕР_1.

Крім того, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у невідомої особи ОСОБА_2, в супереч передбаченому законом порядку, незаконно придбав вибуховий пристрій - гранату РГД-5, яку незаконно зберігав у вищевказаному автомобілі: Opel Vectra.

24 грудня 2014 року співробітниками УСБУ в Миколаївській області, в ході проведення затримання ОСОБА_2 та обшуку вищевказаного автомобіля, який знаходився біля будинку за адресою: вул. Космонавтів, 126 м. Миколаїв, було виявлено предмет з маркуванням «РГД-5 13-71 Т» і предмет з клеймуванням «78 УЗРГМ-2 583», які згідно висновку експерта виявились: «основними стандартними складовими частинами наступальної осколкової ручної гранати РГД-5, які при з'єднанні утворюють остаточно споряджений вибуховий пристрій промислового виготовлення - ручну гранату РГД - 5».

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених та доводи їх захисників, які підтримали свої апеляційні скарги у повному обсязі, думку прокурора, який вважав, що апеляційні скарги скаржників не підлягають задоволенню, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного.

Вина ОСОБА_4 і ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, у яких вони визнані винуватими у суді першої інстанції підтверджується доказами, наведеними у вироку.

Посилання ОСОБА_4 та його захисника на те, що справа розглянута неналежним судом - є безпідставними, оскільки, відповідно до положень ч.1 ст. 34 КПК України, у виняткових випадках, у разі неможливості здійснювати правосуддя відповідним судом ( надзвичайні ситуації техногенного, природного характеру, епідемії, режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції) для забезпечення оперативності і ефективності правосуддя справа може розглядатись у іншому суді за місцем проживання обвинуваченого, потерпілих або свідків. Це кримінальне провадження було передано на розгляд суду за місцем проживання обвинувачених і не протирічить вищезазначеним вимогам закону.

Голослівними є і твердження апелянтів про те, що їх клопотання у судовому засіданні розглядались в супереч діючому кримінально-процесуальному законодавству і вони не отримували від суду копій таких рішень. Які конкретно норми КПК були судом порушені - у апеляціях не зазначається. Разом з тим, колегія суддів вважає, що усі клопотання і судові рішення судом приймались у відповідності до вимог ст.. 350, 369-372 КПК України. Видача копії судових рішень, які приймаються під час судового розгляду кримінального провадження, діючим кримінально-процесуальним законодавством не передбачена, оскільки такі рішення окремому оскарженню у апеляційному порядку не підлягають. Перелік судових рішень, які підлягають оскарженню, зазначений у положеннях ст.. 392 КПК України. Цих вимог закону суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дотримався.

Не ґрунтуються на вимогах закону і твердження апелянтів про те, що суд першої інстанції не забезпечив доставку у судове засідання свідків, про допит яких заявила клопотання сторона захисту.

Відповідно до вимог ст.. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється а основі змагальності, об'єктивності та неупередженості, що передбачає самостійне обстоювання сторонами своїх правових позицій, рівності прав на збирання та подання до суду доказів та реалізації процесуальних прав, а також надання судом сприяння сторонам у реалізації їх прав. Так, судом першої та апеляційної інстанції задовольнялись клопотання сторони захисту про виклик у судове засідання свідків, які не були зазначені у обвинувальному акті. Разом з тим, сторона захисту ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надала будь-які достовірні дані про цих свідків та місце їх знаходження, пославшись лише на те, що ці свідки є колишніми працівниками ДАЇ. Будь-яких документів, які б підтверджували причини неявки цих свідків судам надано не було. Таким чином, у судів не було підстав для застосування до свідків сторони захисту приводу, як це передбачено діючим КПК.

Не заслуговують на увагу і твердження апелянтів про те, що матеріали провадження не містять будь-якого документу або судового рішення, які б підтверджували наявність на території України терористичних організацій, так званих ЛНР і ДНР, а також одного з їх ватажків на прізвище ОСОБА_11.

На думку колегії суддів ці обставини є очевидними та наявними і будь-якого додаткового підтвердження не потребують, оскільки в Україні тривалий час проводиться антитерористична операція, є захоплені території, на яких не розповсюджується діяльність державних органів України і цими територіями керують не уповноважені на це державою Україна люди. «ДНР» і «ЛНР» визнані терористичними організаціями Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання апелянтів на те, що оскільки ОСОБА_4 заперечує факт незаконного зберігання бойових гранат, на них не виявлено його відбитків пальців рук, а тому слід вважати, що ці предмети йому були підкинуті особами , які проводили обшук. Такі твердження є голослівними та надуманими. Обшуки по місцю жительства ОСОБА_4 та в автомобілі ОСОБА_2 проведені у відповідності до діючого КПК, ці докази є допустимими і належними. Підстав ставити їх під сумнів, на думку колегії суддів, - немає. Той факт, що по місцю жительства ОСОБА_4 проживають ще дорослі особи ніяким чином не спростовує доведеність саме його вини у вчиненні цього злочину, оскільки реальний доступ до зброї та бойових припасів мав лише ОСОБА_4

Не спроможними є і твердження захисника про те, що фотознімки, які долучені до матеріалів справи як доказ вини ОСОБА_4, не можуть бути таким, оскільки належність цих знімків не перевірялась судом.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ( т.1 а.с.149-178) фотознімки, на яких ОСОБА_4 одягнений у військову форму, тримає в руках військову зброю і знаходиться в оточенні військових людей, які також на форменному одязі носять нашивки терористичних організацій «ЛНР, ДНР» були роздруковані з мобільного телефона самого ОСОБА_4 та зі сторінок соц.мереж, куди ці знімки викладав також сам ОСОБА_4. Про яку перевірку належності знімків має на увазі захисник, зі змісту апеляції не зрозуміло. Будь-ких роз'яснень з цього приводу ним не надано і в апеляційному суді.

Такими, що не відповідають дійсності є твердження захисника Заводської Л.М. про те, що негласні слідчі дії щодо ОСОБА_2 та його затримання у порядку ст.. 208 КПК України були проведені до внесення відомостей про вчинення злочину останнім до ЄРДР. Як вбачається з реєстру матеріалів кримінального провадження ( т.1 а.с. 10-14) відомості про вчинення кримінального правопорушення, за яким проводилось розслідування щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було внесено до ЄРДР 26.11.2014 року, а затримані вони були у порядку ст.. 208 КПК України 24.12.2014 року. НСРД проводились за провадженням, яке внесене до ЄРДР 15.07.2014 року. .

Посилання цього ж захисника на те, що під час обшуку у ОСОБА_2 зникли грошові кошти та золотий браслет не можуть бути предметом розгляду у цьому кримінальному провадженні, оскільки будь-яких даних про вилучення цих предметів у цього обвинуваченого матеріали кримінального провадження не містять і ця подія не є предметом дослідження у даному кримінальному провадженні.

Незгода обвинуваченого ОСОБА_2 з тим, що його дії, пов'язані з охороною ОСОБА_11, утворюють склад кримінального злочину, передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України, не впливає на висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_2 та правової кваліфікації його дій в цій частині.

Не спростовують вини і його твердження про те, що його автомобіль перед проведенням обшуку оглядали працівники ДАЇ, які його зупиняли на блокпосту при в'їзді у м. Миколаїв.

Не відповідає дійсності і твердження цього апелянта про те, що судом першої інстанції не були враховані при призначенні йому покарання пом'якшуючі його відповідальність обставини та дані про його особу.

Як вбачається зі змісту вироку суду першої інстанції, саме з урахуванням такої пом'якшуючої відповідальність ОСОБА_2 обставин, як щире каяття та даних про те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності суд призначив йому покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією кримінального закону, за яким він визнаний винним.

Таким чином, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_2 законним, обґрунтованим та вмотивованим. Призначене кожному з них покарання є справедливим, необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів. Підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції, про що просять апелянти, колегія суддів не вбачає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст..ст. 405,407 КПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.11.2015 року відносно ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - залишити без змін, а апеляційні скарги засуджених на їх адвокатів - Дікусара Р.М. та Завадської Л.М. на цей вирок - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена сторонами кримінального провадження до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали, а засудженими у той же строк з моменту отримання копії цієї ухвали.

Судді :