Ухвала суду № 57391661, 25.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22-ц/790/2706/16 Головуючий 1-ї інстанції - Ященко С.О.

Справа №641/1527/16-ц Доповідач - Довгаль А.П.

Категорія: трудові

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Довгаль А.П.

суддів - Коваленко І.П., Коровіна С.Г.

при секретарі - Щегельському Д.О.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, індексації, моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» (надалі - ДП «Завод ім. В.О. Малишева»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 01.02.2015року по 05.10.2015року у розмірі 37 671,30грн., індексацію заробітної плати за період з 01.02.2015року по 31.08.2015 року у розмірі 4 859,51грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000,00грн.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що з 19.11.2012року він працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт 5 розряду в 351 цеху ДП «Завод ім. В.О. Малишева». 28.03.2013року його було звільнено з займаної посади за власним бажанням, однак остаточний розрахунок у день звільнення проведено не було. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17.02.2015року стягнуто з ДП "Завод імені В.О. Малишева" на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 13 498,64 грн., індексацію у розмірі 3 948,39грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 29.03.2013року по 31.01.2015 року у розмірі 102 268,32грн. ДП "Завод імені В.О. Малишева" перераховано йому 05.10.2015року лише суму невиплаченої заробітної плати в розмірі 13 498,64грн., інші суми до теперішнього часу не виплачені, а тому він вимушений з цими позовними вимогами знову звернутися до суду.

В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ДП «Завод ім. В.О. Малишева» - Яковлєв В.В. позов не визнав, надав письмові заперечення, в яких навів свої доводи та міркування.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Завод ім. В.О. Малишева» на користь ОСОБА_1 індексацію у розмірі 4 859,51грн.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ДП «Завод ім. В.О. Малишева» на користь держави - судовий збір у розмірі 551,20грн.

Рішення суду в частині стягнення в межах виплат за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить його скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи та на неналежну оцінку наданим доказам.

Відповідач ДП «Завод ім. В.О. Малишева» з рішенням погодився, в апеляційному порядку його не оскаржував.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд з'ясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Судовим розглядом встановлено, що з 19.11.2012року ОСОБА_1 працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт 5 розряду в 351 цеху ДП «Завод ім. В.О. Малишева». 28.03.2013 року його було звільнено з займаної посади за власним бажанням, без проведення остаточного розрахунку у день звільнення. При звільненні останньому не було виплачено заробітну плату у розмірі 13 498,64грн.

Відповідно до положень ч.1 та 2 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Згідно правої позиції, яка міститься в постанові Верховного Суду України від 21.11.2011року справа №6-60цс11, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17.02.2015року стягнуто з ДП "Завод імені В.О. Малишева" заборгованість по заробітній платі у розмірі 13 498, 64 грн., індексацію у розмірі 3 948, 39 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 29.03.2013 року по 31.01.2015 року у розмірі 102 268,32грн.

05.10.2015року ОСОБА_1 було перераховано відповідачем 13 498,64грн., а саме заборгованість по заробітній платі. Виплата заборгованості відбувалась шляхом переказу грошових коштів на банківську карту ОСОБА_1 (а.с.3).

Як пояснив в судовому засіданні апеляційного суду представник ДП «Завод ім. В.О. Малишева», проти чого не заперечував позивач, виконавче провадження за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17.02.2015року зупинено, у зв'язку з порушення господарським судом процедури визнання ДП «Завод ім. В.О. Малишева» банкрутом.

Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно положень ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 зазначено, що невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України. У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Строки звернення до суду за відшкодуванням моральної шкоди в зазначеній статті не встановлено. Спір про відшкодування звільненому працівнику моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні, є трудовим спором. У Цивільному кодексі України гарантується право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу і встановлюється відшкодування моральної (немайнової) шкоди як один із способів захисту цивільних прав та інтересів (частина перша, пункт 9 частини другої статті 16). Конституційний Суд України вважає, що в аспекті конституційного звернення визначені Цивільним кодексом України і Кодексом підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди слід розглядати у нерозривному зв'язку з положеннями ст. 233 Кодексу, у яких встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема тримісячний строк, який розпочинається з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди. Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Оскільки ОСОБА_1 дізнався про розрахунок з ним по заборгованості по заробітній платі 05.10.2015року, а з цим позовом до суду звернувся лише 15.02.2016року, тому, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ДП «Завод ім. В.О. Малишева» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задоволенню не підлягають в зв'язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача індексації заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Зокрема, компенсація заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною її виплатою здійснюється відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №159, з урахуванням внесених змін згідно постанови КМУ від 31.03.2003р. №430. Розрахунок проводиться за формулою: сума заборгованості по заробітній платі помножена на приріст індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації за період невиплати доходу по день винесення судового рішення, поділений на 100.

За даними статистики приріст індексу споживчих цін у період з 01.02.2015 року по 31.08.2015 року склав 1,36.

Таким чином, індексація заробітної плати за вказаний період становить 4 859,51грн.

Доводи відповідача стосовно того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про стягнення індексації колегію суддів не приймаються з наступних підстав.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 згідно з частиною другою статті 233 Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат. Отже, на підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують, суттєвими не являються, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.1), 308, 313, 314ч.1п.1), 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -