Рішення № 57391625, 20.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 640/9673/15-ц Головуючий суддя І інстанції Золотарьова Л. І.

Провадження № 22-ц/790/1528/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Харків

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря : Баранкової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 25 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - виконуючий обов'язки директора Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» Щабельський Валерій Володимирович, про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

28.05.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених вимог просив визнати незаконним наказ про його звільнення від 29.04.2015 року №67-К; поновити його на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт»; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 42 767,80 грн.; стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог вказав, що він працював на посаді заступника директора з загальних питань з 16.06.2009 року. Підприємство має відомче підпорядкування Міністерству енергетики та вугільної промисловості України. За весь час його роботи на посаді коло його посадових обов'язків не змінилося. 24.11.2014 року в.о. директора підприємства ІЦабельским В.В. було видано наказ № 35 «Про впорядкування структури і штату підприємства», згідно якого посада заступника директора з загальних питань скорочувалася, у зв'язку зі скороченням площі, яка використовується підприємством, та фактичним перейменуванням експлуатаційно-технічного відділу в адміністративно-господарський. Згідно з даним наказом його мали попередити про наступне звільнення з 30 січня 2015 року, оскільки іншої роботи адміністрація підприємства запропонувати не може, у зв'язку з відсутністю такої, однак ані одночасно, ані пізніше його не було законним чином повідомлено про наступне вивільнення, а також - не пропонувалося будь-якої вакантної посади на даному підприємстві. Запис в наказі про неможливість запропонувати іншу роботу не відповідає дійсності, а після 24 листопада 2014 року керівник підприємства приймав на роботу на вакантну посаду заступника головного інженера свого сина, який не має профільної освіти та відповідного досвіду роботи, а також заступника директора та ще трьох інженерів. Зазначив, що при звільненні не обговорювалося його переважне право залишення на роботі, яке він має за своєю кваліфікацією та досвідом роботи.

Позивач також вказав, що в результаті незаконних дій з боку адміністрації підприємства та постійного морального тиску, нервовими стресами він переніс загострення серцево-судинного захворювання, тривалий час лікувався у медичних закладах, що завдало йому моральної шкоди.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечували і вказали, що звільнення ОСОБА_3 з передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України підстав відбулося згідно із законом, він був 24 листопада 2015 року попереджений про звільнення за скороченням штату згідно наказу від 24.11.2014р. № 35 «Про упорядкування структури та штату підприємства». Після цього йому був направлений лист і ксерокопія наказу по попередження, але він на пошту пішов і не отримав його. Враховуючи фізичний стан здоров'я ОСОБА_3, запропонувати іншу роботу адміністрація не мала можливості, оскільки робота проектувальника пов?язана з відрядженнями, розумовими напругами, а йому фізичні навантаження також протипоказані, досвід роботи відповідача за спливом значного часу вже не є актуальний і не надає право виконувати функції гірничого інженера електромеханіка; в період з грудня 2014 по квітень 2015 року було дуже складно установити спілкування з ОСОБА_3, на його адресу неодноразово направлялися поштою листи-попередження про звільнення за скороченням штату (лист від 27.11.2014р. № 14/37к) та виявлення причин відсутності на роботі (лист від 08.04.2015р. № 25/37к), на мобільні телефонні дзвінки він не відповідав. Запрошення на засідання первинної профспілкової організації на 04.12.2014 року, яке було направлено поштою, було повернуто за закінченням терміну зберігання за місцем проживання, а телеграма від 28.04.2015р. з таким запрошенням була особисто отримана ОСОБА_3 о 17.00 28.04.2015р. Згода на звільнення позивача була надана, що підтверджується відповідним протоколом засідання комітету первинної профспілкової організації підприємства, зі складанням акту від 29.04.2015 року про неявку ОСОБА_3 на його засідання. Повний розрахунок з позивачем було проведено 29.05.2015 року у сумі 12 085,39 грн., а 09.06.2015 року - було проведено виплату лікарняних у сумі 14 056,71 грн. Вимоги про відшкодування моральної шкоди належним чином не вмотивовані.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із таким рішенням представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини що мають значення для справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги у передбачених ст. 303 ЦПК України межах, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 16.06.2009 року працював на посаді заступника директора з загальних питань на Державному підприємстві «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт».

24.11.2014 року в.о. директора ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» Щабельським В.В. було видано Наказ № 35 про впорядкування структури та штату підприємства, згідно з яким наказано, зокрема: посаду заступника директора з загальних питань скоротити; ОСОБА_3 попередити про майбутнє звільнення за скороченням штату (п. 1 ст. 40 КЗпП України) з 30.01.2015 року з виплатою йому допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати; іншу роботу запропонувати йому не має можливості, у зв'язку з її відсутністю; підготувати подання в профспілкову організацію для отримання згоди на звільнення ОСОБА_3 за п. 1 ст. 40 КЗпП; експлуатаційно-технічний відділ перетворити в адміністративно-господарський; внести зміни в штатний розклад.

Наказом в.о. директора ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» Щабельським В.В. від 29.04.2015 року № 67-к ОСОБА_3 було звільнено з посади заступника директора з загальних питань на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату), наказано виплатити йому вихідну допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 34 дні.

Сторони не заперечують, що позивач з 24.11.2014 року не працював та знаходився на лікарняному, з 22 грудня 2014 року по 20 січня 2015 року перебував у відпустці, після чого, не виходячи на роботу, він знову знаходився на лікарняному до 29 квітня 2015 року, та вийшов на роботу 29 квітня 2015 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як вбачається з Наказу № 35 від 24.11.2014 року, скорочення посади позивача пов'язане зі зменшенням використованих площ підприємства та упорядкуванням структури інституту підприємства.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, а тому районний суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що суд не вправі при вирішенні трудового спору про поновлення на роботі працівника за підставами, передбаченими п. 1 ст. 40 КЗпП України обговорювати доцільність зміни внутрішньої реорганізації юридичної особи (організаційної структури та скорочення штатної чисельності працівників).

Як вбачається з штатних розписів ДП «Південдіпрошахт» та наданої до них відповідачем пояснювальної записки, у штатному розписі від 20.03.2015 року на ІІ квартал (березень-червень) включена посада заступника директора за загальними питаннями з приміткою (у графі примітки) «підлягає скороченню» без зазначення дати скорочення, оскільки строк звільнення з причини хвороби ОСОБА_3 на той момент був невідомий. Після звільнення ОСОБА_3 30.04.2016 року було складено доповнення до штатного розпису про виключення посади заступника директора із загальних питань зі штатного розпису (т. 2 а.с. 148).

Позивач визнав в суді, що він був попереджений про звільнення за скороченням штатів через тиждень після видання вказаного вище Наказу № 35 від 24.11.2014 року, тобто 03 грудня 2014 року. В той день він приніс на підприємство свій лікарняний лист і начальник відділу кадрів надала йому для ознайомлення вказаний Наказ № 35 від 24.11.2014 року, наказ він прочитав, та від підпису про ознайомлення з ним не забажав, оскільки там була проставлена невірна дата, 24.11.2014 року.

Стаття 49-2 КЗпП України передбачає наступний порядок вивільнення працівників:

1.Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

2.При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

3.Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано дійшов висновку, і цей висновок відповідає встановленим на підставі наявних в матеріалах справи доказах обставинам, що на державному підприємстві мало місце скорочення штату, внаслідок чого була скорочена посада заступника директора з загальних питань, на якій працював позивач, який був попереджений про наступне звільнення не пізніше, ніж за два місці до звільнення, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України. Той факт, що при цьому не було складено відповідного акту цей висновок не спростовує, оскільки достовірність цього факту визнав сам позивач. Висновки суду з цього приводу належним чином вмотивовані і доводами скарги не спростовуються. Колегія суддів відхиляє доводи скарги щодо недотримання порядку повідомлення позивача про наступне звільнення з передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України підстав, оскільки як безспірно встановлено судом, таке повідомлення відбулося 03 грудня 2014 року, тобто за два місяці до звільнення позивача. При цьому передбачене у ст. 42 КЗпП України переважне право вивільнюваного працівника на залишення на роботі у даному випадку не підлягало перевірці судом, оскільки вивільнення за скороченням штату стосувалося лише одного працівника, позивача ОСОБА_3, тому наведені з цього приводу доводи скарги відхиляються.

В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з

наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності.

Однак районний суд всупереч вимог ст. 213 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення не взяв до уваги, що на протязі двох місяців після цього попередження, до 03 лютого 2015 року, відповідач не запропонував наявних у нього вакантних посад. Висновки суду з цього приводу ґрунтуються на неналежному доказі - листі начальника відділу кадрів підприємства від 24.12.2014 року вих. №17/37к, про те що адміністрація підприємства просить ОСОБА_3 прийти у відділ кадрів для вирішення питання можливого переводу на іншу посаду: інженера адміністративно-господарського відділу, для чого необхідна його згода, який апеляційний суд дослідив порядку ч. 2 ст. 303 ЦПК України (т.2 а.с. 147). В матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази про те, що вказаний лист фактично надсилався позивачу ОСОБА_3, який в той час перебував у відпустці, про що адміністрації було достовірно відомо. Колегія суддів відхиляє наданий з цього приводу витяг із журналу вихідної кореспонденції підприємства, який є внутрішнім документом підприємства і не є належним доказом того, що вказаний лист надсилався поштою позивачу (т. 2 а.с. 239). Відповідно до п. 19 Правил

надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270 внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Згідно до п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку у даному випадку належними доказами відправлення такого листа є опис вкладення, який складається під час відправлення кореспонденції, з календарним штемпелем поштового відділення і номером поштового відправлення.

Представники відповідача та третьої особи визнали, що у період з 03 грудня 2014 року по 03 лютого 2015 року на державному підприємстві також відкривалися інші вакансії, які не пропонувалися відповідачу. Так, наказом від 24 грудня 2014 року № 150 на посаду техніка у технічний відділ була прийнята техніком ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 87). Як пояснив представник відповідача, ця посада не пропонувалася позивачу, який мав незадовільний стан здоров'я, з огляду на необхідність виїзду до відрядження. Колегія суддів відхиляє такі заперечення відповідача і вважає їх безпідставними, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях про неможливість виконання ОСОБА_3 посадових обов'язків техніка і не відповідають вказаній вище нормі ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Вказана норма закону у даному випадку зобов'язує адміністрацію підприємства при звільненні позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України впродовж двох місяців після його попередження про наступне звільнення запропонувати цьому працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а в разі їх відсутності - іншу роботу на тому самому підприємстві, і лише у разі відмови працівника від такого переведення без поважних причин - звільнити за скороченням штату.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992р. (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам були надані наступні роз'яснення по застосуванню норм КЗпП України: розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Стаття 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави, про що свідчить також й порушення передбаченого цим Кодексом обов'язкового порядку звільнення, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, з одночасним прийняттям рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, оскільки відповідач не довів, що при звільненні ОСОБА_3 за скороченням штату йому було запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації за його професією чи спеціальністю, або іншу роботу, від яких він відмовився, чим було порушено передбачений ст. 49-2 КЗпП України порядок вивільнення працівника, що свідчить про незаконність звільнення, то з передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України підстав позивач ОСОБА_3 повинен бути поновлений на попередній роботі, зі сплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а наказ про його звільненні - визнаний незаконним.

Згідно до наданої відповідачем довідки від 04.04.2016р. № 12/33-39 у зв'язку з тим, що протягом 4-х попередніх до звільнення місяців ОСОБА_3 перебував на лікарняному і працював, його середньомісячна зарплата (оклад) становить 5600,00 грн. на місяць на дату звільнення (згідно абзацу четвертого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, із змінами, внесеними постановою КМ України від 30.07.1999р. № 1398), а середньоденна зарплата ОСОБА_3 становить 273 грн. 17 коп. (а.с. 232 т. 2). Колегія суддів відхиляє розрахунок середньоденної зарплати, яку провів позивач самостійно, оскільки він не відповідає вказаному Порядку (а.с. 120 т. 2).

Виходячи з наведеного відповідач на день ухвалення оскаржуваного рішення, 25 грудня 2015 року, зобов?язаний сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі: 273,17 х 165 днів вимушеного прогулу = 45 073,05 грн.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Внаслідок незаконного звільнення позивач був позбавлений роботи на протязі майже року і змушений докладати додаткові зусилля для відновлення свого стану, внаслідок чого ОСОБА_3 переніс душевні страждання. З урахуванням їх ступеню, тривалості та вказаних обставин справи, за недоведеності прямого причинного зв?язку між хворобами, які переніс позивач після попередження про наступне звільнення, колегія суддів вбачає за можливе відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати йому шкоду у розумних межах, 500 грн. В іншій частині заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними і з цих підстав у їх задоволенні необхідно відмовити.

Таким чином, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неповністю з?ясував обставини стосовно порушення порядку звільнення позивача, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України судовий збір, від сплати якого позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2015 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати наказ виконуючого обов?язки директора Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» Щабельського Валерія Володимировича від 29 квітня 2015 року № 67-к про звільнення з роботи ОСОБА_3 - незаконним.

Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт».

Стягнути з ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 45 073,05 грн., а також - 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути з ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» судовий збір в сумі 450,73 грн. - в дохід держави.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: