Ухвала суду № 57384893, 21.04.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/16556/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Сташків Н.М. Провадження № 22-ц/789/464/16 Доповідач - Загорський О.О.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Загорського О.О.

суддів - Козак І. О., Демкович Ю. Й.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю сторін - ОСОБА_1, представника Кредитної спілки "Терна" - Бойчука Віталія Ігоровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2016 року по справі за позовом Кредитної спілки "Терна" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Терна" про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИЛА:

24.03.2015 року КС "Терна" звернулася до суду із вказаним позовом. В обгрунтування позовних вимог вказно, що 14.03.2012 року між КС «Терна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2012-039, за умовами якого КС «Терна» надала ОСОБА_1 кредит - 30000 гривень, терміном з 14.03.2012 року до 14.03.2015 року, із сплатою 30% річних, а він зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною договору. В порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконував і станом на 01.10.2015 року борг складає 26252,64 гривень, з яких 19800 гривень - сума неповернутого кредиту, 6452,64 гривень - сума нарахованих відсотків.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 14.03.2012 року між КС «Терна» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №2012-039-1 та між КС «Терна» і ОСОБА_4 - договір поруки №2012-039-2, відповідно до умов яких у випадку невиконання або неналежного виконання боржником ОСОБА_1 самостійно своїх зобов'язань за кредитним договором поручителі зобов'язуються виконати за боржника ці грошові зобов'язання у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 пред'явив до суду зустрічний позов до КС «Терна» про визнання недійсним кредитного договору №2012-039 від 14.03.2012 року та договорів поруки №2012-039-1 від 14.03.2012 року, №2012-039-2 від 14.03.201.2 року. Обґрунтовував позов тим, що зміст кредитного договору суперечить вимогам законодавства, оскільки належного доказу щодо його вступу до КС «Терна» не надано. Існування між ним та кредитною спілкою правовідносин, що обумовлені його членством у спілці, і визначають право надавати кошти на умовах фінансового кредиту, є недоведеними.

В подальшому ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну позовних вимог і просив визнати недійсним лише кредитний договір №2012-039 від 14.03.2012 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.02.2016 року позов КС "Терна" задоволено і вирішено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно в користь КС "Терна" заборгованість за кредитним договором №2012-039 від 14.03.2012 року - 26252 грн. 64 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 солідарно, в користь КС "Терна" заборгованість за кредитним договором №2012-039 від 14.03.2012 року в розмірі 26252 грн. 64 коп.

Вирішено питання стягнення судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Терна" про визнання недійсним кредитного договору №2012-039 від 14 березня 2012 року відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення вважаючи його необ'єктивним, необґрунтованим, винесеним з порушенням норм законодавства України та ухвалити нове, яким у задоволенні позову КС "Терна" відмовити.

Вказав, що він не є членом кредитної спілки так, як не сплачував вступного та обов'язкового пайового внесків. При отриманні кредиту працівники КС "Терна" йому про це не говорили і наголошували тільки про обов'язковість вступу в члени товариства червоного хреста України. Належного доказу щодо його вступу до кредитної спілки "Терна" - первинного бухгалтерського документу з необхідними реквізитами, що чітко його ідентифікують як платника коштів у вигляді вступного та обов'язкового пайового внеску, Позивачем не надано. Зазначив, що право спілки надавати йому кошти на умовах фінансового кредиту та отримати проценти по кредиту, є недоведеними.

Вказує, що у кредитному договорі, заяві на отримання кредиту, протоколі кредитного комітету №073 від 14.03.2012р. про рішення надати кредит та видатковому касовому ордері №б/н від 14.03.2012р. відсутні будь-які відомості про те, що кредит ОСОБА_1 був виданий за рахунок капіталу спілки. Вважає, що кредитний договір є недійсним і до повернення підлягає тільки основна сума зобов'язання без нарахованих відсотків.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав і надав відповідні пояснення. Пояснив, що сума кредитування перевищує суму коштів спілки за 2012 рік. Вказав, що вже повернув 40000 грн. і готовий повернути 19800 грн.

Пояснив, що його дружина - ОСОБА_3 знає про розгляд справи 21.04.2016 року, але прийти не зможе за сімейними обставинами.

Представник КС "Терна" в задоволенні апеляційної скарги заперечив і надав пояснення відповідні поданому запереченню. Вказав, що прибутковий касовий ордер №223 від 14.03.2012 року знаходиться в матеріалах справи - а.с. 74 і ОСОБА_1 було подано заяву про вступ у кредитну спілку. Пояснив, що ОСОБА_1 нарахували лише відсотки і не застосували штрафні санкції. Вказав, що перед кредитуванням ОСОБА_1 була перевірка і превіряючі не виявили в діяльності спілки ніяких порушень.

Вказав, що повідомив ОСОБА_4 про день, час і місце розгляду справи, але від отримання повістки він відмовився і сказав що йому прийшло повідомлення.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, але про розгляд справи в апеляційному суді Тернопільської області 21.04.2016 року повідомлені, що відповідно до ч.2 ст 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

ОСОБА_1 і представник КС "Терна" просили розглянути справу за відсутності ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що 14.03.2012 року між КС "Терна" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2012-039, який підписано 14.03.2012 року особисто ОСОБА_1 (а.с.5, 6).

Відповідно до п. 1.1 договору, кредитодавець зобов'язується надати у кредит позичальникові - 30000 гривень на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити фіксовані проценти за користування кредитом - 30 відсотків річних.

Відповідно до п. 1.3 договору, його укладено на 36 місяців з 14.03.2012 року до 14.03.2015 року.

КС "Терна" своє зобов'язання за договором виконала та надала ОСОБА_1 кредит - 30000 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером від 14.03.2012 року (а.с.8).

Відповідно до п.п. 2 п. 3.2.2 договору позичальник зобов'язується погашати кредит та сплачувати проценти в порядку, визначеному договором.

Відповідно до п. 4.2. кредитного договору сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіку розрахунків, що є невід'ємною частиною розрахунків.

Додатком до кредитного договору, який підписано особисто ОСОБА_1 - графіком розрахунків №2012-039 від 14.03.2012 року встановлено періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом за період з 14.03.2012 року по 14.03.2015 року (а.с.6).

Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено що, даний договір забезпечується порукою.

14.03.2012 року між КС "Терна" та ОСОБА_3 укладено договір поруки №2012-039-1 (а.с.9), а між КС "Терна" та ОСОБА_4 укладено договір поруки №2012-039-2 (а.с.10).

Згідно з умовами зазначених договорів поруки, поручителі поручаються перед кредитором відповідати за виконання боржником своїх зобов'язань, що виникли за кредитним договором № 2012-039 від 14.03.2012 року.

Згідно з п. 2.1 договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором за сплату боржником кредиту в сумі 30000 гривень та процентів, нарахованих на суму кредиту, згідно з умовами кредитного договору.

Відповідно до п. 4.1 договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Як вбачається з п. 6.1 договорів поруки, строк дії даних договорів встановлюється з моменту укладення цього договору, протягом трьох років від дня настання строку виконання кредитного договору.

Відповідно до наданого КС "Терна" розрахунку заборгованості за договором, станом на 01.10.2015 року заборгованість ОСОБА_1 за сумою неповернутого кредиту складає 19800 гривень, заборгованість за відсотками -6452,64 гривень.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заперечив стосовно одержання коштів за кредитним договором від 14.03.2012 року і вказав, що вже повернув 40000 грн. і готовий повернути 19800 грн.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 - 545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

З матеріалів справи вбачається, що у всіх документах які стосуються отримання кредиту ОСОБА_1 вказано слово "кредит".

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий кредит - це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Фінансовою, зокрема, вважається послуга з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту - п. 6 ч. 1 ст. 4 цього ж Закону.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 вказує, що він не зобов'язаний сплачувати відсотки за кредитним договором, оскільки кредитна спілка не мала права надавати кошти на умовах фінансового кредиту.

В правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-36цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України зазначено, що договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

Як вказано у правовій позиції Верховного Суду України у справі N 6-36цс14, у частині першій статті 1048 ЦК України, яка має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики. У справі, яка переглядається, з огляду на те, що спірний договір позики не є безоплатним у розумінні норм частини другої статті 1048 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, оскільки цим договором передбачено нарахування та одержання 30 % річних.

Твердження ОСОБА_1, що проценти за договором кредиту не підлягають стягненню, оскільки він уклав з кредитною спілкою договір позики і на його думку за договором позики проценти не стягуються оцінюється критично, оскільки виходячи з вимог ст.1048 ЦК України, правової позиції ВСУ у справі №6-36цс14, проценти за договором не стягуються лише у випадку укладення договору безвідсоткової позики, а в п.1.1 кредитного договору укладеному ОСОБА_1 чітко і не двозначно вказано про обов'язок боржника сплатити фіксовані проценти за користування кредитом у розмірі 30% річних.

Твердження ОСОБА_1, що він не являється членом КС "Терна" і в матеріалах справи відсутні докази його вступу оцінюється критично, оскільки він вступив не лише у товариство червоного хреста, а і у КС "Терна", що підтверджується:

заявою про вступ до КС "Терна" від 14.03.2012 року, в якій ОСОБА_1 просить прийняти його в члени кредитної спілки, яку підписав і зобов'язався сплатити вступний внесок у розмірі 25 грн. та обов'язковий пайовий - 25 грн (а.с.50),- дійсність даної його заяви не спростована;

згідно прибуткового касового ордера №223 від 14.03.2012 року, виданого КС "Терна" прийнято від ОСОБА_1 - 50 грн. вступного та обов'язкового пайового внеску (а.с.74);

відповідно до п.п. 6.1. статуту КС "Терна" (а.с.42), затвердженого рішенням установчих зборів кредитної спілки "Терна", протокол №1 від 08.08.2010 року, членами кредитної спілки є особи, які є членами Всеукраїнської громадської організації "Товариство Червоного Хреста України",- ОСОБА_1 є членом Всеукраїнської громадської організації "Товариство Червоного Хреста України", що підтверджується членським квитком №00088 від 14.03.2012 року (а.с.52);

відповідно до квитанції №289.57.2, виданої 14.03.2012 року ПАТ "А-Банк", ОСОБА_1 сплачено 6 гривень членського внеску та за членський квиток (а.с.52);

протоколом №065 засідання Правління КС "Терна" від 14.03.2012 року, вирішено прийняти ОСОБА_1 в члени КС "Терна" (а.с.49),- протокол не спростовано.

Відповідно до п.п. 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Дане спростовує твердження ОСОБА_1, що прибутковий касовий ордер №223 від 14.03.2012 року не відповідає вимогам п.п. 3.3 вказаного Положеня і не може бути належним доказом оплати вступного та обов'язкового пайового внеску, оскільки не підписаний платником або не забезпечений ідентифікуючою інформацією про платника.

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Частина 2 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у ч. 1 цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про кредитні спілки» також передбачає, що ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про кредитні спілки" кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону передбачено, що кредитна спілка надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм і змісту ч. 3 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів членам своєї спілки за рахунок капіталу самої кредитної установи (який формується з внесків членів кредитної спілки) не потребує отримання ліцензії, на відміну від діяльності з надання кредитів іншим особам або надання кредитів за рахунок залучених коштів, яка потребує ліцензування.

Крім вказаного, пунктом 1.2 Ліцензійних умов встановлено, що діяльність кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу кредитної спілки, а також коштів об'єднаних кредитних спілок, залучених кредитною спілкою, що є їх членом, та коштів спільних фінансових фондів асоціацій кредитних спілок, утворених їх членами, не потребує отримання ліцензії.

ОСОБА_1 обгрунтовуючи свою позицію, яка полягає у видачі кредиту за рахунок коштів залучених від фізичних осіб, видача яких підлягає ліцензуванню, у апеляційній скарзі (а.с.140) вказав, що довідка КС "Терна" №15ЕХ-73 від 27.11.2015 року про суму капіталу кредитної спілки станом на 14.03.2012 року жодним чином не підтверджує і не доводить, що виключно за рахунок такого капіталу надавались кредити членам спілки, в тому числі йому.

Враховуючи, що згідно довідки від 27.11.2015 року №15ЕХ-73, виданої КС "Терна" станом на 14.03.2012 року, тобто на день укладення спірного кредитного договору з ОСОБА_1, капітал спілки складався з обов'язкових пайових внесків у розмірі 3900 гривень, та додаткових пайових внесків - 2992312,50 гривень (а.с.53), так і факт того, що ОСОБА_1 не доведено і матеріали справи не містять доказів, що кредитна спілка видала кредит за рахунок коштів залучених від фізичних осіб, чи інших коштів, видача яки підлягає ліцензуванню, колегія суддів приходить до переконання, що відсутні підстави вважати, що кредит в розмірі 30 000 грн., виданий ОСОБА_1 за рахунок інших коштів, видача яких підлягає ліцензуванню.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не подано суду доказів, які б містили висновки про неможливість видачі КС "Терна" 14.03.2012 року кредиту за рахунок пайових внесків, зокрема, не представлено відповідних висновків експертизи, розрахунки стосовно вільного капіталу наведені в апеляційній скарзі колегією суддів оцінюються критично.

21.12.2012 року інспекційною групою Національної комісії, що здійснює державне регулювання на ринку фінансових послуг, проведено планову інспекцію КС "Терна", за наслідками якої складено акт № 49/15/4-18ФП (а.с.109). Висновки акта не спростовано.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що із зазначеного акта не вбачається порушень КС "Терна" ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Враховуючи вказане, пояснення сторін, матеріали справи, досліджені докази, колегія суддів приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав стягнення з ОСОБА_1 як тіла кредиту, так і нарахованих відсотків є вірним.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України саме апелянт повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, що ним зроблено не було.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду постановлено у відповідності до чинних норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Колегією суддів враховано і правові позиції Верховного Суду України у справі №6-36цс14 і №6-79цс14.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.О. Загорський